Субєкти права промислової власності

Право інтелектуальної власності  на винаходи, корисні моделі та промислові зразки може встановлюватися законом і не творцям — винахідникам і авторам промислових зразків. За законом це право виникає у осіб, з якими винахідник чи автор промислового зразка знаходиться в трудових відносинах, — роботодавців. Вони наділяються майновими правами інтелектуальної власності законом.

Суб‘єктами права інтелектуальної  власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки стають за законом  спадкоємці винахідника та автора промислового зразка, які стають їх правонаступниками  у порядку спадкоємства як за заповітом, так і за законом.

Особа, яка бажає одержати патент (деклараційний патент) на винахід, корисну модель чи промисловий зразок і має на це право, подає до Установи заявку. З наведеної норми (ст. 12 п. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та п. 1 ст. 11 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки») випливає, що заявником може бути будь-яка особа як фізична, так і юридична, яким винахідник чи автор промислового зразка передав право (перейшло за законом) на подання заявки. Сама по собі заявка як підстава для отримання патенту також може бути товаром — творець може її продати, подарувати, сплатити нею борг та вчиняти інші цивільно-правові угоди, які не суперечать закону.

Особою, яка бажає одержати патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, може бути тільки та особа, яка має це право. Підстави такого права зазначена особа повинна підтвердити документально. Заявник може доручити подання заявки та одержання патенту своєму представнику — представнику у справах інтелектуальної власності. 
У передбачених ЦК та іншим законом випадках заявником може бути роботодавець. Практично таких випадків подання заявки значно більше. Роботодавець, як правило, здійснює своє право на подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок через свого представника, яким може бути як представник у справах інтелектуальної власності, так і інша особа, в тому числі працівник роботодавця.

3.Проблеми та перспективи  розвитку інтелектуальної власності  в Україні

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Аналіз  свідчить, що на сьогодні в Україні  зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності"20. Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

Аналіз  ситуації, яка склалась у сфері  інтелектуальної власності показує, що в Україні створено відповідне законодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодавство України включає значний перелік нормативних актів у сфері інтелектуальної власності, в тому числі закони України "Про авторське право і суміжні права" (1993), "Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм" (2000), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992), "Про видавничу справу" (1997), "Про телебачення і радіомовлення" (1993), "Про охорону прав на промислові зразки" (1993), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (1993), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), "Про охорону прав на вказівки походження товарів" (1999), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997), "Про охорону прав на сорти рослин" (1993), "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, який містить окрему книгу "Право інтелектуальної власності", положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів. Водночас, на думку багатьох вітчизняних фахівців, законодавство України з питань інтелектуальної власності лише продекларувало перетворення інтелектуальних продуктів на товари, що мають споживну вартість та суспільну потребу, але не запровадило ефективного механізму комерціалізації "відносин інтелектуальної власності, чітких "правил гри" у цій сфері, що робить встановлені на сьогодні норми фактично недієздатними. На думку вітчизняних фахівців, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у червні 2002 p., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері. Згідно з довгостроковою програмою ВОІВ щодо створення глобальної інформаційної мережі WIPOnet з метою задоволення потреб вітчизняних та зарубіжних споживачів у патентній інформації, та відповідно до "Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001—2004 роки" у 2002 р. у країні створено спеціальну базу даних "Винаходи в Україні", яка охоплює патентну інформацію з 1993 р.

Становлення інституту інтелектуальної власності  в Україні нерозривно пов'язане  з функціонуванням Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності (Укрпатенту), Українського агентства з авторських і суміжних прав та інших спеціалізованих установ та закладів.

Державний департамент інтелектуальної  власності Міністерства освіти і  науки України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист".

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної  власності в Україні займаються також такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних  повірених, Всеукраїнська асоціація  інтелектуальної власності; Всеукраїнська асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України тощо.

У книзі 4 Цивільного кодексу України, присвяченій проблемам регулювання  відносин інтелектуальної власності, право інтелектуальної власності трактується як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 420 цього Кодексу до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

У Цивільному кодексі України визначений правовий режим майнових прав щодо відносин інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 424 майновими правами інтелектуальної власності є такі: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності; інші майнові права, встановлені законом.

Залежно від об'єкта права інтелектуальної  власності Цивільний кодекс України  так диференціює майнові права інтелектуальної власності: майнові права інтелектуальної власності на твір; майнові права інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення); майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок; майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми; майнові права на раціоналізаторську пропозицію; майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин, засвідчені патентом; майнові права інтелектуальної власності на комерційні найменування; майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку; майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення; майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Відповідно до новітніх тенденцій  розвитку відносин інтелектуальної  власності законодавство України  дає змогу формувати статутний  фонд підприємств за рахунок майнових прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 4 Національного стандарту № 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, оцінка майна та майнових прав проводиться з дотримання таких принципів:

— корисності (майно має цінність лише за умов його здатності задовольняти потреби потенційних власників або користувачів);

— попиту і пропозиції (врахування співвідношення попиту та пропозиції);

— заміщення (врахування поведінки  покупців на ринку, які не сплачуватимуть за придбання майна суми більшої  за мінімальну ціну майна такої самої корисності);

— очікування (вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних  вигід, які очікуються від володіння, користування та розпорядження ним);

— внеску, граничної продуктивності (врахування впливу на вартість об'єкта оцінки факторів виробництва, пропорційної їхньому внеску в загальний дохід);

— найбільш ефективного використання (врахування залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найефективнішого використання).

Згідно із законодавством України  право власності на будь-який об'єкт інтелектуальної власності документується договорами між замовником і виконавцем; патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, на твори науки, літератури і мистецтва, у тому числі на програмний продукт та інформаційну базу даних, науково-технічну інформацію; ліцензійними договорами на часткову або повну передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності; часткою статутного фонду у вигляді об'єктів права інтелектуальної власності певної юридичної особи; статтею "Нематеріальні активи" балансу юридичної особи тощо.

Закон України "Про авторське  право і суміжні права" (1993) охороняє особисті немайнові та майнові  права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Об'єктами авторського та суміжних прав згідно з цим законом є: твори у галузі науки, літератури та мистецтва; виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.

Закон України "Про авторське  право і суміжні права" відповідає вимогам Угоди TRIPS щодо поширення  ретроактивного захисту авторського права; запровадження ретроактивного захисту суміжних прав; скасування застережень щодо суспільного надбання, зроблених Україною під час її приєднання до Бернської конвенції; надання національного режиму захисту іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документів про приєднання України до Женевської конвенції; запровадження більшої прозорості на основі вимоги опублікування інформації про порушення авторського права, а також про винесення відповідних судових рішень; вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності.