Аналіз господарської діяльності підприємства

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

ім. гетьмана Петра  Конашевича-Сагайдачного

 

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ  ТРАНСПОРТУ

КАФЕДРА ОБЛІКУ І  АУДИТУ

 

 

 

 

 

 

К О Н Т Р  О Л Ь Н А   Р О Б  О Т А

 

з дисципліни «Аналліз господарської діяльності підприємства»

 

 

 

 

 

 

 

Студентаки : Векліч Ю.В.

заочної форми навчання, 4 курсу ОА,

номер залікової книжки 119325

Викладач: Ковбатюк М.В.

Варіант №10

 

 

 

 

КИЇВ 2012 – рік

Зміст:

1. Економічний аналіз в післяреволюційний період……1-2ст.
2. Аналіз стану та забезпеченості підприємство

трудовими ресурсами…………………………………..3-6ст.

3. Задача №1 ………………………………………………
4. Задача №2……………………………………………….
5. Задача № 3………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток економічного аналізу  післяреволюційний період

 

              Економічний аналіз як наука сформувався на початку ХХ століття. Але ще у феодальніїй Британії ХІІ ст використовувались елементи аналізу в системі обліку і контролю в сільскогосподарських помістях.

             Родоначальніком систематизованого  економічного аналізу, як елемент  бухгалтерського обліку важають  француза Жака Саварі (1692 – 1690) який увів поняття синтетичного  та аналітичного обліків. 

Історію розвитку економічного аналізу можна умовно поділити на такі періоди:

1) до революції 1917 року;

2) післяреволюційний період;

3) період переходу до  ринкових відносин.

 

Висвітлюючи історію становлення  і розвитку аналізу господарської діяльності як науки, можна виділити такі періоди: до революції 17р.; післяреволюційний період; період переходу до ринкових відносин. При цьому слід мати на увазі дві обставини: по-перше, розробку теоретичних питань науки (методик розрахунку показників і спеціальних технічних прийомів аналізу); по-друге, їхнє практичне використання.

До революції аналіз господарської діяльності полягав переважно в аналізі балансу і оцінюванні статей активу і пасиву. Спеціальної літератури, єдиної схеми організації економічного аналізу не існувало. Використовувались короткі інструкції комерційних банків щодо перевірки кредитоспроможності клієнтури.

Після 1917 р. економічний аналіз розвивався відповідно до різних етапів розвитку соціалістичної економіки і потреб командно-адміністративної системи. У період непу досить активно здійснювались аналітичні розробки діяльності підприємств і організацій споживчої кооперації. Необхідність впровадження економічного аналізу у практику промислових підприємств визначив курс на індустріалізацію країни.

У 30-ті рр. курс аналізу господарської діяльності був введений у програми вузів СРСР. З’явилися   перші підручники і посібники з економічного аналізу. Їхніми авторами були Н.Р.Вейцман, С.К. Татур, М.І.Баканів та ін. Саме в 30-ті роки відбулося становлення аналізу господарської діяльності як науки, і він став широко застосовуватись на практиці для комплексного системного вивчення економіки підприємств і пошуку резервів збільшення виробництва продукції. За передвоєнні роки з питань економічного аналізу було видано біля трьохсот книг і приблизно шістсот наукових статей.

Післявоєнний час можна  охарактеризувати як період ґрунтовної розробки теоретичних питань аналізу. У цей же час аналіз органічно вписується в практику управління господарством на рівні як підприємства,

1

так і національної економіки. Поступово розробляються самостійні напрямки методології економічного аналізу: порівняльний, техніко-економічний, оперативний, економіко-математичний, функціонально-вартісний тощо.

Отже, було зроблено велику роботу з розвитку економічного аналізу й удосконалення його методики, підготовлено грунт для наступного етапу – економічного аналізу в період переходу до ринкових відносин.

Сучасний стан аналізу можна охарактеризувати як досить ґрунтовно розроблену в теоретичному плані науку. Ряд методик, створених науковцями, використовуються в управлінні виробництвом на різних рівнях. Разом з тим наука знаходиться в стані розвитку. Ведуться дослідження в області ширшого застосування математичних методів, ЕОМ, що дозволяє оптимізувати управлінські рішення. Йде процес впровадження теоретичних досягнень вітчизняної і закордонної науки в практику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

1. Аналіз стану та забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

 

 

Під час аналізу фактичну середньооблікову кількість працівників у цілому і за окремих категоріях порівнюють з плановими даними та даними за попередній період, знаходять абсолютні відхилення і причини змін кількості. Вивчають також можливі зрушення у структурі працюючих і дають оцінку стану загальної забезпеченості підприємства робочою силою.

Після цього слід докладно проаналізувати забезпеченість кадрами  окремих виробничих підрозділів  та якісні показники наявної робочої  сили. При цьому особливу увагу  треба приділяти показникам кваліфікаційного рівня робітників, стажу роботи, професійному складу.

Аналізуючи питання забезпеченості робочою силою, потрібно пам'ятати, що в сучасних умовах внаслідок помітних скорочень обсягів виробництва  підприємства більше стикаються не з  проблемою недостачі, а з наявністю зайвої робочої сили, необхідністю скорочення робочих місць і водночас - збереження кваліфікованих кадрів на майбутнє. При цьому треба позитивно оцінювати вимушені заходи щодо скорочення тривалості робочого тижня, впровадження додаткових відпусток, сприймати з відповідним розумінням регулювання рівня заробітної плати і навіть затримки її сплати.

Із питанням забезпечення робочою силою тісно пов'язане  питання закріплення кадрів на підприємстві. При цьому вивчають загальні показники  прийняття та звільнення робітників і службовців, розраховують коефіцієнти обороту, змінюваності та плинності кадрів. Останній показник заслуговує на найбільшу увагу, оскільки вважається, що він уособлює надмірний оборот робочої сили. Надмірним вважають звільнення за порушення трудової дисципліни, у разі невідповідності кваліфікації, за власним бажанням, а також самовільне залишення роботи без поважних причин. Для обчислення коефіцієнта плинності загальну кількість звільнень без поважних причин відносять до середньооблікової чисельності працівників.

Під час аналізу слід вивчити  конкретні причини звільнення за власним бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсутність  перспектив професійного зростання, незадовільний  психологічний клімат та ін.). За високої  плинності кадрів обов'язково визначають її негативні наслідки на основні показники підприємства. Нарешті, необхідно розробити дійові заходи, спрямовані на закріплення кадрів.

Треба звернути увагу і на зворотне явище - недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється природне оновлення складу кадрів підприємства чи установи. Про це досить красномовно свідчить показник зростання частки працюючих похилого віку на підприємстві, або висока частка осіб пенсійного віку. Особливо часто це зустрічається у підрозділах службовців і у складі вищих керівників підприємств і держави. Для боротьби з цим негативним явищем використовують дуже прості й надійні заходи. Наприклад, прийняття на роботу тільки

3

молодих чи відносно молодих  працівників, примусове звільнення з посади осіб, які досягли пенсійного віку тощо. Справа тільки в тому, щоб не робити постійних винятків з цих правил.

Слід також зазначити, що пристойні показники руху кадрів у цілому на підприємстві можуть приховувати  серйозні недоліки з оновленням кадрів в окремих його підрозділах.

Аналіз використання робочого часу. Кількісною характеристикою використання робочої сили є показники тривалості робочого часу. Як свідчить статистика, загальна величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. Зараз законодавче встановлено п'ятиденний робочий тиждень.

Використання робочого часу робітників звичайно аналізується за допомогою таких двох показників, як середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких  факторів, як:

- кількість вихідних і  святкових днів;

- кількість днів чергової відпустки;

- інші види відпусток,  передбачених законодавством; 

-  кількість днів непрацездатності;

- неявка на роботу з  дозволу адміністрації;

- прогули;

-  інші.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

-  величина нормативного робочого тижня;

-  час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;

-  час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

- час інших скорочень  робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять  відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. При цьому слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в  обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини:

- неявка на роботу з  дозволу адміністрації;

-  прогули й цілодобові простої;

- внутрішньозмінні простої,  зафіксовані в обліку;

- облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на

4

робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших  ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також  із непродуктивною роботою, тобто:

- випуском бракованої  продукції, яка не фіксується  в обліку;

- випуском непотрібних  для складання кінцевої продукції  деталей (некомплектне виробництво);

- списанням на збитки  загублених або вкрадених деталей;

- несанкціонованим виробництвом  іншої "лівої" продукції.

Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої робітників можна  знайти за допомогою побічних розрахунків  або вибіркових спостережень і опитувань  робітників.

За результатами аналізу  необхідно розробити заходи, спрямовані на скорочення втрат робочого часу і пов'язані з ним непродуктивні виплати заробітної плати. При цьому особливу увагу слід звернути на поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.

Показники продуктивності праці  характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним  із найважливіших узагальнюючих  показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу.

Продуктивність праці  визначають двома способами: кількістю  продукції, випущеної за одиницю  робочого часу, та кількістю часу, витраченого  на виготовлення одного виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.

Продуктивність праці  визначають як у натуральному, так  і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому  підприємстві, в галузі тощо.

Аналіз розпочинають з  оцінки виконання плану з виробітку  одного працівника у вартісному вираженні. Потім порівнюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показниками  за минулий період, з показниками  споріднених підприємств.

Від цього загального показника  продуктивності праці слід перейти  до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника  тощо.