Етика та естетика доби відродження

План

1. Естетика відродження

>Идейное різнобарвності Відродження

Мистецтво у сфері пізнання:Альберти, П'єро делла Франческа

2. Етичні погляди епохи відродження

Етика італійських гуманістів (>Пико справиМирандола, ЛоренцоВалла)

Література

 
1. Естетика відродженняИдейное різнобарвності Відродження

Дедалі більше стверджується думка, через яку перехід від Середньовіччя  до Відродження протікав дуже плавно, вже, на думку культурологів, 12 в. був  початком європейського Відродження.

>Первоначальной характеристикою  естетики Відродження є його світського характеру. І це дійсно це були світогляд, переважно який базувався на земних устремліннях людини. Хоча цього період було створено дуже багато антицерковних творів, та все ж повністю світським світогляду Ренесанс ні.

Справді, згадати неоплатонізм флорентійської академії і що панувало у ній безтурботне ставлення.Атрибуция абсолютної світськості Відродженню, безумовно, завадить адекватно оцінити й зрозуміти творчість кардинала МиколиКузанского, та й Джордано Бруно, за всієї своєїантицерковности, піднесено налаштованогонеоплатоника.

Сказане Демшевського не дозволяє говорити про якусь єдиної естетиці Ренесансу: була естетика Відродження періоду 15-16 ст., але що й готична естетика, що сьогодні також належать до Відродженню.

Наявність взаємовиключних концепцій - ще одне характерна риса епохи. До Відродженню  ставляться геліоцентрична система  Коперника і його вчення про нескінченності світів Д. Бруно, відповідно до якими  як планета Земля, і звеличена  ідеологами Відродження людська особистість перетворюються на незначні піщини нескінченому Всесвіті. Естетика Ренесансу вражає складністю. Хоча й пов'язані з естетикою Середньовіччя, але середньовічні терміни розглядаються в більш світському значенні.

Художник Відродження - енциклопедія знань. Інший характерною рисою епохи Відродження є його інтерес до художника, свідчення про його самостійність, гідність та краси. Риси художника, відзначені естетикою Середньовіччя, такі, як слухняність і смиренність, доповнюються формуванням концепції виховання й спеціальної освіти художника. Митець мусить бути ерудитом, повинен бути освічений переважають у всіх науках, філософії і богослов'ї. Особливо важливою для освіти художника вважалася математика, спрямовану скрупульозне вимір оголеного людського тіла. Відомо, що античність ділила людське тіло на шість - сім частин, а естетика Відродження в трактатах відомих теоретиків і практиків (>Л.Б.Альберти, А. Дюрер), для досягнення точності у живопису і скульптурі ділять людське тіло на 600 частин. І тому вже потрібно знання реальної анатомії. Без цього знання обходився середньовічний художник, котрій тіло було лише носієм духу, його завданням було визнано створення аскетичного площинного зображення відбивача надчутливого світу. А "Спляча Венера" Джорджоне, однієї з основоположників венеціанських Високого Відродження - це гармонійне і чудове, повноцінне оголене тіло, хоч і божа створіння, але яка потребує особливої уваги саме собою.

Специфіка естетики Відродження також  у характері самого митця і  того місця, що він займає.

Естетична тілесність Відродження. Відзначаючи особливість естетичної тілесності Відродження, художник цієї епохи вдивлявся людське тіло як такий, для нього воно представляло самостійну естетичну вартість. Пригадаємо скульптуру Мікеланджело "Давид" і полотно Рафаеля "Афінська школа". Постаті Давида, Платона або Ньютона -возрожденческие ідеали рівноваги і гармонії людського тіла виражені з незнаючим собі рівних досконалостям.

>Телесность Відродження як  саматрехмерна, але робить таким  і навколишнє. У Відродженні і живопис, а архітектура, і література завждискульптурни. Теоретичне відбиток ця думка знаходять у творчості Леонардо так Вінчі, на думку котрого художник,являющий найповніше вираз, вищу вираз всієї культури.

>Чувствительно - зорова  даність як суб'єктивна об'єктивність. І, нарешті, в естетиці Ренесансу особливу активність набуваєчувственно-зрительная даність. Внаслідок цього стало виникнення таких наукових проблем, як проективна геометрія і проблему перспективи. Людина, споглядаючиудаляемий від цього предмет, помічає, що це предмет скорочується за розмірами, а паралельні лінії поступово зближуються, але в обрії взагалі зливаються до однієї точку.

Саме з цих людських відчуттів  вже самі художники Відродження  розробили концепцію перспективи, а17в. Стала розроблятися спеціальна наука - проектна геометрія.

Завдяки такому науковому оформленнючувственно-зрительная даність в естетиці Відродження  набуває статусу суб'єктивної об'єктивності.

У цілому нині, естетика Відродження, джерело якої в стихійномужизнеутверждении людського суб'єкта, містила у собі ідеї, характерні для середньовічної естетики, і у нерозвиненому стані всі наступні етапи естетики.

Мистецтво у сфері пізнання:Альберти, П'єро делла Франческа 

>ТрактатиЛ.Б.Альберти. Характерною рисою естетики Відродження було включення мистецтва, особливо живопису, до сфери пізнавальної діяльності. Багата художня практика породила численні трактати про мистецтво: архітектурі, скульптурі і живопису. Визначним автором таких трактатів ("Про зодчестві", "Про живопису", "Про статуї") бувЛ.Б.Альберти, учений, архітектор, художник, теоретик мистецтва, він і прибічник ідеї культурного аскетизму. На його думку, культура вимагає всього 2 особи, на всі сто, щось пропонуючи замість: ані копійки, ні задоволень, лише праці та неспання.

Людина, відданий словесності, пишеАльберти, у своєму трактаті "Про переваги і недоліках словесності", повинен  зректися усього світу і витерпіти  все життєві труднощі й труднощі. Його ідеал - радість володіння культурою  піною відмовитися від дарів молодості, життєвих насолод, солодких квітів.

Попри те що, що висловлюванняАльберти  про сутності прекрасного немає  систематичного характеру, він докладно розглядає проблеми вроди й гармонії у своєму трактаті "Про зодчестві".

Краса уАльберти - щось безпосередньо дане сприйняттю будь-якої людини. Він вважає, що будувати висновки про красі людям дозволяє вроджене їх душам знання. У речах від природи є щось чудове та досконале, щось хвилюючий дух, а очі жадібні до вроди й гармонії, в пошуку їх, вони найбільш будемо завзяті й найстійкіші.

>Альберти зазначає, що у природі  трапляється потворне, а прекрасне  ціле є чималої рідкістю. І  саме це від живописця вивчати  кожну частина зображуваного  зокрема і шукати найдосконаліші  частини вчених у різних предметах.  Зодчий уАльберти слід за верхнього ступеня наук і чомусь мистецтв і управляє людським спілкуванням, створюючи міста. Заодно він виявляє "приховане, що під землею", таємні корені і приховані причини, об'єктивні і загальні закони, якими будується світ прекрасних і гармонійних речей, якими оформляється матерія. Природа дляАльберти лише матеріал, проте її оформлення виходить із божественного чи людського духу, у якому краса є уродженим поняттям, тоді як природа, узята як така, зовсім позбавлений ніякої краси.

Поняття прекрасного та красиАльберти пов'язує з визначенням гармонії, призначення якій він бачив у тому, аби впорядкувати частини досконалим співвідношенням, що вони відповідали одна одній, створюючи красу.Предстающее перед душею гармонійне, писавАльберти, людина відчуває відразу.

Проаналізувавши написанеАльберти про гармонії можна  назвати таке:

1) гармонія - абсолютне та первісне  початок природи,сопричастница душі, й розуму;

2) гармонія - об'єктивна закономірність, через яку з'єднуються і узгоджуються  у цьому злагоді частини предметів;

3) краса є дійсність гармонії.

Важливу завдання художникаАльберти бачив  у завданню вибору. З те, що художник вибрав, він повинен створити гармонію. Ця гармонія означала повну відповідність  окремих елементів художнього предмета одне одному і всьому цілому. Для висловлювання повній відповідності постали нові поняття і формули: співвідношення, пропорція, витонченість, узгодженість, композиція. Використовувалися математичні розрахунки, враховувалися призначення та функції кожної деталі, щоб твір загалом справляла належний емоційний ефект.

До  цього часу зберігається спрощене уявлення про епоху Відродження як періоді  блискавичної заміни авторитету церкви авторитетом науку й розуму. Не і першому плані під час  Відродження виступали інші проблеми. Однією них був перехід з категорії ремеслі до категорії вільних професій. Естетика Відродження, не розриваючи з ідеологією Середньовіччя, ішли шляху звеличання образотворчого мистецтва. На думку, вище досконалість походить від Бога.Альберти вважав, що митець може бути свого роду священиком, йому слід бути притаманні благочесті і чесноти.

Шлях  розвитку складний взагалі, складний він  і добу Відродження: насичений флорентійський світ, різноманітний венеціанський, від гуманістичної класичності  Мантеньї до суворої урочистості П'єро справи Франческа. Його живопис відбиває цілу гаму відтінків культури, яка втілюється в статуях й у монументи, в палацах і церквах. Стверджується новий канон людської постаті, її нова парадигма, у якій люди епохи бачать свій ідеал й випливають йому, а архітектурі створюється новим типом житла для таких людей і богів.

Складається більш розумне й свідоме ставлення  мистецтва, ніж середньовічне захоплення символом. Це виявляється у собі паралелізмі між філософським змістом  потребують і вмілим привабливим його викладом. Мистецтво виявляється одночасно вираженням розуму ознака краси, що робить мистецтво епохи Відродження неперевершеним або з допомогою його раціоналізації за доби класицизму, або з допомогою його естетизації до сучасного епоху.

відродження етика естетика епоха

 
2. Етичні погляди епохи відродження  Етика італійських гуманістів (>Пико  справиМирандола, ЛоренцоВалла)

Італійські гуманісти 14-15 століть  активно виступили проти церковної  схоластики, за Відродження спадщини античності. Вони відкинули жорсткі рамки середньовічної догматики, спрямованість виключно текстам Священного писання і закликали до мислителів звернутися до самого життя, до живого, чинному, повного сил людині. Ішла світська переорієнтування свідомості. Звісно, постать Бога жевріє творчості діячів Відродження, але він хіба що відсувається другого план, тоді як у авансценуфилософско-естетической думки виходить тілесний, активний, вільний і творча індивід.

Однією  з найбільших італійських гуманістів єЛОРЕНЦОВАЛЛА (>1407-1457гг.).Валла сповідує яскраво виражений принцип індивідуалізму, і це - знамення часу. Його буква стверджує невикорінний егоїзм людської природи, що відбувається з природної ж спраги самозбереження. Чеснота, відповідно до поглядам Валли, це корисність, а корисність передбачає здоровий розрахунок. Усі відносини у суспільстві, починаючи з сімейних, підпорядковані корисності і розрахунку, але суспільство неспроможна розпастися через свою універсальності. Принцип насолоди ЛоренцоВалла поширює як на земне життя людини, а й у загробне царство. Він щось свідчить про пекло і засудженні грішників, зате малює прекрасну картину райських радостей. На його думку, в раю зберігають свої тіла, облагороджені і витончені. Вони можуть нині плавати під водою, літати повітрям, а знанні й у мистецтві досягти великих успіхів. Отже, внесення епікурейських мотивів в християнство обертається гуманізацією людськогопосмертья.

>ПИКОДЕЛЛАМИРАНДОЛА (>PicodellaMirandola) Джованні (1463-1494) - італійський  філософ і гуманіст.Мистически вірив у силу магії.Преклоняясь перед мудрістюКаббали, вивчив давньоєврейську, арабську йхалдейский мови. Основні твори: "900 тез, навіяних філософією,каббалой і теологією", "Йдеться про гідність людини" та інших. (Деякі з поданих тез було визнано єретичними іосуждени.П.д.М. було покладено у в'язницю, згодом звільнений і пробачили в 1493 Папою Олександром VI.) Посилаючись в "Промови про гідність людини" на вислову ГермесаТрисмегиста (які транслюютьсяАсклепием), П.д.М. пише: "У арабських книгах я прочитав, преподобні батьки, що АбдуллаСарацин, від якої зажадали, що він зазначив найбільше диво світу, відповів, що немає нічого більш дивовижної, ніж сама людина".Сходно звучить сказанеГермесом: "Велике диво, проАсклепий, людина".Обосновивает дану думку П.д.М. в такий спосіб: все Божі твори онтологічно визначено але сутності бути, що що є, а чи не іншим. Людина, навпаки, єдиний з творів, який поміщений за українсько-словацьким кордоном двох світів. Властивості людини не вирішені, але задано в такий спосіб, що вона сама ліпить своя візія відповідно до заздалегідь обраної формі. І, в такий спосіб, то вона може підніматися у вигляді чистого розуму та стати янголом, і можна порушувати ще вищий. Велич людини буде, в такий спосіб, полягати у мистецтві бути творцем себе, всамоконституировании. Відповідно до П.д.М., Бог, звертаючись до хіба що створеному людині, сказав приблизно таке: "Не даємо ми тобі, про Адам, ні певної місця, ні способу, ні особливої обов'язки, щоб і важливе місце, і трагічне обличчя, обов'язок ти мав за власним бажанням, відповідно до твоєї волі й твоєму рішенню. Образ інших творінь визначено у межах встановлених нами законів. Ти ж, не стиснутий ніякими межами, визначаєш своя візія за своїм рішенням, до влади якого тебе надаю. Я ставлю тебе у центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати усе, що є у світі. Не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе у образі, який ти зволієш. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням душі й у вищі божественні". У людині, відповідно до П.д.М., є насіння будь-який життя. Якщо ж вона неудовольствуется ні якістю рослини, ні долею тваринного, ні долею ангела, то цьому випадку відкриє "єдиний дух, створений за образом і подоби Божого, той, що було поміщений найвище речей, і що залишається найвище речей". Розвиваючи ідеїФичино, П.д.М. вніс у інтелектуальну традицію Західної Європи ряд оригінальних підходів:

1) відніс до традицій магії і  герметизму ще йКаббалу,оказавшую найбільше вплив на умонастрої тієї епохи;