Теоретичні основи процесу диверсифікації в аграрному секторі

УДК 338,33:338.439

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

У статті висвітлено сутність диверсифікації виробництва як об’єктивного економічного процесу. За рахунок інвестицій, ринків зробити обґрунтовано позитивну дію на економічну, соціальну і екологічну ефективність аграрних формувань.

Ключові слова: диверсифікація виробництва, планування, реалізація.

Актуальність проблеми. Економіка аграрного сектору України протягом останніх років характеризується зниженням рівня ділової активності товаровиробників, поглибленням економічних диспропорцій, наростанням фінансової залежності від зовнішніх джерел. Одна з головних причин такого стану полягає у тому, що в аграрній політиці України система господарювання, яка була б заснована на соціально зорієнтованих ринкових відносинах, ініціативній, творчій діяльності підприємницьких структур, ще недостатньо розвинена.

Одним із шляхів її вирішення є обрання сільськими підприємствами нового для сільського господарства стратегічного напряму розвитку – диверсифікації виробництва, який не потребує значних капіталовкладень ззовні, зокрема – державних, але гарантує отримання достойних фінансових результатів як окремого товаровиробника, так і для суспільства в цілому.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. У своїх дослідженнях питання диверсифікації виробництва висвітлили такі науковці, як В.Г. Андрійчук, І.Ф. Баланюк, В.Х. Брус, Н.В. Бутенко, В.М. Дереза, Б. Корецький, М.Д. Корінько, О.О. Лемішко, Н.Г. Маслак, Г. Немченко, В.М. Миньковська, С.М. Подрєза, С.М. Попова, І.І. Румик, Т. Травіна, Д.І. Шеленко, І. Щербата, В.В. Юрчишин, А.Г. Ясько, І. Яців та ін. Незважаючи на те, що більшість науковців розглядають теоретичні і практичні аспекти її впровадження залишаються недостатньо розглянуті напрями щодо активізації виробничої диверсифікації і її можливої трансформації. Це зумовлює актуальність подальшого наукового пізнання даної проблеми, зокрема у аграрному секторі.

Виклад основного матеріалу. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних аспектів процесу диверсифікації аграрного сектора. Диверсифікація є порівняно новим явищем, яке викликане необхідністю пристосування підприємницьких структур до швидких змін споживчого ринку і посиленням конкурентної боротьби, і виступає інструментом використання переваг комбінування, проникнення у нові, більш прибуткові галузі. Завдяки цьому підприємницькі структури, які застосовують диверсифікацію виробництва, більш стійкі і конкурентноспроможні порівняно з вузькоспеціалізованими виробництвами, і мають можливість переливу капіталу у найбільш прибуткові галузі.

Поняття диверсифікація (diversification) дослівно перекладається як різноманітність, різнобічний розвиток. У літературі розрізняються поняття диверсифікація продукції, виробництва, економічної діяльності [1].

Так, якщо диверсифікація продукції передбачає розширення значної кількості модифікацій однієї й тієї ж продукції і відповідає інтересам окремих споживачів, то диверсифікація виробництва характеризується як одночасний розвиток багатьох, не пов’язаних між собою видів виробництва, розширення асортименту продукції. Диверсифікація економічної діяльності припускає розширення активності фірм, підприємств і цілих галузей за рамки основного бізнесу. Тобто, диверсифікація є поширенням господарської діяльності на нові сфери, а саме розширення асортименту виробленої продукції, видів наданих послуг, географічної сфери діяльності і т.д.

Аграрний сектор України має особливе значення у формуванні ефективної ринкової економіки держави і формуванні стійкої продовольчої безпеки. Специфіка галузі проявляється в її масштабах, особливих умовах виробництва, багатоукладності, розгалуженості об’єктів, обмеженості виробничих ресурсів, залежності від біологічних особливостей рослин і тварин. Це потребує від суб’єктів ринкового господарювання на селі дотримання постійного високого рівня конкурентоспроможності за рахунок чинників природного, технологічного і організаційно-економічного характеру, поглиблення і розвитку кооперації, інтеграції, підвищення концентрації виробництва, його диверсифікації [2].

              Активізація процесу диверсифікації викликана необхідністю пристосування підприємницьких структур до швидких змін споживчого ринку і посиленням конкурентної боротьби

Диверсифікація може характеризуватися високою соціальною і екологічною ефективністю. Вона дозволяє краще насичувати ринок товарами, заміняти ті, що застаріли, новими, підвищувати ефективність виробництва, використовувати ресурси протягом року більш рівномірно, підвищувати зайнятість за рахунок нових робочих місць. Диверсифікація сприяє наповненню ринків товарами, зниженню залежності від імпорту, більш рівномірному надходженню доходів за періодами року, збільшенню фінансових результатів [3].

З метою системного забезпечення виробничих диверсифікаційних змін в аграрному секторі доцільно виокремити три етапи їх розвитку: планування, практична реалізація і оцінка результатів. Перший полягає у визначенні мети диверсифікації виробництва і виборі її напрямку з урахуванням наявних, а також потенційних можливостей. Другий – у безпосередній підготовці ресурсів, розподілі повноважень і освоєнні вибраного диверсифікаційного процесу. Третій етап – оцінка результатів – передбачає внесення відповідних коректив у весь процесс диверсифікації виробництва із метою підвищення її соціальних, економічних, екологічних, організаційних і виробничих наслідків.

Диверсифікація виробництва у сільському господарстві, на відміну від інших галузей економіки, має свої особливості, зумовлені специфікою аграрного виробництва. На нашу думку, ці особливості можна назвати об’єктивними передумовами до застосування диверсифікації [4].

Так, диверсифікація диктується насамперед різноманітністю ґрунтів у кожному, навіть невеликому господарстві. Властивості конкретного ґрунту є сприятливими для одних культур і зовсім несприятливими для інших, що є об’єктивною основою для вирощування різних сільськогосподарських культур, у тому числі і кормових, отже, і для розвитку галузі тваринництва.

Ще однією передумовою застосування диверсифікації є необхідність біологізації землеробства, що проявляється чергуванням культур у раціональній, науково обґрунтованій системі сівозмін, яка передбачає максимальну забезпеченість культури поживними речовинами. Таким чином, будь-яке господарство має декілька видів сировини власного виробництва (тобто порівняно дешевої), а це формує можливості щодо використання сировини у переробці.

Важливою особливістю сільського господарства можна назвати сезонність використання робочої сили. Періоди напруженої роботи чергуються з відносно спокійними, що дає можливість використовувати робітників у цей час в інших сферах диверсифікованого виробництва і тим самим підвищити ефективність використання трудових ресурсів, рівень продуктивності праці, доходів населення окремої сільської території.

Важливим чинником впливу на результати діяльності є природні особливості сільської території. Створення кінцевого продукту в сільськогосподарському виробництві здійснюється під впливом не тільки знарядь, предметів праці та робочої сили, а й природних умов, чого немає в інших галузях народного господарства [4]. При цьому фактори навколишнього середовища, як правило, визначають кінцевий результат діяльності аграрних підприємств. Несприятливі погодні умови часто призводять вузькоспеціалізовані підприємства не тільки до збитків, а й до банкрутства. Ця особливість примушує господарства поєднувати основний вид діяльності зі сферами, де результат діяльності не залежить від кліматичного фактора (наприклад, надання транспортних послуг, роботи з будівництва, ремонту техніки, послуги населенню та ін.).

Диверсифікація виробництва у аграрному секторі пов’язана із розширення номенклатури і асортименту, змінами видів продукції, які виробляються підприємством, освоєнням нових видів виробництв для підвищення ефективності виробництва, отриманням економічної вигоди, запобіганням банкрутства вирішенням екологічних і соціальних проблем. Для активізації процессу диверсифікації необхідно знаходити альтернативу практичного використання різних видів та форм, за якими класифікують диверсифікацію взагалі, а також ті, які можливі для застосування у сільськогосподарському виробництві окремих регіонів країни, з урахуванням природно-кліматичних особливостей [4].

Висновки. Диверсифікація виробництва є об’єктивним економічним процесом, закономірністю, яка викликана ринком, конкуренцією. Вона покликана за рахунок розширення асортименту товарів, урізноманітнення інвестицій, ринків забезпечувати підвищення рентабельністі діяльності, знижувати ризики, як внутрішні, так і зовнішні.

Диверсифікація діяльності підприємства є найпоширенішим способом розвитку. Все більше українських підприємств обирають диверсифікацію як основний стратегічний напрям розвитку. Це зумовлено двома основними причинами: зниження загального ризику банкрутства підприємства в результаті несприятливих зовнішніх факторів; обмеженістю зростання підприємства у рамках однієї сфери діяльності. Проте, незважаючи на широке застосування стратегії диверсифікації, методів оцінки ефективності диверсифікації розроблено зовсім небагато.

Отже, диверсифікація сільськогосподарського виробництва характерезується об’єктивними причинами природного і економічного порядку. Вона позитивно діє на економічну, соціальну і екологічну ефективність аграрних формувань. Через реалізацію проектів диверсифікації виробництва покращується використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів, розширенням ринкових можливостей, стабілізується фінансовий стан сільськогосподарських виробників, повніше задовольняється попит на продукцію, роботи, послуги. Вона дозволяє краще насичувати ринки товарами, замінювати застарілі новими, підвищувати ефективність виробництва, використовувати ресурси більш рівномірно протягом року, підвищувати зайнятість за рахунок нових робочих місць. Диверсифікація сприяє зниженню залежності від імпорту, більш рівномірному надходженню доходів за періодами року, зміцнення фінансового стану. Виходячи з цього, диверсифікація виробництва дозволяє створити систему ефективно працюючих підприємств, здатних адаптуватися до змін зовнішнього середовища, вона вимагає особливого типу господарювання, яке стимулює новації, пошук нових виробництв і ринків.

ЛІТЕРАТУРА

1.. Диверсификация – основа производства продукции рыночной новизны / В.Г. Дудинов // Тематична добірка „Диверсифікація у сільськогосподарському виробництві”. – К.: Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека, 2009. – С.6 – 8.

2 Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: [Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисціпліни.]– К.: КНЕУ, 2005.–356с

3 Стратегия диверсификации и успех предприятия / Р.М Кунц// Проблемы теории и практики управления. – 2008. –№ 1. – С. 96–105.

4. Диверсифікація аграрних підприємств: сутність, напрями та види / О.В. Зоренко // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. – 2005. – №1. – С.144–147.

5. Зерно - золото, ріпак - срібло.../ [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http:// www.umoloda.kiev.ua /number/1356/160/47826/

6. «Інвестиції в сільське господарство: соціальний аспект має бути враховано» - http// www.icps.com/ua/ Вісник центру. - 25(459), 19 жовтня 2009 р.

7. Антимонопольне регулювання ринку земель/ А.Г. Мартин // Землеустрій і кадастр. - № 2. – 2009. – С. 55-63.

Е.С. Иванова Теоретические основы процесса диверсификации в аграрном секторе

В статье освещены сущность диверсификации производства как объективного экономического процесса. За счет инвестиций, рынков сделать обоснованно положительное воздействие на экономическую, социальную и экологическую эффективность аграрных формирований.

K.S.Ivanova Theoretical basis of the process of diversification in the agricultural sector

The article highlights the essence of diversification as an objective economic process. Due to the investment markets do reasonably positive effect on economic, social and environmental effect of agricultural units.