Акцизний збір. Мито

 

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ

ЦЕНТР ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ТА ЗАОЧНОЇ  ОСВІТИ

 

 

 

 

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: “Фінанси”

Варіант 25

 

 

 

 

 

Науковий керівник: Юрій Е.О.   Студентки ІІ курсу групи  ОА-23 спеціальність «Облік і аудит» Світової Світлани Василівни

 

                                                                

 

 

Чернівці, 2010

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ......................................................................................................................3

1.Відповіді на запитання…………………………………………………………4

1.1 Характеристика суті  фінансів підприємств, функції  (розподільна                і контрольна), принципи, на яких  базується організація фінансів    підприємств, безповоротній і  поворотній методи формування  ресурсів………………………………………………………………………..4

1.2. Акцизний збір та  мито як непрямі податки, платники,           особливості, порядок сплати………………………………………………..10

2.Відповіді на тестові  завдання………………………………………………17

3.Найважливіші умови ефективності проведення фінансової політики ….18

Список використаних джерел…………………………………………………….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Фінанси – сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Поняття «фінанси» є історичною категорією, що виникла разом із появою держави і нерозривно пов’язана  з її існуванням та функціонуванням. За умов побудови ринкової моделі економіки важливе значення має усвідомлення економічної природи й суті фінансів, їхньої об’єктивної необхідності, у зв’язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави.

Фінанси є ефективним знаряддям  здійснення державної політики, спрямованої  на забезпечення життєдіяльності суспільства. Метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Обов’язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави є гроші.

Фінанси включають чотири складові: фінанси домогосподарств, фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси та міжнародні фінанси. В кожній із них створені свої спеціалізовані інститути, процедури, стандарти й цілі, що характеризують особливості їх організації й функціонування [8, 8].

Сутність категорії «фінанси»  розкривається в її основних функціях: розподільній і контрольній. За їх допомогою  фінанси активно впливають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження  та споживання, по-друге – додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу.

 

 

               1. ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

 

1.1. Характеристика суті фінансів підприємств, функції (розподільна  і контрольна), принципи, на яких базується організація фінансів    підприємств, безповоротній і поворотній методи формування ресурсів

 

Фінанси підприємств –  це економічні відносини, пов’язані  з рухом грошових потоків, формуванням,  розподілом  і використанням доходів  та грошових фондів суб’єктів господарювання  у процесі відтворення [9, 290].

Фінансам суб’єктів підприємництва – складовій фінансової системи країни – належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, які на всіх рівнях господарювання і у всіх сферах суспільної діяльності опосередковують створення і розподіл валового внутрішнього продукту. Фінанси суб’єктів підприємництва – насамперед відносини розподілу пов’язані з трансформацією ВВП та інших грошових надходжень у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення [10, 302].

Найповніше сутність фінансів виявляється за допомогою таких  функцій:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками та суб’єктами господарювання;

- контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення [9, 294].

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається шляхом створення статутного капіталу , а також під час розподілу грошових надходжень унаслідок повернення авансованих коштів в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду тощо. У зв’язку з цим поняття «формування» та «розподіл» більшість економістів розглядають як єдиний процес, і головними функціями фінансів підприємств визнають розподільну та контрольну.

За допомогою розподільчої функції відбувається формування статутного капіталу, розподіл ВВП у вартісному вираженні, визначення основних вартісних пропорцій у процесі розподілу доходів і фінансових ресурсів, забезпечується оптимальне співвідношення інтересів окремих товаровиробників, підприємств, організацій і держави в цілому. Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в контролі за формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі відтворення. Об’єктивною основою контрольної функції є вартісний облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, формування доходів і фондів грошових коштів підприємства та їх використання. Отже за допомогою розподільної функції фінансів здійснюється формування фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання для забезпечення усіх видів діяльності підприємства.

Контрольна функція реалізується за допомогою фінансових показників діяльності підприємства, їх оцінки і  розробки необхідних заходів щодо підвищення ефективності розподільчих відносин.

Функції фінансів тісно пов’язані  й виявляються у взаємодії. Так  в основі фінансів лежать розподільчі  відносини, які забезпечують джерелами  фінансування процес відтворення, і  таким чином пов’язують в одне ціле всі фази відтворювального процесу: виробництво, обмін і споживання.

Розмір доходів, які одержує  підприємство, ефективне і раціональне господарювання визначають можливості його подальшого розвитку і навпаки, порушення безперебійного кругообігу коштів, зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції зменшують доходи підприємства і, відповідно, можливості його подальшого розвитку, конкурентоспроможність і фінансову стійкість. У такому разі контрольна функція фінансів сигналізує про недостатній вплив розподільчих відносин на ефективність виробництва, недоліки в менеджменті фінансовими ресурсами, організації виробництва. Ігнорування таких сигналів може призвести до банкрутства і ліквідації підприємства [1, 75-76].

Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою  цілеспрямованої  їх організації, в  основу якої покладено комерційний  розрахунок, тобто порівняння у вартісній  формі витрат і результатів фінансово-господарської  діяльності, що ґрунтується на таких  основних принципах, як саморегулювання, самоокупність і самофінансування [9, 297].

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграють власні кошти, котрі  покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих  кредитів. Бюджетні асигнування і  надходження з цільових та централізованих  фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою  кредиту. Метою діяльності є отримання  прибутку.

Комерційний розрахунок  є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  спонукає підприємство до пошуку достатніх  і дешевих фінансових ресурсів, раціонального  їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний  ринковій економіці. Саме він, а не ринкові  відносини самі по собі, сприяє високоефективному  господарюванню [1, 76].

На організацію фінансів підприємств мають визначальний вплив: організаційно-правова форма господарювання, галузеві техніко-економічні особливості, а також форма об’єднання підприємств, якщо підприємство входить до складу будь-якого об’єднання.

В Україні можуть діяти  різні види підприємств, котрі відрізняються  метою і характером діяльності, чисельністю  власників капіталу, їхніми правами  і відповідальністю. Організаційно-правова  форма господарювання підприємств  визначається у Господарському кодексі  України. Організаційно-правова форма господарювання визначає зміст фінансових відносин у процесі формування статутного капіталу, відповідальності за зобов’язаннями, розподілу і використання прибутку [9, 297].

Залежно від форм власності  в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні, комунальні, колективні, державні, а також змішані. Залежно від способу утворення та формування статутного фонду – унітарні та корпоративні підприємства [1, 77].

Галузеві техніко-економічні особливості впливають на склад  і структуру виробничих фондів, тривалість виробничого циклу, особливості  кругообігу коштів, джерела фінансування простого і розширеного відтворення, склад і структуру фінансових ресурсів як у грошовій, так і  в натуральній формах. Потреба  концентрації фінансових ресурсів до певних періодів зумовлює необхідність залучення позикових коштів.

На організацію фінансів підприємств впливають також  форми об’єднань підприємств. За умов ринкової економіки підприємства мають право на добровільних засадах  об’єднувати науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності й  створювати добровільні об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Також, окрім  добровільних, створюються і функціонують інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується у директивному порядку міністерствами, органами самоврядування або безпосередньо Кабінетом  Міністрів України [9, 299]. 

Важливим аспектом фінансової діяльності підприємств є формування та використання різних грошових фондів, за допомогою яких здійснюється процес розширеного відтворення, фінансування науково-технічних розробок, освоєння та впровадження нової техніки й  технологій, економічне стимулювання тощо. До грошових фондів належать: статутний  капітал, резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд для виплати дивідендів, валютний фонд та інші фонди, передбачені  статутом підприємства.

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що перебувають у  розпорядженні підприємства та беруть участь у процесі відтворення. До фінансових ресурсів належать грошові  фонди та частина грошових коштів, яку підприємство використовує у  не фондовій формі. Фінансові ресурси  можуть бути власними і позиковими.

Підприємство використовує різні джерела формування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства формуються: під час його заснування, в наслідок фінансово-господарської  діяльності, у результаті операцій на фінансовому ринку та в порядку  перерозподілу грошових коштів [9, 304].

Фінансові ресурси є матеріальною основою фінансів, їх основна ознака – придатність до витрачання на статутні потреби підприємства, тобто  їх спрямовують на збільшення основного  і поповнення оборотного капіталів, а також для покриття витрат, пов’язаних із матеріальним заохоченням працівників  і задоволенням їх соціально-культурних та інших потреб [10, 302].

Забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, як і основними  фондами, безпосередньо впливає  на його діяльність. Недостатність  фінансових ресурсів веде до небезпечності  виробничого процесу. Нераціональне  і неефективне їх використання звужує виробничі та фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання фінансових ресурсів веде до банкрутства підприємства [1, 85].

При виборі джерел фінансування й формуванні відповідної структури  капіталу виникає дилема з точки  зору співвідношення власного та позикового капіталу для конкретного підприємства. Якщо фінансування діяльності спрямоване на використання лише власного капіталу, це звичайно, забезпечує підприємству найвищу фінансову стійкість, але  тоді обмежуються темпи його розвитку й не використовуються додаткові  фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. Це пов’язано  з тим, що власний капітал за своїм  розміром обмежений, а відсутність  позикового капіталу не дає змоги забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку. Разом із тим підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку й ширші можливості приросту фінансової рентабельності діяльності. Водночас використання позикового капіталу більшою мірою генерує фінансовий ризик, створює загрозу фінансовій безпеці й загрозу банкрутства, які зростають у міру збільшення частки позикових коштів у загальній сумі використовуваного капіталу [5].

Таким чином, оцінка ефективності структури капіталу й визначення оптимального для конкретного підприємства співвідношення між власним і  позиковим капіталом дають змогу  оцінити фінансовий ризик, на який наражається  підприємство у процесі діяльності, і створити необхідний рівень фінансової безпеки в майбутньому.

Перехід на ринкові умови  господарювання потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів підприємств. Наприклад, нині важливе місце в  джерелах фінансових ресурсів посідають  внески фізичних і юридичних осіб. Водночас зменшуються обсяги бюджетних  і відомчих субсидій, збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань  і позикових коштів [9, 304].