Моральні принципи буддійського віровчення

     «Восьмискладовий  шлях спасіння» Будда називав  серединним, бо дотримання його допомагає уникнути крайнощів.

     Серед цих настанов нема жодного слова про обряди, ритуали, культові вимоги. Вони, за буддизмом, зайві, як і звернення за помилуванням, прощенням гріхів до богів, навіть до самого Будди. Все - у людині, в її самовдосконаленні, у «Восьмискладовому шляху спасіння». Він фіксує елементарні норми моралі, без яких неможливе існування суспільства. Захист загальнолюдських норм моралі надає буддизму чіткого гуманістичного спрямування.

     Буддійське  вчення містить три принципи (трилакшани), які відрізняють його від попередніх релігій:

     - анітья - визнання змінності світу;

     - анатта (анатман) - відсутність вічної  безтілесної душі;

     - духкха - визнання життя як постійне  страждання.

     Буддійська  космологія виходить з того, що світ - породження спокою, без початку і кінця, у ньому є імпульси, що породжують активну природу. Ця природа складається з психічних (пуруша) і фізичних (пракриті) начал. З них і формується буття. Так виникають світи. Окремі частини буття обмежені в просторі й часі, згодом зникають. Світи гинуть.

     Вищою психічною субстанцією є космічне коло Будди-Абібудди - повсюдно існуюче тіло, яке співчуває істотам чуттєвого буття, що живуть у сансарі. Воно може самоматеріадізуватися, щоб допомогти людям подолати гординю і пиху («Червоного півня»), невігластво і всеїдність («Чорну свиню»), злобу і підступність («Зелену змію»). Так космологічні уявлення у буддизмі зливаються з моральними настановами. 

     ІІІ. Морально-етичні принципи буддизму

     Стрижнем  віровчення буддизму є людина. Про  неї йдеться у «Чотирьох благородних  істинах», у «Восьмискладовому шляху спасіння». Чітко визначена мета людського існування: самовдосконаленням домогтися зупинення перевтілень, вирватись із сансари і досягти нірвани. Для цього непотрібні жертвопринесення, культові церемонії. Звернення до людини - релігійне новаторство буддизму, воно має моральний аспект.

     До  Будди моральність визначали  за приналежністю до касти, соціальним станом людини. Будда оголосив усіх рівними в духовній сфері. Матеріальний бік людського буття як вияв сансари  він ігнорував. Тому заперечував  право приватної власності, національну обмеженість, проголошував загальне братерство людей, позбавлених права приватної власності. Він був упевнений, що людство рухатиметься до самовдосконалення, незалежно від віри в Бога.

     Етична  система буддизму містить основні  норми загальнолюдської моралі. Смиренність, лагідність, любов до всього живого, терпимість, співчуття, готовність до взаємодопомоги та інші моральні якості - це кроки до спасіння.

     Буддизм вибудував цілісну моральну систему  без догматичних норм поведінки, без канонізації зовнішніх форм (звідси нехтування культових проблем). Він визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, що сприяє співіснуванню протилежних моральних підходів. Наприклад, засуджує будь-яке вбивство, навіть комахи, і водночас дозволяє споживання м'яса. Подібно розглядає проблеми провини і відповідальності, злочину і кари.

     Але загалом буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи, відстоює цінність її, вимагає поваги до неї. Провідним мотивом його моральної концепції є людинолюбство. Він домагається утвердження духовної рівноваги людини, внутрішньої віддаленості від усього, бо світ (сансара) - найбільше зло. Водночас буддизм визнає необхідність жити і діяти, як і те, що людина не може жити в суспільстві й бути незалежною від нього. Але при цьому він наполягає на акцентуванні уваги людини на своєму внутрішньому бутті, психологічному стані, на самозаглибленні та відповідному моралізуванні.

     Поглиблюючи моральні настанови «Восьмискладового  шляху спасіння», Будда формулює «Десять великих доброчинностей»: щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, само-обожнення, не гнівливість, не заподіяння зла живим істотам, милосердя, не протидія силою силі. Найбільші «П'ять поганей» - убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво, їх людина повинна уникати. Зазначає буддизм і «Десять зол» - це згадувані «П'ять поганей», а ще обжерливість; надмірна захопленість музикою, співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, запахів, квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасть до м'якого ложа, бо це розбещує відчуття; користолюбство.

     Буддійську  мораль сучасний глава духовенства  Далай-лама XIV розглядає через призму не доброчинностей: три фізичні не доброчинності - вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста; чотири не доброчинності мови - брехня, злослів'я, грубість, пустослів'я; три не доброчинності розуму - заздрість, зловмисність, хибні погляди.

     Але буддизм не проповідує аскетизм, хоч  і не заперечує його. Він наполягає на стриманості щодо матеріальних благ, дотриманні середнього шляху, заперечує як заглибленість у чуттєві насолоди, так і умертвління плоті.

     Дещо  своєрідною сприймається проповідь  любові та милосердя до всього живого в етичних положеннях буддизму, який не вбачав різниці між добрим і злим, корисним і шкідливим. Буддист споживає воду, користуючись ситечком, щоб, бува, комаха випадково не постраждала при цьому. А йдучи дорогою, гілкою розчищає шлях перед собою, щоб не наступити на живе. Це стосується і людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не вчинити шкоди.

     Буддизм пропагує рівне ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття людям, чиї інтереси ущемлено, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати за недобрі вчинки, навіть за вбивство. Він проголошує, що, відповідаючи насильством на зло, люди лише множать його. Тому до всього слід ставитися спокійно, не виявляти пристрасті до зла, ухилятися від нього. Коли всі так робитимуть, зло зникне.

     Новизна буддійського вчення не стільки у вирішенні моральних проблем, утвердженні загальнолюдських цінностей (це було відомо до нього), скільки у практичних рекомендаціях щодо їх досягнення. Ще одна особливість його моральної концепції - в наданні особливого значення не зовнішнім чинникам, що впливають на людину, а силам її особистості. Спасіння людини залежить не від жертвопринесення, не від молитви, не від чийогось покровительства чи заступництва, а тільки від її самовдосконалення.

     Самовдосконалення у буддизмі пов'язане з уявленнями про істинне знання, скероване не на зовнішній світ, а на самоспоглядання. Воно досягається шляхом медитацій, практикою буддійської йоги чи так званої дхьяни. Завдяки медитативному трансу людина має досягти чотирьох    щаблів сходження, чотирьох вищих станів: доброзичливості, піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої безпристрасності. Щоб стати праведною, вона повинна виробити у собі здатність постійно перебувати в одному з цих станів. Це забезпечить їй незалежність щодо сансари внаслідок набуття чотирьох найвищих доброчинств. Допоможуть людині в цій справі вісім досконалостей (певних стадій зосередженого міркування) та відповідні здібності:

     1) відсторонення від зовнішніх  подразників;

     2) відключення внутрішніх подразників;

     3) цілковите припинення розумово-емоційної  діяльності;

     4) екстатичний стан цілковитої  відчуженості;

     5) подолання відчуття простору  і часу;

     6) усвідомлення хибності «Я»і вихід  за його межі;

     7) усвідомлення «пустоти» всього  сущого;

     8) подолання антиномії (суперечності) «свідоме- несвідоме».

     Завдяки цьому можна осягнути чотири вищі мудрості:

     1) радість, що виникає внаслідок  відмежування від зовнішнього  світу і концентрації мислення  на важливій ідеї;

     2) спокій, який зупиняє розумову  діяльність;

     3) захоплення, що виникає внаслідок відключення відчуттів;

     4) транс, що забезпечує цілковиту  ізольованість від будь-яких подразнень, повну самозаміненість душі. 

     Висновок

     Отже, стрімке поширення буддизму було зумовлене його соціальним змістом - він виявився потрібним людям в умовах жорстокого рабовласництва. Будда дав їм надію на спасіння. На початку І тис. н.е. буддизм охоплює всю південну частину азіатського материка, а наприкінці його - територію від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Цей масштабний вихід на історичну арену наштовхувався на місцеві культи, що супроводжувалося взаємними асимілятивними процесами. Цьому сприяли пластичність віровчення буддизму і не розробленість його культових аспектів.

     І так, ознайомившись лише в загальних рисах з дуже ємним і багаторазовим поняттям «Буддизм». Бачили, що ця релігія, яка протягом багатьох століть служила життєвим керівництвом сотень мільйонів людей, та й до цього дня привертає до себе увагу, а подекуди й ще панує над свідомістю віруючих, не є ні «дурницею», ні «порожньою вигадкою», ні «великої мудрістю», здатної відповісти за всіх часів на всі ставляться життям питання.

     Виникнення  буддизму і складна його доля - закономірний результат існування такого суспільства, в якому страждання дійсно було для переважної більшості людей незмінним супутником життя. Буддизм містифікувати це страждання, перетворив реальні людські нещастя в «ілюзію свідомості» і тим самим направив зусилля людей до звільнення від страждань по своєму руслу. Більше того, сам спосіб позбавлення від страждань, запропонований буддизмом, об'єктивно виявився опорою того суспільства, в якому співчуття неминучі.

     Релігія це інструмент для спокійної безтурботного  життя, роботи, щастя. Чудовий інструмент, налагоджений тисячоліттями, що дозволяє людині зректися атеїстичних поглядів на такі складні і пригнічують поняття як, наприклад, смерть. Віруючи, людина позбавляє себе зайвих сумнівів і мук невідомістю майбутнього, тим самим отримуючи можливість стати повноцінним членом суспільства, тобто що має відповідні естетичні і моральні принципи. Буддизм ж є, на мій погляд, одним із кращих інструментів для заспокоєння людської душі.

 

     Список  використаної літератури

     1. Етика: навчальний посібник. / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфіменко, О.М. Лінчук та ін. – К. 1992.

     2. Черній А.М.. Релігієзнавство. Київ., 2003.

     3. Харковщенко. Релігієзнавство. Київ., 2003.

     4. Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М. 1989.

     5. Иванов В.Г. История этики Древнего мира. – Л. 1980.

     6. Регілієзнавство: підручник. / В. І. Лубський, С. М. Бурлак, та ін. – [Електронний ресурс] - http://pulib.if.ua

     7. Бібліотека ELLIB/ Світові релігії. Буддизм. – [Електронний ресурс]: http://ellib.org.ua

     8. Кірвель Ч.С., Історія філософії, Гродно, 1997

     9. Сайт Буддаяна. Шлях Будди - [Електронний ресурс]: http://buddhayana.ru