Контрольная работа по "Підприємницьке право"

Зміст

    1. Адміністративно-правовий захист  суб'єктів підприємницької діяльності.

    2. Нотаріальний захист суб’єктів  підприємництва.

    3. Задача.

    3. Між повним товариством "Вега" (замовником) та приватним підприємством  "Акорд" (перевізником) було укладено договір перевезення вантажів. Оскільки приватне підприємство прострочило виконання договору на два тижні, ПТ "Вега" звернулося до нього із письмовою претензією щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Зважаючи на те, що через місяць ПТ не отримало відзиву на неї, останнє вирішило звернутися до господарського суду. У позові воно просило стягти з боржника суму збитків, що розраховувалася за весь термін прострочи виконання, в тому числі - і за місяць, що надавався для розгляду претензії. Але суддя повернув позивачеві заяву, вказавши, що стороною не вжито заходів досудового врегулювання.

    Питання: Що розуміється під досудовим врегулюванням господарського спору? Протягом якого часу замовник має право подавати претензії перевізнику? Чи має право замовник вимагати у позові відшкодування шкоди за період, що надається законодавством для розгляду претензії? Розв’яжіть ситуацію. 

Адміністративно-правові  засоби — це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них  належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших  органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів  місцевого самоврядування.  

Особливе місце  серед органів управління у сфері  підприємництва посідає Державний  комітет України з питань розвитку підприємництва. Він створений Указом Президента України від 29 липня 1997 року з метою реалізації державної  політики щодо розвитку і підтримки  підприємництва, а також ефективного  використання наданих підприємцям  можливостей. Даний Комітет є  центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.

До основних функцій Комітету належать:

участь у формуванні та реалізації державної політики в  галузі розвитку і підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької  діяльності;

координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацією  заходів підтримки і розвитку підприємництва;

узагальнення  практики застосування законодавства  щодо питань підприємництва;

підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;

формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень  серед підприємств недержавних  форм власності, в тому числі на конкурсних засадах;

взаємодія з  міжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва тощо.

Центральне місце  в системі правових актів, що регламентують  підприємницьку діяльність, які розвивають і конкретизують відповідні положення  Конституції Украї­ни, належить Закону України "Про підприємництво" від 26 лютого 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

У ст. 15 даного Закону зафіксовано, що правове регулювання  підприємницької діяльності здійснюється в цілях забезпечення свободи  конкуренції між підприємцями, недопущення  монополізму і захисту прав споживачів.

Держава взяла  на себе обов'язок підтримувати і гарантувати  розвиток підприємництва незалежно  від його організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості доступу  підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (ст. 12 Закону "Про підприємництво).

Держава заявила  про свою готовність створити інфраструктуру підприємництва, надавати підприємцям  на умовах і в порядку, передбаченому  законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а  також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуговуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначені також  основи, на яких ґрунтуються відносини  органів державного управління з  підприємцями. У цьому Законі йдеться, що органи державного управління будують  свої взаємини з підприємцями, застосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних  кредитах; податкових пільг; цін і  правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних  санкцій. Крім того, вони використовують державне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соціальні, економічні та інші нормативи; республіканські  і регіональні програми; угоди  на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з  тим, вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів  по здійсненню контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають  правила і порядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної  реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права і обов'язки у даній сфері, встановлюється відповідний  правовий статус.

Здійснюється  така реєстрація відповідно до Положення  про державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності, що затверджено  постановою Кабінету Міністрів України  від 25 травня 1998 p.

Це Положення  визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької  діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької  діяльності, для яких законами України  встановлено спеціальні правила  державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької  діяльності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено  законом. Такими органами є: а) виконавчий комітет міської ради; б) виконавчий комітет районної у місті ради; в) районна державна адміністрація;

г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Для державної  реєстрації суб'єкта підприємницької  діяльності — юридичної особи  до органу державної реєстрації подають:

а) установчі  документи в повному обсязі, що передбачені законодавством для  створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної  особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених  ними органів два і більше, таким  рішенням є установчий договір, а  також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства  це необхідно для створюваної  організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка  є одночасно заявою про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.

Місцезнаходження  суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на дату державної  реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із зас­новників або місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у  власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, про спільну  діяльність, установчий договір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької  діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.