Партнерство бізнесу та держави у вирішенні соціальних проблем суспільства

Доповідь  на тему:

«Партнерство  бізнесу та держави  у вирішенні соціальних проблем суспільства» 

В світі  виділяють декілька основних моделей взаємодії влади і бізнесу:

   - модель "примусу" передбачає адміністративний тиск. Влада вимагає від бізнесу певних вкладень в реалізацію її соціальних програм і проектів, використовуючи адміністративний апарат і структури, покликані здійснювати контроль за діяльністю бізнесу.

   - модель "патронажу" припускає компенсації витрат бізнесу на реалізацію соціальних програм і проектів за рахунок певного доступу для бізнесу до контрольованих владою ресурсів. Ця модель припускає можливість торгу навколо умов підтримки бізнесом соціальних програм і проектів влади.

   - модель "невтручання" влади. Влада не займає активної позиції по відношенню до соціальної політики, що проводиться бізнесом.

   - модель "партнерства", у рамках якої представники влади і бізнесу досягли компромісу.

   Функції бізнесу, як правило, є локальнішими і реалізуються на території перебування, а функції влади - глобальнішими і реалізуються на державному, національному рівні. В той же час, реалізація своїх функцій обома суб'єктами і ефективна взаємодія між ними, ведуть до стабільного розвитку суспільства і підвищення добробуту населення. Найбільш ефективною моделлю взаємодії влади і бізнесу є "партнерська", заснована на взаємовигідному обміні ресурсами. У сучасних соціально-економічних умовах вона є найбільш прийнятною, працюючою за принципом "вигідно кожному - вигідно усім".[4, с. 116-117]

   В Україні держава, бізнес і громадянське суспільство достатньо довгий час розвивалися, по суті, паралельно. Оптимальним варіантом налагодження ефективної співпраці між владою і бізнесом є створення бізнес-асоціацій, а також інформаційно-аналітичних центрів. На сьогодні в розвинутих країнах бізнес-асоціації є найбільш активними, організованими та успішними суб’єктами громадянського суспільства. Бізнес-асоціації або бізнес-мережі активно реалізовують  у своїй діяльності принципи соціальної відповідальності бізнесу, співпрацюють з державними органами в питаннях публікації звітів з етики в бізнесі, підтримують державні програми щодо боротьби із соціальними проблемами, здійснення соціальної інтеграції, загального підвищення поінформованості бізнесу тощо. [1, с. 128]

   Проте в Україні, за даними Творчого центру Каунтерпарт, майже третина організацій громадянського суспільства зовсім не співпрацює з бізнес-сектором, 22% організацій співпрацюють з однією-двома бізнес-структурами, 20% організацій – з трьома-п’ятьма бізнес-структурами і 23% респондентів співпрацюють з більш ніж п’ятьма бізнес-структурами. Вагомою причиною для співпраці з бізнесом-сектором половина опитаних схильна вважати одержання грошової або матеріальної допомоги, тоді як партнерство – вважають лише третина, а можливість набути нового досвіду – тільки 18% неурядових організацій. [2, с. 10]

   Таким чином, рівень співпраці між бізнесом та інститутами громадянського суспільства  сьогодні є надзвичайно низьким. Однак для подальшого цивілізованого розвитку вітчизняний бізнес повинен вкладати довгострокові інвестиції в громадянське суспільство, формулюючи суспільне замовлення. Паралельно з цим він може вирішити актуальну проблему, пов’язану з необхідністю формування в Україні стандартів соціальної відповідальності бізнесу, що легітимізує його в політико-економічному та правовому просторі. Найпростіше реалізувати це можливо через інститут соціального партнерства.

   Соціальне партнерство представляє собою  механізм соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і держави  в цілому. Даний механізм використовується в багатьох країнах передусім для подолання соціально-економічних криз та прискорення суспільного розвитку. При цьому, виникнувши як механізм вирішення трудових суперечок, соціальне партнерство поступово перетворилося на інструмент суспільної участі у плануванні майбутнього розвитку. [3, с. 342]

   Соціальне партнерство засноване на діалозі  між бізнесом, державою та громадянським  суспільством, може запобігти негативним наслідкам економічних перетворень, падінню добробуту людей, зростанню соціальної напруги в суспільстві тощо.

   Проекти в соціальній сфері передусім  слугують засобом налагодження контактів  з владою і поліпшення іміджу бізнес-груп в очах населення. У поведінці більшості українських компаній усе ще переважають вузько корпоративні інтереси. Зокрема, стандартний портфель соціальних зобов’язань містить:

• зобов’язання перед персоналом, пов’язані зі стимулюванням праці (зарплата і певний набір соціальних послуг і пільг);
• зобов’язання перед місцевою громадою як інструмент досягнення лояльності місцевої влади (підтримка соціальної і житлово-комунальної інфраструктури, благоустрій території тощо);
• доброчинність та меценатство, що виконують роль піар-акцій.[1, с. 124]

   Що  стосується більш глобальних елементів  соціально відповідальної поведінки великого бізнесу, то вони, як правило, не реалізуються на практиці та згадуються виключно в контексті майбутніх планів модернізації, реформування компаній тощо.

   Сьогодні  перспективи соціального партнерства  полягають у розробці якісно нових механізмів. Залученні до даного процесу нових учасників, посиленні відповідальності всіх соціальних партнерів за виконання рішень, розширенні можливостей для відстоювання прийнятих рішень.

   Висновки

   Діалог  між владою та бізнесом повинен відбуватися  не просто у вигляді зустрічей та розмов,  а це повинна бути відкрита та зрозуміла й прийнятна для всіх сторін система управління взаємовідносинами влади і бізнесу на всіх рівнях, узгодження інтересів державного, приватного й громадського секторів.

   Для започаткування такого економічного діалогу, держава повинна стимулювати бізнес до соціально спрямованих дій  (підтримка ініціатив,  пов'язаних з соціальною відповідальністю,  стосунки державно-приватного партнерства тощо),  і коли будуть прописані чіткі, зрозумілі правила гри, бізнес підлаштується і соціально відповідальна поведінка буде йому просто вигідно.  А результат такого постійного і відкритого діалогу   повинен відобразитися на покращенні рівня життя населення та соціальних стандартів.

   Література:

1. Паливода Л., Кікоть О., Власова О. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002 – 2005 роки; підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. – К.: Макрос, 2006. – 160 с.
2. Пасхавер О.Й. Великий український капітал: взаємовідносини з владою і суспільством/ О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховода, К,М, Агєєва; Центр економічного розвитку. – К.: Дух і літера, 2007. – 130 с.
3. Сухарев М.В. Распределенніе когнитівніе модели и социальное партнерство// Петрозаводск, 2004. – с. 341-347
4. Чирикова А.  Бизнес как субъект социальной политики в современной России // Общество и экономика. - 2006. - № 9. - С. 116 – 117