Лінійний тип організаційної структури управління підприємством

Лінійний тип  організаційної структури управління підприємством

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між  ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу  функцій управління та вироблення управлінських  дій в одній ланці управління.Сутність лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдиноначальності керівництва). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівнику збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не надають.Така схема підпорядкування і звітності є основою лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Лінійний тип організаційної структури управління

У практиці управління лінійна  організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми  підприємствами, які здійснюють нескладне  виробництво (виготовляють однорідну  продукцію) при відсутності широких  зв'язків у кооперації. Переваги та недоліки даної структури управління представлені в табл. 3.3.

 

 

 

 

Таблиця 3.3

Переваги  та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги

Недоліки

1. Встановлення чітких  і простих зв'язків між підрозділами.2. Єдність і чіткість розпоряджень.3. Узгодженість дій виконавців.4. Підвищення  відповідальності керівника за  результати діяльності очолюваного  підрозділу.5. Оперативність у прийнятті  рішень.6. Отримання виконавцями  пов'язаних між собою розпоряджень  і завдань, забезпечених ресурсами.7. Особиста відповідальність керівника  за кінцеві результати діяльності  свого підрозділу.

1. Високі вимоги до  керівника, який повинен мати  різнобічні знання і досвід  з усіх функцій управління  та сфер діяльності, що, в свою  чергу, обмежує його можливості  щодо ефективного управління  організацією.2. Перевантаження інформацією,  великий потік документації, безліч  контактів з підлеглими, вищими  та суміжними організаціями.3. Відсутність  спеціалістів з окремих функцій  управління.4. Невідповідність зростаючим  вимогам сучасного виробництва.

Функціональний  тип організаційної структури управління підприємством

Для сучасного виробництва  характерним є поглиблення спеціалізації  виробництва та управління, а реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які  передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Функціональний тип організаційної структури управління

 

Функціональна організація  співіснує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування  для виконавців. Подвійне підпорядкування  має за мету інтегрувати функції  на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Переваги  та недоліки функціональних організаційних структур управління

Переваги

Недоліки

1. Висока компетентність  спеціалістів, які відповідають  за здійснення конкретних функцій.2. Розширення можливостей лінійних  керівників у питаннях стратегічного  управління виробництвом шляхом  надання ряду функцій спеціалізованим  ланкам.3. Можливість централізованого  контролю стратегічних результатів.4. Відповідність структури обраній  стратегії.5. Більш ефективне управління  підрозділами з повторюваними  завданнями.6. Висока адаптивність  до вимог зовнішнього середовища.

1. Труднощі у підтримці  постійних взаємозв'язків між  різними функціональними службами.2. Відсутність взаєморозуміння та  єдності дій між працівниками  функціональних служб різних  виробничих дільниць підприємства.3. Зменшення рівня відповідальності  виконавців за роботу через  подвійне підпорядкування.4. Порушення  принципу єдиноначальності.5. Виникнення  проблеми функціональної координації,  можливість виникнення суперництва,  конфліктів.6. Формування вузької  точки зору менеджменту та  вироблення дрібних, часткових  рішень.7. Перенесення відповідальності  за прибуток на вищі рівні  управління.8. Наявність випадків  неправильного визначення пріоритетів  організації функціональними спеціалістами.

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен  усувати недоліки окремого лінійного  та функціонального типів структур управління, зокрема таких: функціональні  ланки позбавлені права безпосереднього  впливу на виконавців; вони готують  рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику в  опрацюванні конкретних питань і  підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління підприємством. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль незначна, то в масштабах управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо (рис. 3.5).Комбіновані структури забезпечують такий подій праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 3.5).

Рис. 3.5. Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури управління

Таблиця 3.5

Переваги  та недоліки комбінованих органічних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Висока компетентність  спеціалістів, які відповідають  за здійснення конкретних функцій.2. Відповідність структури обраній  стратегії діяльності підприємства.3. Поєднання принципу спеціалізації  управління з принципом єдності  керівництва.	1. Недостатня гнучкість  при вирішенні нових завдань.2. Ускладнена координація діяльності  функціональних підрозділів з  упровадженні нових програм.3. Ускладнена  реалізація внутрішньовиробничих  конструкторських і технологічних  новацій без залучення керівників  вище ланки.4. Надмірний розвиток  вертикальної складової системи  управління.

Дивізіональна організаційна структура управління підприємством

Дивізіональна організаційна структура управління виробництвом заснована на поглибленому розподілі управлінської праці за поставленими цілями. За такої структури управління кожний виробничий підрозділ підприємства має власну розгалужену структуру, яка забезпечує його автономну діяльність, але стратегічні завдання управління мають вирішуватися централізовано.

За таких умов можливі  такі варіанти групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (за виробленими  товарами, наданими послугами);

2) регіональний (за географічним  місцем знаходження);

3) споживацький (за рівнем  задоволення певної групи споживачів).

Продуктовий тип організаційно/структури  управління

Продуктовий тип передбачає створення в структурі підприємства самостійних господарських підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи  або ж одного продукту. При цьому  передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими, видами або групами продуктів  і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми  компаніями, розташованими в країні чи за її межами (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Продуктовий тип організаційної структури управління

Виробниче відділення застосовує однакові методи в управлінні вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та є підконтрольними йому. Координація  діяльності вітчизняних і зарубіжних підприємств в межах виробничого  відділення здійснюється спеціальним  функціональним відділом, який підтримує  тісний контакт з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з питань проведення єдиної політики та координації його діяльності.Оскільки виробнича дільниця сама виступає центром прибутку, вона здійснює не лише фінансовий, але й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.Продуктова організаційна структура поширюється як результат переводу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній з них ця структура  має свої особливості. Ці особливості  пояснюються рівнем диверсифікації продукції та характером спеціалізації  кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної  складності та унікальності (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Переваги  та недоліки продуктових організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Створення дієвих засобів  децентралізації влади.2. Чітка система  звітування менеджерів підрозділів  за прибутки (збитки).3. Здатність  швидко реагувати на зміну  умов конкуренції, технології, попиту.4. Поліпшення координації робіт.5. Наявність можливостей для підготовки  менеджерів стратегічного рівня.	1. Дублювання функцій  на рівні корпорації і підрозділу.2. Збільшення витрат на утримання  персоналу.3. Проблематичність встановлення  оптимального рівня децентралізації.4. Наявність випадків надмірної  конкуренції між підрозділами  за ресурси.

При використанні регіонального  типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за будь-яку діяльність підприємства на внутрішньому і зовнішньому  ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути виробничими відділеннями (центрами прибутку), а також організовуватися в формі дочірніх підприємств (бути центрами прибутку та центрами відповідальності). В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх збутових і виробничих підприємств  у своєму регіоні за видами продукції. Очолює такий регіональний підрозділ  віце-президент, який підпорядковується  безпосередньо вищій адміністрації (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Регіональний тип організаційної структури управління

На деяких підприємствах  регіональні керівники мають  у своєму підпорядкуванні функціональних менеджерів в окремих країнах  як проміжну ланку між регіональним підрозділом та місцевою дочірньою  компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також  займаються поточним бюджетуванням  і плануванням, дотримуючись вказівок вищого керівництва. Для більш тісного взаємозв'язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призначаються координатори продукту або спеціальні функціональні служби. Регіональна структура управління використовується підприємствами, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача (табл. 3.7). Регіональна структура управління діяльністю підприємств зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління зовнішньоекономічною діяльністю з урахуванням продукту досить поширений.

Таблиця 3.7

Переваги  та недоліки регіональних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Створення можливостей  пристосування стратегії до потреб  кожного ринку.2. Перенесення відповідальності  за прибутки на нижчі рівні  управління.3. Поліпшення функціональної  координації всередині цільового  ринку.4. Наявність можливостей для  підготовки менеджерів стратегічного  рівня.	1. Проблематичність підтримки  загального іміджу в умовах  достатньої стратегічно) свободи.2. Збільшення кількості рівнів  управління.3. Можливість дублювання  функцій на стратегічному і  місцевому рівнях.4. Проблематичність  формування єдиної політики.5. Труднощі  в координації діяльності.

Розглянемо найбільш відомі типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки.