Процес проведення санації на підприємстві

 Якщо збори кредиторів  не прийняли жодного з цих  рішень або в установлені строки  не проведені розрахунки з  кредиторами, господарський суд  визнає боржника банкрутом і  відкриває ліквідаційну процедуру.

При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся  до господарського суду, господарський  суд виносить постанову про зупинення  розгляду справи. У цьому випадку  в постанові господарський суд  затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення.

Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами  про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою [14].

Мирова угода укладається  переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної  ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення  справи про своє Рішення про укладення  мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю  голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з  іншого — голова комітету кредиторів.

У проекті мирової угоди  вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового  погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації  заборгованості; форма платіжних  поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

Складений проект мирової  угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум  заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає  до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової  угоди підлягає затвердженню цим  судом. З цією метою господарський  керуючий у п’ятиденний термін з  дня укладення проекту угоди  повинен подати до суду заяву з  проханням про затвердження мирової  угоди. До заяви додаються: текст  мирової угоди; протокол засідання  комітету кредиторів з ухвалою рішення  про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов’язання боржника про відшкодування першочергових  витрат та ін.

Затверджена господарським  судом мирова угода є підставою  для припинення справи про банкрутство  боржника [2, с.23].

Основна проблема, з якою стикаються підприємства, що підлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних для її фінансування.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового  капіталу, таким чином фінансування санації може здійснюватися за рахунок  самофінансування, фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, шляхом одержання  державної фінансової підтримки. Санація  може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

Якщо санація здійснюється без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство, то вона може бути у  таких формах: зменшення  номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія  боргу у власність; пролонгація  строків сплати заборгованості; добровільне  зменшення заборгованості; самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може мати такі форми: альтернативна санація; зменшення  номінального капіталу з подальшим  його збільшенням (двоступінчата санація); безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігацій конверсійної позики; залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій  фінансових ресурсів розрізняють автономну  санацію (власні кошти підприємств  і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави). Виділяють окремий вид санації  підприємств — з допомогою  державної фінансової підтримки [19, с. 46].

Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих  умов підприємницької діяльності тощо.

Найзацікавленішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів [2, с. 25].

 

 

 

 

1.3. Класична модель санації  підприємств

 Економічно розвинуті  країни по-різному вирішують проблеми  санації та банкрутства підприємств  відповідно до особливостей економічного  й соціального розвитку, принципів  побудови національних фінансових  систем та їхніх складових  — фінансів підприємств. 

Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб’єктів господарювання в країнах із розвинутою  ринковою економікою [6, с.64].

Згідно з класичною  моделлю санації процес фінансового  оздоровлення  підприємства починається  з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації  є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської  діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового  стану фірми. (Додаток А)

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю  санації, робиться висновок про санаційну  спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність  санації даної господарської  одиниці. Якщо підприємство перебуває  в глибокій кризі, не сумісній із дальшим  його існуванням, то приймають рішення  про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство) [16, с. 503].

У разі, якщо підприємство має  реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення  на користь санації слід здійснити  невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (Crach)- програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші [12, с. 18].

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації  слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити  свою діяльність у рамках правового  поля відповідної держави. Цілі мають  бути реальними та придатними для  кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації  є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому  періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей  між сторонами, відповідальними  за прийняття рішень, можна досягти  головної стратегічної мети санації.

Стратегія — це, власне, узагальнена  модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію  та розподіл ресурсів компанії. Конкретні  оперативні заходи в санаційній стратегії  не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які  б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших  варіантів розвитку фірми та в  оптимізації політики капіталовкладень.

Практика свідчить, що успішна  фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% — від ефективності оперативного управління і приблизно на 10% — від якості виконання поточних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії  розробляється програма санації, тобто  система запрогнозованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації. 
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту [19, с.29].

Важливим компонентом  санаційного процесу є координація  та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен  своєчасно виявляти та використовувати  нові санаційні резерви, а також  приймати об’єктивні кваліфіковані  рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо  використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод [16, с. 502].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ВПЛИВ ЗАХОДІВ  ФІНАНСОВОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ НА  ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Санація – оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Звичайно здійснюють через структурну перебудову виробництва, зокрема через зміну номенклатури продукції, подрібнення підприємства, зміну ринків збуту, злиття підприємства, що є на грані банкрутства, з більш міцними, випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу, інші заходи [7, с.424].

Для фінансової санації підприємств  розробляють дві  основні групи заходів:

• заходи направлені на рефінансування боргу підприємства – державне субсидування, державне пільгове кредитування, надання державних гарантій для одержання кредитів, цільове банківське кредитування, реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову, випуск облігацій, інших боргових цінних паперів під гарантію санатора, перетворення боргу у власність, продаж зайвого майна тощо);
• заходи, направлені на реструктуризацію (реорганізацію) підприємства (злиття, поглинання, розділення), перетворення у акціонерне товариство, у орендне підприємство тощо.

Фінансова санація може бути направлена як на реструктуризацію активів  так і на реструктуризацію пасивів  підприємства [12, с. 21].

У розрахунковому році приватне підприємство легкої промисловості  «Еліта» буде характеризуватися  такими показниками:

На прикладі приватного підприємства легкої промисловості «Еліта» розрахуємо як вплинуть заходи фінансового оздоровлення на господарську діяльність підприємства. (Додаток Б)

Для обчислення вартості основних матеріалів на 1 виріб «А» без  ПДВ складаємо пропорцію:

 

289 – 120%;

Х – 100 %;

Х=

Х=240,83 (грн.).

Вартість допоміжних матеріалів обчислюємо за тією ж схемою:

79 – 120%;

Х – 100%;

Х=

;

Х=65,83 (грн.).

Вартість зворотних відходів на 1 виріб становить 4 % від вартості основних матеріалів, тобто

240,83*0,04 = 9,63 (грн.).

Основна зарплата робітників на 1 виріб «А» становить 94 грн.

Додаткова заробітна плата  становить 10 % від основної зарплати, тобто  0,1*94 = 9,4 (грн.).