Аналіз стану використання власного капіталу кредитної спілки

Тепер розглянемо структуру  та склад власного капіталу досліджуваного об’єкта.

Кредитні спілки в  усіх країнах світу створюються  людьми для самозабезпечення різноманітними фінансовими послугами, головною з яких є позички. Для того, щоб мати можливість надавати таку послугу кредитна спілка формує власний капітал. Історичний досвід багатьох країн показує, що капітал створюється за рахунок різних джерел, основним з яких були обов’язкові та необов’язкові внески (вклади) членів, банківські кредити, державні кредити та субсидії, вклади та пожертвування фізичних та юридичних осіб.

Майно кредитної спілки формується за рахунок:

• вступних, обов’язкових пайових та інших внесків членів кредитної спілки (крім внесків (вкладів) на депозитні рахунки);
• плата за надання своїм членам кредитів та інших послуг, а також доходів від провадження інших видів статутної діяльності;
• дохід від придбаних кредитною спілкою державних цінних паперів;
• грошових та інших майнових пожертвувань, благодійних внесків, грантів, безоплатної технічної допомоги як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі іноземних;
• інших надходжень, не заборонених законодавством.

Майно кредитної спілки є її власністю. Кредитна спілка володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до ЗУ «Про кредитні спілки» та свого статуту [1]

Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів, а також  залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути менше 10 відсотків від суми її загальних зобов’язань.

 

2. Джерела формування та зміни власного капіталу.

 

Джерела, використовувані  підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. [6]

До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.

До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.

Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.

Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.

Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу  – внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд.[18] При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.[17]

Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал  – дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.[9]

Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.

Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково в міжнародній практиці бухгалтерського обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: "рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його співвласників чи працівників" [2], тобто власність підприємства і власність власника - це не те саме . Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: "Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)" [3].

Тому в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві.

Капітал складається  з придбаних засобів, і при  проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу - витрат по його відшкодуванню - застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується "ціною капіталу" і "вартістю капіталу", але більш правильно - позначати її як "собівартість капіталу” [5].

Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.[11]

Необхідність виявлення  результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства. Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. [5]. Відповідно до цього підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана "концепція підтримки капіталу", в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається[2].

Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів:

- одержання (вилучення) засобів від власників підприємства;

- одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства;

- зміна величини вартості капіталу під впливом об'єктивних економічних

процесів, що відбуваються в політичному, економічному і соціальному

житті країни.

Розглянемо джерела формування та зміни власного капіталу кредитної  спілки .

Пайовий капітал кредитної спілки формується за рахунок обов’язкових та додаткових пайових членських внесків членів кредитної спілки.[23]

Розмір обов’язкового пайового внеску є однаковим для всіх членів кредитної спілки та встановлюється у порядку, визначеному загальними зборами кредитної спілки, як фіксована сума. Для об’єднаної кредитної спілки розмір обов’язкового пайового внеску може бути встановлений у відсотках до загальної суми активів кредитних спілок.

Підставою для повернення обов’язкового  пайового внеску є припинення членства у кредитній спілці.

Режим залучення додаткових пайових  внесків встановлюється положення  про фінансове устаткування кредитною  спілкою.

Підставою для повернення додаткового  пайового внеску є припинення членства у кредитній спілці. За письмовою заявою члена кредитної спілки додаткові пайові внески мають бути повернені або спрямовані на погашення кредиту за умови дотримання кредитною спілкою нормативів достатності капіталу кредитної спілки.

Резервний капітал призначений  для відшкодування можливих збитків кредитної спілки, які не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного року, забезпечення платоспроможності кредитної спілки та захисту заощаджень її членів.

Джерелом формування резервного капіталу кредитної спілки є:

1. вступні внески членів кредитної спілки;
2. частина доходу кредитної спілки до моменту досягнення ним не менше як 15% від суми активів, зважених на ризик кредитної спілки;
3. інші джерела, перелік яких визначено статутом кредитної спілки.

Розмір вступного внеску є однаковим для всіх членів кредитної  спілки та встановлюється у порядку, визначеному загальними зборами  кредитної спілки, як фіксована сума. Вступний внесок повністю спрямовується  на формування резервного капіталу та є власністю кредитної спілки. Нарахування сплати (процентів) та розподіл доходу на ці внески не здійснюється.

При ліквідації спілки залишок  коштів резервного капіталу зараховується  до Державного бюджету України.[8]

Додатковий капітал  кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів кредитної спілки, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, безоплатно отриманого майна і необоротних засобів. Нарахування плати (процентів) та розподіл доходу на ці внески не здійснюється. Додатковий капітал може бути використаний на покриття збитків. Підставою для повернення цільового внеску членів кредитної спілки з додаткового капіталу є припинення членства у кредитній спілці.

У разі ліквідації спілки залишок додаткового капіталу зараховується  до Державного бюджету України.

За підсумками фінансового  року нерозподілений доход, що залишається  у розпорядженні кредитної спілки, розподіляється між членами кредитної  спілки пропорційно розміру їх пайових  внесків у вигляді відсотків (процентів) у порядку, визначеному загальними зборами кредитної спілки.[16]

Рішення про використання капіталу на покриття збитків кредитної  спілки приймається спостережною радою  кредитної спілки в порядку, визначеному  законодавством та рішенням загальних  зборів членів кредитної спілки. З  метою покриття передбачуваних збитків від неповернення кредитів кредитною спілкою за рахунок частини доходів кредитної спілки формується резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок. Порядок формування і використання резерву забезпечення покриття втрат визначається Уповноваженим органом.

 

3. Теоретичні основи аналізу власного капіталу.

 

а)Аналіз коефіцієнту ліквідності капіталу підприємства.

Оцінка ліквідності  власного капіталу проводиться за допомогою  розрахунків таких показників, як:

- величина власних оборотних коштів

- коефіцієнт поточної ліквідності

- коефіцієнт швидкої ліквідності

- коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Величина власних оборотних  коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року).[12] Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними чи зобов'язаннями перевищенню суми власного і довгострокового залученого капіталів над сумою внеоборотных активів, по формулах (1.1) чи (1.2).

ВОК=ОА – ДО                                                 (1.1)

ВОК=(ВК+Пкд) – ВОА                                   (1.2)

де ВОК – власні оборотні кошти

ОА - оборотні активи

ДО – короткострокові  зобов'язання

ВК – власний капітал

Пкд – притягнутий  довгостроковий капітал

ВОА – внеоборотные активи.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки  гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню зобов'язань.[13]

Ктл = ОА / КП                                             (1.3)

де Ктл – коефіцієнт поточної ліквідності 

 ОА – оборотні активи

КП – короткострокові  пасиви.

Коефіцієнт швидкої  ліквідності. Він аналогічний попередньому коефіцієнту, тільки в розрахунках у чисельнику з оборотних активів віднімається найменш ліквідна його форма – запаси і витрати.

Кбл = (ОА – З)/КП                                          (1.4)