План

Вступ

1.Припинення  суб’єктів господарювання шляхом  реорганізації

2. Припинення  суб’єктів господарювання шляхом  ліквідації

3. Відповідальність учасників процедури припинення суб’єктів господарювання

Висновок

Використана література

Вступ

 

     Необхідно визнати, що чинне законодавство  про припинення суб’єктів господарювання не є досконалим. Норми не забезпечують повною мірою правового регулювання  цього інституту права. Прийняті відповідно до ГК України законодавчі та підзаконні акти нерідко суперечать один одному і нормам самого ГК України, що викликає нестабільність у господарському обігу і судовій практиці. Недосконалість правового регулювання негативно позначається на практичній діяльності суб’єктів господарського права, породжує конфлікти і судові суперечки.

     Серед наукових досліджень у галузі правового  регулювання припинення суб’єктів  господарювання практично відсутні комплексні наукові роботи. Сучасні публікації у наукових виданнях з питань правового регулювання припинення суб’єктів господарювання переважно поверхові або фрагментарні та у більшості своїй є коментарями чинного законодавства.

     Загальним питанням припинення суб’єктів господарювання (юридичних осіб) присвячено норми  ГК України (ст. 59-61) та Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зокрема ст. 104-112. А спеціальні положення, що регламентують виключення суб’єктів підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру, містяться в ст. 33-41 Закону України (далі ЗУ) “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” .

     Суб’єкти  господарювання можуть бути припинені  в результаті двох подій: реорганізації  та ліквідації .

     Головна відмінність двох способів припинення суб’єктів господарювання (шляхом їх ліквідації або реорганізації) полягає  в юридичних наслідках факту  припинення їх існування, в наявності  або відсутності правонаступництва.

     1. Припинення суб’єктів  господарювання шляхом  реорганізації

 

     Двоїстий  характер реорганізації, яка об’єднує ознаки створення і припинення суб’єкта господарювання, зумовлює доцільність  порівняння таких інститутів, як реорганізація  і ліквідація. Незважаючи на те, що і  реорганізація, і ліквідація у результаті дають припинення, між цими інститутами  є істотні відмінності. Зокрема:

     1. Суть реорганізації, в якій би формі вона не здійснювалася, полягає в тому, що всі права і обов’язки реорганізовуваного підприємства переходять до одного або декількох інших, тобто відбувається правонаступництво. У разі ліквідації ж підприємства, навпаки, права і обов’язки у порядку правонаступництва до інших осіб не переходять. Цю відмінність реорганізації і ліквідації суб’єктів господарювання закріплено в ст. 59 ГК України, яка вказує на таку ознаку ліквідації суб’єкта господарювання, як відсутність переходу прав і обов’язків ліквідовуваного підприємства у порядку правонаступництва до інших осіб.

     2. Особливістю реорганізації є те, що вона, як правило, веде до створення нових суб’єктів господарювання.

     Ліквідація  ж тягне за собою лише припинення діючого суб’єкта, але аж ніяк не виникнення нового.

     З цією особливістю реорганізації  пов’язана необхідність державної  реєстрації знову виниклих суб’єктів. Крім того, нові суб’єкти наділяються  правоздатністю також лише за умови  їх державної реєстрації.

     3. Документи, що оформлюють реорганізацію і ліквідацію суб’єктів господарювання, є різними.

     Згідно  зі ст. 59 ГК України реорганізація оформлюється або передавальним актом, або розділовим балансом, що містить положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізовуваного суб’єкта. Основним документом, що оформлює ліквідацію суб’єктів господарювання, згідно зі ст. 60 ГК України є ліквідаційний баланс (проміжний і остаточний).

     Правовий  аналіз відмінностей реорганізації  і ліквідації дозволяє зробити висновок про самостійність цих правових інститутів; їх спільна риса полягає  в тому, що вони в результаті ведуть до припинення раніше існуючих суб’єктів  господарювання.

     Відсутність формально-юридичного визначення реорганізації  у чинному законодавстві зумовлює необхідність вироблення такого.

     У вітчизняній юридичній літературі під реорганізацією найчастіше розуміється  припинення суб’єкта господарювання з переходом прав і обов’язків у порядку правонаступництва. Такої  думки дотримуються і деякі російські учені. Зокрема, Б.А. Суханов називає реорганізацією юридичних осіб їх припинення, яке тягне за собою, проте, перехід прав і обов’язків раніше існуючих осіб до інших юридичних осіб, тобто правонаступництво.

     К.Т. Трофімов вважає, що реорганізація – це припинення комерційної організації, пов’язане зі зміною її майнового комплексу (або організаційно-правової форми), направлене на досягнення мети, для якої організація створювалася.

     Реорганізацію і ліквідацію, на думку В.В. Долінської, слід розрізняти, враховуючи наслідки припинення діяльності юридичної особи: реорганізація – це відносне припинення її діяльності зі збереженням для функціонування в цивільному обігу майнової маси юридичної особи і переходом її прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб; ліквідація – це абсолютне припинення діяльності юридичної особи без переходу її прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб.

     На  думку В.С. Мартем’янова, реорганізація означає лише припинення існування підприємства в його колишньому вигляді (шляхом злиття, поділу, приєднання, перетворення в іншу організаційно-правову форму) без припинення його справ і майна на основі правонаступництва .

     У наведених тлумаченнях реорганізації  суб’єктів господарювання (юридичних  осіб), на наш погляд, не враховано  декілька важливих аспектів правової природи реорганізації:

     1. Є суттєва правова відмінність між тривалою процедурою реорганізації та одномоментним припиненням правоздатності суб’єкта господарювання. Нормами ГК України реорганізація розглядається у першу чергу як особлива процедура, що вимагає здійснення передбачених законодавством дій і прийняття обов’язкових актів, дотримання особливих термінів, оформлення підсумкових документів і державної реєстрації. Лише після завершення передбачених законом організаційних заходів відбуваються припинення прав і обов’язків реорганізовуваного суб’єкта господарювання і їх перехід у порядку правонаступництва до інших суб’єктів.

     2. Реорганізація може поєднувати елементи як створення, так і припинення. Зокрема, злиття, поділ і перетворення супроводжуються і припиненням, і створенням суб’єктів господарювання; у разі приєднання відбувається лише припинення приєднуваного суб’єкта; у разі виділення відбувається лише створення нового без припинення реорганізовуваного.

     3. Припинення реорганізовуваного суб’єкта господарювання не є метою реорганізації.

     Є очевидним те, що визначення реорганізації  виключно через призму припинення не відображає правової природи реорганізації  і не охоплює всіх форм її проведення, а саме – виділення. Тому актуальною є потреба в новому адекватному  визначенні реорганізації.

     Законодавчо реорганізацію закріплено в ст. 59 ГК України, де називаються чотири її форми: злиття, приєднання, поділ і перетворення.

     За  юридичними й економічними наслідками всі види реорганізації мають  такі спільні риси:

     1. Майновий комплекс, навіть зазнавши деяких змін, зберігається в господарському обігу.

     2. Зберігається цільовий характер діяльності.

     3. Суб’єкти з господарського обігу не виключаються, хоча і можливе зменшення їх числа.

     4. У результаті реорганізації відбувається перехід прав і обов’язків (правонаступництво).

     Однак кожна із зазначених форм має певні  особливості, які стосуються порядку  процедури їх здійснення, настання певних юридично значущих результатів  або законодавчої регламентації.

     Злиття  і приєднання є формами укрупнення суб’єктів господарювання. З економічної  точки зору вони є формами концентрації капіталу. Злиття і приєднання широко застосовувалися в умовах планової економіки, коли ставилося завдання укрупнення виробничо-господарських  комплексів, створення великих підприємств  і об’єднань, що охоплювали виробництво, постачання і збут продукції, науково-дослідні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи.

     У радянській системі суспільного  виробництва господарська консолідація промисловості виражалася в концентрації виробництва .

     На  сучасному етапі розвитку економіки  можна виділити декілька основних мотивів, що зумовлюють проведення реорганізації  у формах злиття і приєднання: технологічна або економічна інтеграція, підвищення конкурентоспроможності на відповідному ринку, розширення ринку збуту товарів  і послуг, підвищення ефективності виробництва тощо.

     Злиттям суб’єкта господарювання визнається створення нового суб’єкта з переданням йому всіх прав і обов’язків двох або  декількох суб’єктів господарювання і припиненням останніх. Приєднанням  суб’єкта господарювання визнається припинення одного або декількох  суб’єктів з переданням усіх їх прав і обов’язків іншому суб’єкту господарювання.

     У зарубіжній юридичній літературі висловлювалася думка, що можливі випадки, коли в  результаті злиття двох або декількох  підприємств виникне не одне, а  декілька нових підприємств. У цих  випадках права й обов’язки підприємств, що зливаються, переходять до нових  підприємств у частинах, визначених планом реорганізації та розділовим балансом .

     Це  твердження є необґрунтованим з  двох причин. По-перше, наявність розділового  балансу характерна лише для реорганізації  у формі поділу і виділення (ч. 4 ст. 59 ГК України), але аж ніяк не злиття. По-друге, згідно з ч. 2 ст. 59 ГК України у разі злиття суб’єктів господарювання права і обов’язки кожного з них переходять до знову виниклого суб’єкта (за передавальним актом). Очевидно, законодавець невипадково використовує вираз “виниклий унаслідок злиття” в однині. Це означає, що в результаті злиття може утворитися лише один суб’єкт господарювання.

     Таким чином, злиття і приєднання як види реорганізації суб’єктів господарювання мають спільні та відмінні риси.

     Схожість  злиття і приєднання полягає в  такому:

     1. І злиття, і приєднання є формами укрупнення суб’єктів господарювання.

     2. У результаті злиття і приєднання відбувається припинення одного або декількох підприємств.

     3. Усі права й обов’язки підприємств, що припиняються, передаються у порядку універсального правонаступництва знову створеному або такому, що продовжує існувати, суб’єкту господарювання.

     Головне з погляду практики полягає в  тому, що у разі реорганізації у  формах злиття та приєднання не відбувається дроблення прав і обов’язків реорганізовуваних підприємств і до знову виниклого або підприємства, що збереглося, переходить усе майно реорганізовуваних суб’єктів та право власності на це майно.

     Обсяг прав і обов’язків кожного з новоутворених  у результаті розподілу суб’єктів  господарювання фіксується в роздільному  акті (балансі). При цьому зовсім не обов’язково, щоб перехід обов’язків відбувався пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів  і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення визначається власником майна або  іншою персоною, уповноваженою до затвердження роздільного акта (балансу).

     У роздільному балансі визначається, які структурні підрозділи суб’єкта господарювання передаються кожному  з новоутворених. У ньому також  зазначаються всі договори, зобов’язання, позики та кредити банків із вказівкою  на те, за ким закріплюється їх виконання, в якому обсязі переходять права  й обов’язки за угодами, відповідальність за виконання виробничих та інших  завдань.