Культура ведення діалогу, пллілогу

РЕФЕРАТ

Культура ведення діалогу, полілогу

 

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних вимог та орієнтуватися також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конкретних обставинах.

Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й передач! інформації, навчання, виховання та формування духовного світу вона немислима без. належної культури мовлення.

Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

 Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов’язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

А ось як подає визначення поняття „культура мови” словник лінгвістичних термінів: культура мови — це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми вимови и дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися правильно писати. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я тебе побачив, — красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

Офіційно-діловий стиль (ОДС), окрім писемної форми, реалізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування та ін.). Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види:

—  контактне (безпосереднє);

—  дистанційне (телефонне, селекторне);

—  діалогічне (з одним  співрозмовником);

—  монологічне (доповідь, промова);

—  полілогічне (диспут);

—  усне (розмова, 6есіда);

—  письмове (листа, телеграми, електронні засоби);

—  міжперсональне (нарада, колоквіум);

—  масове (збори, мітинг);

—  офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяльністю);

—  приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

—  анонімне (між незнайомими  — вулиця, транспорт). Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від уміння їх сформулювати й викласти.

Кожний із наведених  вище видів передбачає дотримання відповідних  етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони і складають тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, бачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об’єднання є частиною доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці  формул увічливості залежить від:

—  ситуації;

—  професії;

—  соціального статусу;

—  статі;

—  освіти;

—  віку.

За умов умілого володіння  та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного спілкування:

—  постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

—  новизна інформації у викладі точок зору;

—  уникання зайвої деталізації;

—   постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

—  постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);

—  обізнаність із минулим;

—  прогнозування майбутнього;

• істинність у словах і діях, словах і реаліях.
• Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм

літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

Перед початком переговорів  дуже важливо для їхнього успішного  результату створити сприятливий психологічний  клімат. Існують кілька ефективних прийомів, що дозволяють на самому початку переговорів швидко розташувати до себе вашого партнера і при необхідності безболісно для його самолюбства схилити до вашої точки зору.

На самому початку  переговорів варто ненав'язливо вселити партнерові свідомість або його власної значимості, або авторитету фірми, що він представляє. Але робити це треба щиро, не збиваючись на дешеві компліменти. Найглибшим прагненням, властивій людській природі, є бажання бути значним. Кожна людина прагне бути оціненою по достоїнству. Таким чином, щоб стати гарним співрозмовником і відразу завоювати прихильність ділового партнера, необхідно, насамперед, уселити йому свідомість його власної значимості.

Під час ділових переговорів  дуже важливо виявляти виняткову увагу до партнера. У цьому полягає один з найбільш важливих секретів успіху у взаєминах ділових людей. Говорити потрібно про те, що більш цікавить вашого партнера, або про те, що він добре знає. Задавайте ті питання, на які вашому партнерові буде приємно відповідати.

Під час переговорів  буває дуже важко відстояти свою точку зору. Однак ніколи не можна робити це за допомогою суперечки, оскільки відомо, що в дев'ятьох випадках з десяти спор закінчується тим, що кожен з його учасників ще більш, ніж колись, переконується у власній правоті.

Якщо ви сперечаєтесь чи заперечуєте, то ви можете іноді здобути перемогу, але перемога ця буде безглуздою, тому що в такий спосіб ви не доможетеся прихильності співрозмовника. Саме тому варто вирішувати самою, що для вас є більш кращим: показна перемога або прихильність співрозмовника. Необхідно запам'ятати наступне.

У процесі переговорів  партнери хочуть: домогтися взаємної домовленості по питанню, у якому, як правило, зіштовхуються інтереси; гідно витримати конфронтацію, що неминуче виникає через суперечливі інтереси, не руйнуючи при цьому сформовані відносини.

Для того щоб задовольнити ці бажання, необхідно:

вирішити проблему;

налагодити міжособистісну взаємодію;

керувати емоціями.

Будь-які уміння виявляються  в діях, що можуть бути правильними або неправильними. Правильні, психологічно грамотні дії приводять до того, що бажані цілі будуть досягнуті. Неправильні дії можуть часом привести до результату, протилежному бажаному.

Якщо партнер не правий, можна дати йому зрозуміти це поглядом, жестом або інтонацією. Однак якщо ви прямо скажете йому про те, то завдасте удару по його самолюбстві і почуттю власного достоїнства. Це викличе в нього бажання захиститися, довести зворотне, але аж ніяк не змінити свою точку зору.

Якщо ви почнете з фрази: "Я вам це доведу", то це буде для партнера звучати в такий спосіб: "Я розумніше вас". Природно, це викликає в нього внутрішній опір.

Як же бути, якщо партнер  явно не правий?

У даному випадку  краще почати з фрази: "Я вважав інакше, але, можливо, я помиляюся. Давайте краще разом перевіримо факти ".

Чому потрібно саме так  повернути розмову?

Тому що партнер  ніколи не стане заперечувати, якщо ви скажете: "Можливо, я помиляюся. Давайте перевіримо факти ".

При цьому факти, якщо ви самі володієте ними краще, завжди змусять вашого опонента погодитися з вами цілком добровільно.

Можна сказати  по-іншому: "Я думаю інакше. Але  я, звичайно, можу помилятися. З мною це бувало. Сподіваюся, ви мене виправите, якщо я буду не прав ".

Припускаючи можливість помилки зі своєї сторони, ви зможете уникнути скрутного становища. Крім того, варто уникнути прямо суперечити думкам інших, а також самовпевнено відстоювати свою точку зору. Бажано при наявності "гострих кутів" у розмові не вживати слова і вирази, що передають тверду думку, наприклад: "безсумнівно", "звичайно", "тільки так і не інакше". Їх краще замінити на наступні фрази: "мені так здається", "я думаю", "я думаю".

Якщо партнер стверджує що-небудь помилкове, то варто відмовити собі в задоволенні негайно викрити його, а почати свою розмову з зауваження, що у певних умовах і при відомих обставинах його думка була б правильною, але в даному випадку справа обстоїть інакше. Манера виражати свою думку як можна скромніше завжди викликає менше заперечень. Якщо погрожує зіткнення поглядів, то розумніше випередити опонента, взявши ініціативу на себе. Набагато вигідніше піддати себе самокритиці, чим слухати обвинувачення з чужих вуст. Досвід ділового спілкування свідчить про те, що в словесному двобої майже неможливо змусити партнера змінити свою думку. Спірні питання варто вирішувати тактовно, дружелюбно і з дійсним прагненням зрозуміти точку зору вашого співрозмовника.

Практика ведення переговорів показує, який великий вплив на їхній хід має психологічна атмосфера. Для того щоб вона була дійсно сприятливою, необхідно знати і виконувати наступні правила.

Правило 1. Не говоріть голосно чи тихо, квапливо чи повільно. Голосна промова може викликати у вашого партнера враження, що ви нав'язуєте йому свою думку. Занадто тиха чи невиразна мова також заважає ходу переговорів: ваш партнер змушений задавати зустрічні питання, щоб переконатися в тому, що він почув все правильно. Квапливий виклад думки створює враження, що ви хочете умовити співрозмовника швидше, не даючи йому можливості розібратися в суті справи. І навпаки, занадто повільна мова підштовхне до висновку, що ви тягнете час.

Правило 2. Постарайтеся знайти по кожній проблемі "ключову фігуру" у цікавлячій вас фірмі. У кожній солідній фірмі є так називані "ключові фігури", від яких залежить вирішення питання. Причому це може бути не директор, не його заступник, а людина, що займає зовсім не престижну посаду. Однак його думка часто буває вирішальною в силу різних обставин (кваліфікація, досвід роботи в даній галузі, особисті зв'язки, доскональне знання предмета). За рубежем ця практика добре відома, і фірми витрачають багато часу і грошей на виявлення саме таких людей у партнера і часто намагаються вийти, насамперед, на них.

Правило 3. Партнер повинен бачити перед собою представників фірми, у якій панує взаєморозуміння і повага. Цим правилом часто нехтують наші ділові люди. Рішення приймає керівник, і якщо ви — серйозний керівник, то в переговорах повинні брати участь ключові фігури вашої фірми. Ні при яких обставинах не вступайте в присутності партнера в словесну перепалку, не обривайте підлеглих, що говорять, не вказуйте на їхні помилки. Іноді одне невлад сказане слово може змістити акценти і навіть зірвати всю справу, тому "слизькі" моменти варто пояснювати своїм підлеглим ще до початку переговорів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Прадід Ю.Ф. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник / За ред. Академіка Академії наук вищої школи України Прадіда Ю.Ф. – Сімферополь: „Реноме”, 2003. – 148 с.
2. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 7-ме вид., виправлене. – Донецьк: СПД ФО Сердюк В.І., 2005. – 448 с.
3. Бороздина Г.В. Психология делового общения: Учебник. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2005 – 259 с. – (Высшее образование).

ОТДАЛА