Підприємницька діяльність в Україні

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Підприємницька діяльність в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

 

 

 

План

Вступ: Історія виникнення та розвитку підприємництва на Україні

Розділ 1: Підприємницька діяльність в Україні.

Розділ 2: Реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ: Історія виникнення й розвитку підприємництва на Україні.

Досвід світової цивілізації  наочно свідчить, що без вільної  ринкової економіки, без самодіяльного  виробника і підприємницької  ініціативи ніяке процвітання держави  неможливе.  При вивченні історії підприємництва на Україні важливи є вивчення історії купецтва, що зумовлюється необхідністю зняти давнє тавро, що тяжіє над вітчизняними підприємцями ще з дорадянських часів. Не зважаючи на сучасні публікації, що змальовують більш правдивий і привабливий образ українського підприємця як патріота й мецената, у масовій свідомості все ще зберігається упередженість до власника, панують навіяні класичною літературою, образи хижих, обмежених, деспотичних людей. Комуністична пропаганда чимало зробила, щоб закріпити стереотип капіталіста-визискувача, а деякі непривабливі сторони сучасного бізнесу ще більше обтяжують це не зовсім правильне уявлення про купців і підприємництво. Тому одним із важливих завдань сучасної історичної науки є висвітлення справжніх рис українського підприємницького класу, кращі представники якого, такі, як Терещенки, Ханенки, Симиренки, Харитоненки, Яхненки, мали і гострий розум, і відчуття ринкової кон’юнктури, і, що головне, чудово усвідомлювали зв’язок між особистим добробутом і громадськими інтересами.

Поняття “підприємець”, “капіталіст”, “буржуа” є соціальними синонімами, але в історико-онтологічному  розумінні цю тотожність можна застосовувати  лише умовно. В. Даль так визначив ці поняття: підприємець - це той, хто організовує, здійснює щось; капіталіст - багач, що має  багато грошей, а буржуазія - середній стан, торговельно-ремісничий люд взагалі.

Отже, історія українського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривно пов’язана  зі станово-корпоративними товариствами - купецькими гільдіями. В історико-економічній літературі, як правило, підкреслюється той факт, що реформи царя Петра І забезпечили якісний стрибок у розвитку продуктивних сил Російської імперії, рівний за своїм значенням індустріалізації радянського періоду. Тоді ж російська держава вперше у великих масштабах виявила попит на підприємницьку діяльність. Але при цьому у XVIII столітті роль держави в економіці надзвичайно зросла. Володіючи величезними матеріальними і фінансовими ресурсами, а також правом необмеженого користування землею та її надрами, держава взяла на себе регулювання всього, що було пов’язане з процесом виробництва і обміну, починаючи з місць розташування підприємств і визначення номенклатури виробів до розробки правил її реалізації. Власне, саме тоді було здійснено спробу створення державної, так званої “регулярної” економіки, яку через два століття назвуть державно-монополістичною або адміністративно-командною. Для розвитку господарства України, щойно примусово інтегрованої у всеросійський ринок, це мало вкрай негативні наслідки.

Наступну спробу організаційного  оформлення купецького стану було здійснено  лише у 40-х рр. XVIII століття. Згідно з  указом Єлизавети у 1742 р. було засновано  три купецькі гільдії. Формально  корпоративний поділ купецького стану здійснювався за комбінованим - функціонально-майновим принципом. Але  фактично брався до уваги лише функціональний - за видом торгівлі. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало осіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства. Проте гільдії не дали очікуваного державою ефекту, не забезпечили збільшення надходжень до державної скарбниці. Створені з єдиною метою - впорядкувати надходження податків з середнього стану, вони залишили в недоторканості принизливий для купецького стану “сорокаалтинний” подушний податок.

У середині XVIII ст. купецтво, зокрема Лівобережної України, починає  активно клопотатися перед державою про закріплення власної монополії  на ведення торговельних операцій і  згідно з Торговим статутом 1755 р. селянам  було заборонено торгувати у “близькій  від міст відстані”.

Новий етап у розвитку вітчизняного торговельного підприємництва і  корпоративної організації купецтва почався в останній чверті XVIII століття. “Освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною  прибічницею вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. За часів її правління було скасовано  чимало указів і регламентів петрівських  часів, що обмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті й індивідуальні права купецького стану, “Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу - купці 1 і 2 гільдій - були звільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій території країни, а також право бути нагородженими орденами і чинами “за оказанные Отечеству особо важные заслуги”. Купцям першої гільдії надавались навіть суто дворянські привілеї - з’являтися при імператорському дворі при шпазі (у вітчизняному вбранні - при шаблі), право носити губернські мундири тощо.

Заснування станово-корпоративних  торговельних товариств - купецьких  гільдій - створило реальні економічні, соціальні і правові умови  для оформлення купецтва у самостійний  стан, на ґрунті якого в Україні  пустив коріння і почав швидко розвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисою нового купецтва, що не лише відрізняло його від попередніх торговців, а й від інституту гільдій Західної Європи, було те, що воно становило “відкриту корпорацію”. Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навіть не пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхом сплати гільдійського збору (1 % від оголошеного капіталу). Комерційні невдачі, погіршення економічної кон’юнктури і, відповідно, неможливість вчасно сплатити гільдійський збір часто-густо змушували купців залишати гільдії і приєднуватися до стану міщан.

Іншою особливістю, притаманною  українському купецтву кінця XVIII - ХІХ  століть, була дискретність соціальної еволюції, відсутність історичної спадкоємності  у розвитку. Триступенева гільдійська  система проіснувала до 1863 р., коли було скасовано надто чисельну для  корпоративного товариства третю гільдію. Перша і друга гільдії формально  проіснували до 1917 р., але вже задовго  до цього втратили своє колишнє практичне  значення.

Розвиток українського купецтва у межах економічного і правового  поля російської феодально-абсолютистської  держави негативно позначився на його історичній долі і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної  економіки. Пореформений період справедливо  вважається часом розквіту українського підприємництва. Вперше за всю попередню  історію купецтво здобуло можливість вільного розвитку, реалізації закладених в ньому ділових якостей. І  хоча за рівнем економічного розвитку Україна ще відставала від провідних  світових індустріальних центрів, за темпами  приросту промислового виробництва  і товарообігу вона їм вже не поступалася.

У 1873 р. в Україні було видано 625 купецьких свідоцтв першої гільдії і 17,4 тис. свідоцтв другої, що становило 21,4 % загальної кількості  гільдійських посвідчень, виданих на території Європейської Росії. Хоча ці цифри досить умовно визначають зростання чисельності купців-підприємців (один власник міг придбати декілька патентів), проте дані промислової  статистики засвідчують розмах, глибину  і нерівномірність розміщення підприємництва, певні співвідношення між великою  і дрібною буржуазією.

Проте наприкінці ХІХ - на початку  ХХ ст. чисельність купецтва вже  не була у прямому взаємозв’язку  зі ступенем промислового чи торговельного  розвитку країни. На цей час купецька корпоративна організація об’єднувала  лише порівняно невеликий прошарок маєтних людей, багато з яких взагалі  не були зв’язані з підприємництвом. Набуває поширення і придбання купецьких станових свідоцтв для “звання.

Історія українського купецтва приховує у собі багато цікавого і  ще до кінця не пізнаного. У жодній державі підприємництво не зазнавало  таких труднощів, як в Російській імперії, особливо у радянський період її історії. Воно вважалося віджилим елементом господарського устрою, що підлягав обов’язковому знищенню. Проте досвід соціалістичного будівництва в СРСР свідчив якраз про зворотне - про невмирущість завжди притаманної людині жаги до самостійного економічного творення. Ці нетипові для доби соціалізму зразки економічної поведінки можна відшукати не лише у роки непу, але й у тіньовій економіці застійного періоду, у здійснюваних в радянські часи економічних експериментах, новаторстві. Навіть у сувору сталінську добу режиму не вдалося повністю покінчити з дрібним ремеслом і торгівлею, що на мікрорівні теж було зразком приватнопідприємницької діяльності у жорстких рамках тоталітарного режиму.

Розділ 2: Підприємницька діяльність в Україні.

Конституція України закріплює підприємництво, як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст.42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст.42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п.8 ст.91).    У Законі України «Про підприємництво» від 26 лютого 1991 року  зафіксовані основні ознаки підприємницької діяльності. У ст.1 цього закону зазначено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку. У наступних статтях зазначається, що вона я вільною (ст..3), не повинна суперечити чинному законодавству (ст.3), у разі необхідності ліцензується (ст.4), та визначаються суб’єкти (ст.2)і встановлюється відповідальність (ст.10).   

Для врегулювання підприємницької діяльності, щоб вона була підзаконною і у рамках правових приписів, законодавець встановлює два види обмежень: а) обмеження на певні види діяльності;  цей вид передбачає, з одного боку, заборону деяких видів діяльності (ст..4 Закону «Про підприємництво»), а з другого - надання конкретним суб’єктам підприємництва права займатися тільки тією діяльністю, яка дозволена їм особисто. Таким дозволом є фіксація конкретних видів діяльності в установчих документах. Вони становлять предмет діяльності суб’єкта підприємництва та обмеження права власності на ряд об’єктів;  відповідно до постанови Верховної ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992р. затверджено перелік видів майна , яке не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, юридичних осіб, недержавних форм власності, а також міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Да такого мана належить:  зброя, боєприпаси, бойова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси,  вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, та спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.  бойові та отруйні речовини.  наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби.  протиградні установки.  державні еталони одиниць фізичних величин.  спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.  електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами.     Цілий ряд діяльності може здійснюватись лише за спеціальним дозволом (ліцензією).

Під ліцензією розуміється спеціальний документ, виданий компетентним державним органом підприємствам, який дає право на здійснення окремих видів діяльності. Ліцензування підприємницької діяльності регламентується: Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р., Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р., «положенням про видачу суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів(ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» від 17 березня 1994р.    

Для заняття підприємницькою діяльністю у галузях: роздрібної торгівлі, обміну готівкових валютних цінностей, грального бізнесу -  необхідно придбати торговий патент. Торговий патент – це державне свідоцтво, що посвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного відокремленого підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності. Патентування здійснюється на основі Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996р. На законодавчому рівні  зафіксовані принципи підприємницької діяльності. Згідно з ст. 5 Закону  України «Про підприємництво» вона здійснюється на основі таких принципів:   

- вільний вибір діяльності;   

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;   

-самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;  

- вільний найм працівників;   

-залучення до використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;   

-вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;   

-самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,

-використання будь-яким підприємцем  належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.   

Чинне законодавство чітко визначає коло суб’єктів підприємницької діяльності. Вже у ст..2 Закону України «Про підприємництво» визначається, що ними можуть бути:  громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;  юридичні особи всіх форм власності, встановлених законом «Про власність».   

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2: Реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Найголовніше значення для розвитку підприємництва мають правила та порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, адже в результаті  державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набування права та обов’язків, встановлюється відповідний правовий статус.  Реєстрація здійснюється відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що затверджено  постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх  організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб’єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок їх скасування.