Сертификация продукции предпринимательства

     Органи управління підприємством:

     Вищим органом управління ЗАТ «Хадлер» є рада засновників в яку входять представники всіх засновників по одному від кожного, незалежно від його частки в майні підприємства. Інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет.

     Ліквідація і припинення діяльності ЗАТ «Хадлер» здійснюється за рішенням засновників або судових органів у порядку передбаченому законом України «Про підприємництво».

     Діяльність даного підприємства регулюється статутом ЗАТ «Хадлер»

     Предметом діяльності ЗАТ є – виробництво цукру з цукрових буряків та його реалізація;

     – Виробництво товарів народного споживання та надання платних послуг населенню;

     – і Розробка, впровадження науково-практичних вітчизняних та

     закордонних досягнень, купівля-продаж технологій та «ноу-хау», здійснення технічного переоснащення, розширення та реконструкція діючого виробництва;

• Створення мережі магазинів для реалізації різноманітних товарів власного виробництва та товарів, одержаних за взаєморозрахунками з українськими партнерами.
• Маркетинг, юридичні послуги;
• Експлуатація житлових і не житлових приміщень, лізингові операції і здача в оренду приміщень та техніки;
• Інвестиційна, інноваційна та комерційна діяльність;
• Надання послуг схову, охорони майна, організація складів;
• Інші види господарської діяльності, що не суперечать чинному законодавству України і відповідають цілям товариства.

     Дане підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, зареєстрований фірмовий знак.

     Управління фірмою здійснює Голова акціонерного товариства. До його компетенції, згідно Статуту входить:

     – розподіл обов'язків серед членів правління;

• видача наказів та розпоряджень по всім напрямкам діяльності підприємства;
• прийом та звільнення персоналу товариства на умовах трудового договору;
• застосування до персоналу засоби дисциплінарних стягнень та заохочень;
• від імені товариства укладання договорів та цивільно-правових угод;
• підписання документів фінансово-розпоряджувального характеру;
• видача зобов'язань та доручень;
• відкриття поточних та інших рахунків в банківських установах;
• представлення інтересів товариства у взаємовідносинах з державними установами, юридичними та фізичними особами;
• забезпечення конфіденційності інформації та комерційної таємниці про діяльність товариства.

     Розглянемо за допомогою графіка, реалізацію продукції ЗАТ «Хадлер» відповідно кварталам.

     Згідно графіку, найбільший попит на цукор є в четвертому кварталі.(Додаток Ж ) Це факт від того, що продукт, який виготовляє підприємство – сезонний, переробка і продаж відбувається най більш у четвертому кварталі.

     Відповідно договору продукція ЗАТ «Хадлер» постачається замовникам відповідаючи стандартам якості, паспорту якості, маючи сертифікат якості і відповідності, а також маючи висновок державно-санітарно-гігієнічної експертизи. Підприємство скуповує у фізичних і юридичних осіб товар на переробку. Підприємство переробляє цукрові буряки і реалізовує продукцію. Підприємство працює стабільно відповідно графіку. Далі розглянемо показники фінансової діяльності підприємства. Робота підприємства в умовах ринку передбачає нормальну фінансову діяльність. При цьому враховується здатність підприємства здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'язань: внутрішніми і зовнішніми, короткостроковими і довгостроковими.

     Таблиця 2.1. Динаміка і структура власного капіталу ЗАТ «Хадлер» за 2008 р

     Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткострокові зобов'язання. Підприємство ліквідне, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання.

     Протягом 2003–2008 років підприємство було здатне погасити всі свої короткострокові зобов'язання.

     При подальшому аналізі необхідно вивчити динаміку і структуру власного капіталу, з'ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

     Із табл. 2.1 видно, що сума власних коштів за звітний період зросла на 1333,4 тис. грн., або на 26,83% (1333,4:4968,9–100%). Це відбулося за рахунок розрахунку засновників (106,65%). Значно знизився за аналізований період нерозподілений прибуток (-88,7 тис. грн.), його питома вага в структурі власного капіталу знизилась на 1,79%.

     Найбільшу питому вагу серед всіх джерел має статутний капітал (126,79% на початок року та 99,96% на кінець року).

     Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності. Прибуток та відносний його показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завдання кожного учасника господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

     2.2 Сертифікація продукції та систем якості на підприємстві

     Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ICO серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3–4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь. [6]

     В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.

     Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).

     Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

• у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;
• забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;
• реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;
• припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.

     Організаційною основою сертифікації підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.

     Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ICO. Цим комітетом розроблено:

• правила та порядок здійснення сертифікації продукції;
• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);
• умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

     У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ICO й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції – автомобілів, Чехії та Словаччини – електроустаткування та медичної техніки.

     На початку 1993 року Україна стала членом ICO та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

     Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ICO 8402 «Якість. Словник» система якості – це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи гарантується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. «Вагомість» сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ. [6]

     На підприємствах України такі системи якості ще треба створювати. Вони мають обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

• підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);
• безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль – це зовсім не найголовніше в системі);

     – управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, СІЛА) тощо.