Технологія заснування підприємства (власної справи)

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Мая 2012 в 02:09, контрольная работа

Описание работы

Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічного для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного й правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї.

Скачать полностью (105.06 Кб) Сколько стоит заказать работу?

Работа содержит 1 файл

Технологія заснування підприємства.docx

— 130.77 Кб (Скачать)

Технологія заснування підприємства (власної справи)

Підприємницька ідея, її джерела і методи пошуку

Пошук привабливої ідеї бізнесу – це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.

Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від:

споживачів;
працюючих фірм;
парламентів і урядів.

Власні або запозичені результати досліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.

У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання нової ідеї має бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:

рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;
наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;
виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;
реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);
стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;
компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.

Наука і практика розробила чимало методів творчого (евристичного) пошуку підприємницької ідеї. Основні з них подані на рисунку 1.

Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже відомого рішення, “підказаного”, наприклад, технічною економічною або іншою літературою чи “підглянутого” в природі.

Метод інверсії – специфічний метод, що передбачає такі підходи до вирішення нової проблеми:

перевернути “догори ногами”;
“вивернути” на протилежний бік;
поміняти місяцями тощо.

Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне вирішення проблеми, що може “наштовхнути” на усвідомлення якоїсь нової ідеї.

Метод “мозкового штурму” зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань.

Рис. 1. Групи методів пошуку підприємницької ідеї

Метод конференції ідей відрізняється від методу “мозкового штурму” тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або коментарю. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей.

Метод колективного блокнота поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (звичайно місяця) кожний учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.

Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у тому, щоб ініціювати вирішення обговорюваної проблеми з допомогою певних запитань, що мають стимулювати власні міркування щодо висунутої нової ідеї.

Сутністьметоду фокальних об’єктів зводиться до перенесення ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що потребує вдосконалення. Останній перебуває у фокусі перенесення і тому його названо фокальним.

Метод морфологічного аналізу заснований на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи з закономірностей будови (морфології) об’єкта, що підлягає вивченню й аналізу.

Вибір типу підприємства й обґрунтування цілей підприємницької діяльності

Як відомо підприємства (фірми) мають різну внутрішню виробничу та організаційну структуру залежно від галузевого підпорядкування, організаційно-правової форми і насамперед їхнього типу.

При створенні нового підприємства виникає необхідність визначити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі єдиноначальності. У зв’язку з цим вирізняють два типи підприємства:

самокерована фірма (підприємство);
підприємницька фірма (підприємство).

Самокерована фірма являє собою такий тип підприємницьких структур, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колективній основі.

Підприємницька фірма належить до підприємницьких структур, де сам підприємець виконує функцію одноосібного прийняття рішень. Необхідно зазначити, що коли йдеться про тип підприємства, то мається на увазі спосіб прийняття рішень, але не форма власності.

Варто нагадати, що історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм, самокеровані системи з’явилися потім, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу економічної демократії. У нас спостерігається перехід від “соціалістичного” типу підприємства до самокерованих, а не до підприємницьких, без урахування обставин (історичних) перехідного періоду.

Створення нового підприємства регламентується законами, постановами, законодавчими актами й судовою практикою. В Україні законодавчою базою для заснування нових підприємств зараз є насамперед Господарський кодекс Украіни, закони “Про підприємництво”, “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”.

Приймаючи рішення про вибір тієї чи іншої організаційно-правової форми, підприємець перед усім повинен:

1) визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов’язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємництва і можливостей, що надаються чинним законодавством. Одна справа, коли підприємець передбачає здійснювати низку одноразових підприємницьких проектів, зовсім інша – коли підприємницька ідея може бути зведена до довготривалого повторення певного виробничого циклу. Можливий інший випадок: підприємницька ідея може здійснюватися без тісної кооперації з партнерами (наприклад, організація консалтингової фірми) або для практичної реалізації потребує обов’язкової і добре налагодженої виробничої кооперації (наприклад, виробництво будь-якого багатокомпонентного виробу);

2) вирішити питання про форму створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємництва, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути;

3) ретельно зважити і вибрати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства, яке бажано створити і схему управління останнім, спираючись на зарубіжний та вітчизняний досвід підприємницької діяльності.

Відповідно до закону “Про підприємства в Україні можна заснувати:

приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;
товариство з обмеженою відповідальністю (акціонерне товариство закритого типу);
акціонерне товариство відкритого типу.

Крім цього закон дозволяє створення повного і змішаного (командитного) товариств, а також об’єднань підприємств. Якщо до такого переліку додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, котрі функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами, то отримаємо повний спектр можливих форм підприємницької діяльності.

При створенні (заснуванні) підприємства або іншої підприємницької структури мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.

Особиста мета підприємця може зводитись до бажання:

1) отримувати якомога більше грошей;

2) працювати творчо;

3) почувати себе комфортно;

4) привести у рівновагу складові елементи життя “ власні кар’єру і сім’ю, друзів тощо;

5) домогтися того, щоб колеги визнали його професіоналом, знавцем у вибраній сфері підприємницької діяльності.

Звичайно підготовлені і досвідчені підприємці ставлять перед собою і своїми фірмами не лише короткотермінові (поточні), а й перспективні цілі, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення, функціонування і розвитку. Зокрема, тактика підприємця може полягати у тому, щоб на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім буде використана для організації, зокрема, виробництва нових меблів тощо.

У період започаткування або розвитку власного бізнесу кожний підприємець може вибрати перспективну спеціалізацію свого виробництва (сфери діяльності). На початку підприємницької діяльності такий вибір зробити непросто. Тому здійснення тактичних завдань і цілей виконую важливу функцію виходу на перспективні цілі.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись. До них можна віднести такі:

прибутковість (обсяг прибутку, доходів від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажу тощо);
продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції тощо);
продукція (зміна номенклатури й асортименту, впровадження нових її видів);
виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);
персонал (підвищення рівня кваліфікації, зниження плинності, поліпшення умов праці);
ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку тощо).

Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того:

наскільки обґрунтовано вони сформульовані;
як широко і повно про них інформований персонал фірми;
як організовано нішу стимулювання їх практичного здійснення.

Сформульовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме бути:

конкретними і кількісно вимірюваними;
зорієнтованим у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування;
реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми;
взаємноузгодженими і підтримуючими;
сформульованими письмово.

Нагромаджений вітчизняний і світовий досвід господарювання свідчить про те, що будь-який підприємець на початку свого шляху у сфері підприємницької діяльності має подолати “доріжку” кроків, спрямованих на формування власного бізнесу. В загальному випадку такі кроки за змістом і послідовністю можуть бути такими:

1) пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової ніші на вітчизняному чи світовому ринку;

2) свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємництво);

3) усвідомлення та розробка власної стратегії і тактики вибраного бізнесу, виходячи з загальної ситуації на ринку;

4) придбання засобів реалізації підприємницької ідеї – технічних засобів і предметів праці, найом необхідних працівників;

5) встановлення ринкової ціни на запропонований виріб (надану послугу);

6) започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.

Успішне подолання цих кроків у цілому має засвідчити здатність конкретної особи до здійснення ефективної підприємницької діяльності і дає змогу безпосередньо наблизитись до практичної реалізації формальної акції - підготовки документів для заснування, державної реєстрації й ліцензування діяльності започаткованої власної фірми.

Вибір типу підприємства й обґрунтування цілей підприємницької діяльності

самокерована фірма (підприємство);
підприємницька фірма (підприємство).