Жіноча тема в українській літературі

Жіноча тема в українській літературі висвітлена у творах багатьох письменників, таких як Т. Г. Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Леся Українка, С. Васильченко та інші. Але з проблемою жіночої емансипації ми вперше стикаємося у творах О. Ю. Кобилянської. Спостерігаючи за становищем жінки в тогочасному суспільстві, письменниця мріяла про рівність її прав з правами чоловіків у одержанні освіти, вихованні, у виборі свого життєвого шляху. Цій проблемі вона присвятила свою повість “Людина”.

Головна героїня повісті О. Кобилянської — Олена Ляуфлер, донька цісарсько-королівського лісового радника Епамінондаса Ляуфлера. Олена прагне бути самостійною й незалежною. З усіх членів родини дівчина виділяється своїми прогресивними поглядами, багато читає. Але найстрашнішим для батьків було те, що вона обстоювала “якусь рівність між мужчиною і жінкою”, чим лякала всіх “женихів”. Оточення Олени також не розуміє її: старше покоління засуджує, а подруги заздрять.

Єдиний, хто розумів та підтримував її, був Стефан Лієвич, духовно близька Олені людина. Вони покохали один одного й таємно заручилися. Нарешті доля посміхнулася дівчині: вона знайшла чоловіка, який був її однодумцем і захисником. Але щастя Олени було недовгим: з раптовою смертю Стефана вона залишається самотньою в боротьбі.

Людина — істота, що повинна змиритися зі своєю долею, пристосуватися до обставин. Так вважають усі, хто оточує Олену, але не вона. Дівчина думає по-іншому: призначення людини — боротися з обставинами, вистояти проти натисків неласкавої долі. Вона не вважає для себе можливим виходити заміж і “задля обов’язку проти волі сковуватись із мужчиною, з обов’язку його й себе оббріхувати”. Єдиний шлях, який дівчина для себе бачить, — це самій заробляти собі “на кусник хліба, а заробленим щиро ділитися з родичами”. Друзі та батьки ж її переконують у тому, що вона повинна вигідно вийти заміж, адже родина опинилася в жахливому становищі: брат Олени застрелився, сім’я збідніла, батько морально занепав і спився. Родина переїжджає до села, а дівчина бере на себе турботу про всіх родичів.

Олена ще намагається боротися з обставинами: вона не хоче виходити заміж за людину, якої не кохає і з якою не має спільних поглядів і думок. Але зрештою життя бере своє, вона змушена плисти за течією — вийти заміж. Дівчина стала жертвою обставин (точніше, принесла себе в жертву), зломилася в цій боротьбі. Важливу роль у її рішенні відіграло почуття любові до своїх сестер, особливо до Ірини, яку вона дуже любила. Ірина, сестра Олени, ніжна й тиха, вона розуміє жертву Олени, але не може допомогти їй, тому що сама не пристосована до самостійного життя й залежить від інших (спочатку батьків, потім від чоловіка, а після його смерті — від сестри). Тому Олена й погоджується вийти заміж за нелюба.

Фельс — добрий, гарний чоловік, але “дуже ограничений”. І вона його не любить: “Якесь незнане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її, одне лише чувство. Вона ненавидить, ненавидить із цілої глибини своєї душі! Убивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку… Чи його? Адже вона винувата! Сама, самісінька вона…” У день свого весілля дівчина зрозуміла, що вона лише… людина, яка підкорилася обставинам, як і казали всі.

Мрії Олени про незалежність жінки виявилися марою. Вона свідомо йде на моральне самогубство, приносить себе в жертву родині. Одруження з Фельсом, “який не любив узагалі думати, а був більше чоловіком чувства”, стає загибеллю в дівчині людини.