Захист права власності

Захист права власності

 

1. Загальна  характеристика захисту права власності

2. Віндикаційний позов

3. Негаторний позов

4. Визнання  права власності.

5. Інші  засоби захисту права власності.  Персональні засоби захисту права власності

 

1. Загальна характеристика захисту права власності

Засади  цивільно-правового захисту права  власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту  права власності є:

1) його  гарантованість державою;

2) його  загальність (можливість отримати  такий захист існує для усіх  суб'єктів права власності (на  це вказує також ст.13 Конституції);

3) його  рівність для усіх суб'єктів;

4) повнота  захисту (власник, права якого  порушені, має не тільки право  вимагати відновлення стану, який  існував до порушення, та припинення  порушення, а й право на відшкодування  завданої йому майнової та  моральної шкоди на підставах,  встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).

Цивільно-правові  засоби захисту права власності  можуть бути поділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) — ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою  суду та інших державних органів, а самоврядні (приватні) — ті, що здійснюються власниками самостійно, без звернення до суду та інших  державних органів (самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо).

У свою чергу  легітимовані (публічні) засоби захисту  права власності поділяються  на судові та адміністративні.

Найбільше практичне значення мають легітимовані судові засоби захисту права власності.

Цивільно-правові  легітимовані судові засоби захисту  права власності у вітчизняній  цивілістиці зазвичай поділяють  на дві групи: речово-правові та зобов'язально-правові.

Основні речово-правові способи захисту: 1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); 2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний)

Допоміжні речово-правові способи захисту: 1)позов про визнання права власності, 2)позов про виключення майна з опису;

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності: способи захисту права власності у договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, переданих у користування за договором); способи захисту права власності у деліктних зобов’язаннях; позови про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна;

Спеціальні способи захисту: позови про визнання правочину недійсним; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна; способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими тощо.

Оскільки  цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують  право власності, з боку суб'єктів  не тільки цивільного, а й публічного права (наприклад, при визнанні недійсним  правового акта органу державної  влади), очевидно, логічним буде вести мову і про "інші" засоби захисту права власності. Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення права власності.

У зв'язку з цим доцільним є використання ідеї римського права про поділ позовів на actio in rem (позови щодо речі або ж речові позови) та actio in personam (позови щодо персони або ж персональні позови).

Поділ засобів  захисту права власності на речові та персональні є виправданим  з тих міркувань, що, по-перше, відбиває провідне значення наявності речі, яка є предметом позову, або  особи, до якої можна подати позов, а  по-друге, дозволяє об'єднати у цих  категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права  власності. Н-д, якщо порушено право розпорядження майном особи, яка визнана померлою, застосовується речово-правовий засіб захисту (подається негаторний позов). Якщо неналежним чином здійснюється опіка над таким майном і воно внаслідок цього пошкоджене, до порушника подається персональний позов про відшкодування завданої шкоди.

 

2. Віндикаційний позов

Основним  речово-правовим засобом захисту  права власності є віндикаційний позов, сутність якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Ст.387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Істотні ознаки цього віндикаційного позову:

1) він  може бути поданий власником  (або уповноваженою ним особою);

2) зміст  позову становить вимога повернення  речі;

3) річ,  що належить позивачеві, перебуває  у володінні іншої особи (у  чужому володінні);

4) річ  знаходиться у чужому володінні  незаконно (без достатніх правових  підстав для цього).

Право на віндикацію належить власнику, який втратив  володіння річчю. Нарівні з ним  віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо. Титульним власником визнають також юридичну особу, якій майно належить на праві повного господарського відання або оперативного управління (ст.48 Закону "Про власність").

Відповідачем  за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав — незаконний володілець.

Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, завданої при цьому власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї своєї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридично незамінною і тому загибель її призводить до втрати власником права на віндикаційний позов. У цьому разі він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.

Умови задоволення  віндикаційного позову залежать від того, є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.

Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати  про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження.

Володілець  вважається недобросовісним, якщо знав чи повинен був знати, що придбав  річ у особи, яка не мала права  на її відчуження.

При цьому  діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст.204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач умисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його умисел або груба необережність.

У незаконного  недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається у всіх випадках.

Питання про витребування речі у незаконного  добросовісного володільця вирішується  залежно від того, оплатно чи безоплатно він придбав річ.

Так, при  безвідплатному набутті майна від  особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно у всіх випадках (ч.3 ст.388 ЦК). Таке рішення цілком логічне. Безвідплатний набувач у разі відібрання у нього речі нічого не втрачає: річ не його і на її придбання він нічого не витратив.

Якщо  майно придбане добросовісним володільцем за відплатним договором, можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.

Зокрема власник може витребувати таке майно  лише у разі, якщо майно:

1) було  загублене власником або особою, якій він передав майно у  володіння;

2) було  викрадене у власника або особи,  якій він передав майно у  володіння;

3) вибуло  з володіння власника або особи,  якій він передав майно у  володіння, не з їх волі іншим  шляхом.

Проте у  кожному разі майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у  порядку, встановленому для виконання  судових рішень. Таким чином, право  власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується  у інтересах добросовісного відплатного  набувача, який придбав річ за вказаних у ч.2 ст.388 ЦК обставин.

Добросовісність або недобросовісність незаконного  володільця має також істотне  значення:

1) у разі  необхідності витребування грошей  та цінних паперів;

2) при  розрахунках у випадку повернення  речі з чужого незаконного  володіння.

Гроші, а  також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані  від добросовісного набувача (ст.389 ЦК). При цьому не має значення, вибуло таке майно від власника з його волі чи надійшло до набувача безвідплатно тощо. Добросовісність набувача як така вже є достатньою підставою для відмови власнику у позові про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їх індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цінних паперів застосовуються правила ст.388 ЦК.

Основні відмінності у відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:

а) недобросовісний  володілець зобов'язаний повернути  або відшкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав  отримати за весь час володіння річчю.

Добросовісний володілець повинен це зробити з  моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Н-д, це може бути момент вручення повістки до суду тощо (чч.І, 2 ст.390 ЦК);

б) добросовісний  володілець може залишити за собою  здійснені ним поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без  її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.

Якщо  відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч.4 ст.390 ЦК).

Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під ними розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного її використання (н-д, заміна звичайних підвіконь на мармурові, установка на машину куленепробивного скла тощо).

Крім  того, незаконний володілець майна, як добросовісний, так і недобросовісний, має право вимагати від власника компенсації зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, з якого  власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч.3 ст.390 ЦК).

Під необхідними  витратами маються на увазі такі, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б  бути використана за прямим призначенням.

Відповідно  до ст.257 ЦК на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється трирічний строк позовної давності.

 

3. Захист права власності від  порушень, не пов'язаних із позбавленням  володіння

Порушення права розпорядження може мати місце  не тільки у разі позбавлення власника володіння належним йому майном, а й у випадках незаконного обмеження його у можливості реалізації правомочності користування або розпорядження цим майном 
(н-д, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту).

Тому  закон передбачає, що власник майна  має право вимагати Усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК).

Така  можливість забезпечується насамперед за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов — це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження майном.

Умови подання  негаторного позову такі:

1) річ  знаходиться у власника;

2) інша  особа заважає користуванню, розпорядженню  тощо цією річчю;

3) для  створення таких перешкод немає  правомірних підстав (припису  закону, договору між власником  та іншою особою тощо).

Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом чи договором, що володіє річчю, але позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися нею.

Відповідачем  є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають  нормальному здійсненню права власності.

Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом чи договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

 

 

 

 

Найчастіше  йдеться про правопорушення, які  перешкоджають здійсненню права користування. Н-д, користування будинком може бути утруднене у зв'язку з тим, що власник сусіднього будинку, прокладаючи собі водопровід, прорив канаву перед виїздом не тільки зі свого двору, а й із сусіднього. За допомогою негаторного позову власник може домогтися, щоб порушник своїми силами усунув створені ним перешкоди (засипав канаву, поновив асфальт тощо). Трапляються також порушення у вигляді створення перешкод здійсненню розпорядження. Н-д, хтось з членів сім'ї власника будинку, сховавши документи, які підтверджують право власності на нього, намагається перешкодити відчуженню будинку. В цьому випадку, достовірно знаючи про приховання документів, власник може вимагати припинення порушення і повернення документів.