Совість і здоров’я

Міністерство  охорони здоров’я України

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова

Кафедра філософії та суспільних наук

 

 

 

Совість і здоров’я

реферат з етики

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 3 курсу 25а групи

медичного факультету №2

Швець Т.О.

  Перевірив:

Вергелес К.М.

Вінниця, 2012

План:

Вступ………………………………………………………………….. 3

Розділ I Шляхи формування совісті………………………………... 4-7

Розділ II Здоров’я……………………………………………………. 8-10

Висновки………………………………………………………………. 11

Список використаної літератури……………………………………  12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Найвища суспільна й особистісна  цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузько класовими, вузькопрофесійними інтересами. Людська совість за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути совістю елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Вона єдина, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

     Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів, у моральній свідомості та моральній практиці людей. Разом із тим ці перемінні неспроможні докорінно змінити моральне обличчя особистості, в апеляції до якої і криється специфіка морального. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної окремо взятої особистості. Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук. Однією з основних категорій професійної етики, професійної моралі виступає совість.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Шляхи формування совісті

Совість – дзеркало, що відбиває, якою мірою в людській свідомості утвердилися доброта, чесність, відповідальність, якою мірою вони за торкнули почуття, переконання, мотиви вчинків, волю, характер, навіть підсвідомість. Але вимога морального обов’язку не має меж. Складність ситуації і розвиток самої особистості  не дозволяють вчорашнім вимогам  до себе і до інших повною мірою  відповідати сьогоднішнім. Це безперервний процес об’єктивізації совісті як найбільш суб’єктивного явища. Саме совість показує, що досягнутий якісний  стрибок в моральному розвитку особистості  – моральна автономія, моральне право  орієнтуватися, оцінювати, судити себе, досягнута глибока моральна рефлексія. Вчиняти проти совісті значить  звернутися проти себе, увійти в  конфлікт з самим дорогим, зрадити  себе.

Совість іноді розглядають  як голос суспільства в людині, що стоїть на сторожі потреб, інтересів, цінностей інших. Євгеній Богат так визначив совість: “…це народ в тобі, це людство в тобі, це твоє безсмертя” .

Совість є морально-психологічним  захисним “механізмом”, котрий одночасно  допомагає особистості подолати відчуження від оточуючого середовища. Збереження духовного здоров’я і  цілісності особистості багато в  чому залежить від характеру міжособистісних  стосунків, в котрі вона вступає. Чим інтимніше і витонченіше  внутрішній світ людини, тим небезпечніше нетактовне вторгнення в нього, тим  більше вона потребує не лише морально-психологічної, але й економічної, політичної, правової підтримки, свободи виявлення совісті. Не знаходячи розуміння в соціальному  середовищі, совість чутливої людини може обернутися для неї стражданням, нанести психічну травму. Заклики  не вчиняти насильство над совістю, дорожити свободою совісті – це вічні вимоги демократії.

Для розвитку совісті особистості  недостатньо багатства її внутрішнього світу і здатності піднятися  до усвідомлення загальнолюдських цінностей  та інтересів, недостатньо гарантій свободи її волевиявлення в суспільстві (хоча без цього не можна обійтися). Необхідна також актуалізація вищих моральних потреб і цінностей, можливість протиставити їх більш низьким, висування високих вимог до себе, розвиток здатності до самоусвідомлення. Якщо совість є внутрішнім суддею людини, важливо, щоб цей суддя був справедливим, стриманим, сприяв збереженню внутрішнього спокою в критичних ситуаціях. Дізнаватися, оцінювати, карати себе не легше, а складніше, ніж інших.

Совість – це моральний  катарсис людини, очисник душі, своєрідний моральний стрес, що створюється  конфліктом між свідомістю і підсвідомістю, високими і низькими прагненнями, наміром  і результатами діяльності. Совість  – найбільш витончений і багатий  нюансами витвір людського духу, здатний  реагувати навіть на найбільш незначущу  пригоду, встояти перед спокусою. Це сприяє каяттю. Згідно З. Фрейду, совість  уособлюється в понятті Super-Ego, “ідеальне  Я”. Це “ідеальне Я” створює в  людині духовне напруження, тому що йому важко узгоджуватися з “реальним  Я” і підсвідомими устремліннями, котрі  совість має контролювати і приборкувати. Але подавлені інстинкти так  чи інакше проявляються в поведінці. Совість саме тому і виникає, що для людини властива амбівалентність почуттів – неузгодженість, протирічність декількох одночасно відчутих емоцій, наприклад, любов і ненависть, жалість і агресія.

"Шлях до формування  совісті, — як пише психолог П. Семенов, — пролягає через формування розвинутої потреби "для інших", через здатність до співчуття і співпереживання".

Знаменними  щодо функції совісті у житті  й, зокрема,   у    лікарюванні     є

роздуми академіка-фізіолога  Олексія Олексійовича Ухтомського(1875—1942). Цікаво, що, починаючи навчання на природничому        факультеті

університету, він уже отримав ступінь кандидата  богослов'я і залишився у

християнській вірі.

 

У нотатках О. Ухтомського(1993), є такі рядки: "Ставлячи як наріжний камінь філософії етику (підкреслення авторів — П.С., Ю.В.) — розумієш, що то не прикладні знання, не теорія для практики, а серцевина знань у своїх провідних імпульсах.

Конкретним  органом такого пізнання     є совість.      Це справжній апарат

діяльності  в повсякчасному. Та водно   час совість —     індикатор реальності.

Адже совість  може бути здоровою чи хворою.   Вона може    бути    надто

спокійною й  тоді, як   людина чи   навіть   суспільство   роблять  злочини,

навіть у  вигляді звички! Отже, совість закликає   не   до   заспокоєння, а до

ревізії стосовно того, що ми  вважаємо   за   правду  й що ми є самі".

"Треба добре  ставитися до людини, й вона  покращає у ваших очах", —  додає

О. Ухтомський.

Совість може бути різного виду (за змістом, формою, інтенсивністю тощо).Вона може бути індивідуальною, колективною,   громадянською, релігійною.

У науці і літературі зустрічаються   образні   визначення поняття совісті —

наприклад, сердита, активна,   пасивна,    попереджувальна,   спонукальна,

просочувальна,   присипальна,  задрімальна с  овість і т. ін. Совість і серце

тісно пов'язані. У   повсякденному   житті   зустрічаємось   як    зі   сміливим,

гарячим, м'яким, так і з холодним серцем. Серце може бути,   як решето, на

серці може лежати камінь. Один із   представників    релігій-но-філософської

теорії ненасильства Махатма Ганді (1869—1948)   сказав   про   тирана: це

стихлий, приспаний голос совісті.

Хвороблива совість жахливіша від будь-якого покарання. Є різноманітні

заходи і "механізми"   звільнення  від мук    совісті і    самої   совісті. Одні

топлять її у вині, стають наркоманами, інші шукають забуття у розвагах і

розпусті, треті з байдужістю ставляться  до  подій   навколишнього світу.

Заглушає голос совісті і шум кар'єризму, і суєта, і формалізм.

 

Але як охарактеризувати найвищу совість, совість справжньої моралі? Цю совість називають чистою, а її носіїв — людьми з   чистою  совістю,  з

чистим   серцем.  Для   того   щоб   совість   була   чистою,  ідеал  повинен

відповідати дійсності, людина повинна   бути задоволена   своєю діяльністю,  почувати себе безгрішною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II Здоров’я  

За стародавньою східною  філософією, існує рушійна сила Всесвіту. У

давньокитайській культурі, це “чі” – життєва   енергія,   у давньоіндійскій

філософії, це прана –  первородний   животворний подих, основна життєва

енергія. Існує  вона як у макрокосмосі, так і в     мікрокосмосі –   в людині.

Природна сила життя вводить людину у світ. Внутрішня “чі”   циркулює в

організмі постійними меридіанами. Стан здоров’я в нормі     характеризується

нормальним  рухом “чі” в організмі.   Будь – яка закупорка   чи шерехатість

стінок енергетичних    каналів   під   впливом      внутрішніх    або зовнішніх

факторів спричинює  або застій,  або   турбулентну   течію   “чі”. Внаслідок

цього порушується  стан здоров’я, а згодом розвивається хвороба.

 Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм прекрасної форми, з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. На жаль, не всі однаково наділені даром здоров’я. З роками здоров’я все слабше, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей - здоров’я і захворювання. Абсолютно здорових людей дуже мало, більшість перебуває в так званому третьому стані – проміжному між здоров’ям та захворюванням. Організм бореться з захворюваннями, наслідки цієї боротьби залежать від величини резервів здоров’я.

 До факторів, зо визначають  здоров’я населення, належать  такі: відтворення здоров’я, його  формування витрата і відновлення.  Відтворення здоров’я, або охорона  і реалізація генофонду, народження  здорового потомства, визначається  багатьма біологічними, соціально-економічними  і санітарно-гігієнічними умовами.  Це здоров’я батьків, рівень  їх загальної та санітарної  культури, умови перебігу вагітності  і родів, збереження резерву  фізіологічних функцій організму майбутньої матері, стан рододопоміжної служби та сітки медико-генетичних консультацій. Багато природжених захворювань та вад розвитку зумовлені не генетичними аномаліями, а токсичними, інфекційними та іншими шкідливими діями на плід під час вагітності. В цьому аспекті величезна роль належить стану навколишнього середовища і морально-етичним характеристикам майбутніх батьків. Доброзичлива порада медпрацівників може змінити рішення молодої сім’ї про народження дитини у психічно неповноцінних батьків, хронічних алкоголіків, наркоманів, важкохворих.

 Формування здоров’я  визначається способом життя  людини і станом навколишнього  середовища. В генотипі індивіду  закодовані всі його спадкові  ознаки. Однак для того, щоб вони  виявилися у вигляді певних  якостей організму і особистості,  природних для біологічних та  соціальних функцій, необхідні  певні умови, які визначаються  власне способом життя та зовнішнім  середовищем. Медпрацівник може  істотно вплинути на спосіб  життя індивіду.

Проблема здоров'я людини існувала завжди, в усі історичні  соціальне-економічні формації. Вона виникла  з появою людини та видозмінюється відповідно до розвитку культури людського  суспільства.

      Покоління наших предків жили  в тісному спілкуванні з природою. Уклад життя і праці був  синхронним із природними ритмами.  Люди вставали зі світанковою  і засинали з вечірньою зорею.  Кожна пора року мала притаманні  тільки їй трудову налаштованість  і ритм життя.

     Проблема здоров'я людини вирішувалась  досить ефективно і просто. Це  пояснювалось тим, що культура  здоров'я складалась у індивідуальній  свідомості особистості поступово,  під впливом природних умов  життя і була важливим елементом  загальної культури людини.

        У даний час вся сукупність  факторів діяльності людини, які  негативно впливають на її  здоров'я, вимагає іншого підходу  до проблеми формування здоров'я.

Сьогодні люди живуть у ритмі виробничого циклу  однаково в будь-яку пору року.Забруднення навколишнього середовища, поряд із токсичними ефектами, таїть у собі небезпеку генетичних змін. Особливо негативно позначилась на стані здоров'я населення нашої країни аварія на Чорнобильській атомній станції.

    Сучасне  постійне погіршення стану здоров'я  людей і недостатньо ефективне  медичне забезпечення зумовлене  рядом причин (напр., погіршення екологічного  стану довкілля, соціальні проблеми, наслідки генетичних змін).

    Мета  лікувальної медицини полягає,  головним чином, у лікуванні  хвороб, вилікування яких,на жаль, не завжди приносить здоров'я.  В організмі людини нерідко  залишається слід не тільки  від перенесеного захворювання, але й від самого лікування.Вирішення проблеми здоров'я людини закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею низки проблем (формування, збереження, зміцнення і відновлення свого здоров'я), а також в умінні дотримуватись правил здорового способу життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Висновки:

Отже, основне перетворювальне  значення совісті відносно професійної  сфери в цілому полягає в демонстрації неспроможності самовдоволеного і  самодостатнього стану останньої. Совість не обмежується тим, що вимагає  практичних справ, які б відповідали  духовним переконанням особистості,- така вимога випливає із суті людської моральності  загалом. Совість наполягає на більшому – на практичному перетворенні цілісності духовного буття, реалізації його як дійового чинника моральної присутності людини в світі.