Змагальні (квазіконкурентні) ринки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ  Київський Національний Економічний  Університет імені В.Гетьмана 

Кафедра стратегії підприємств 
 
 
 

РЕФЕРАТ

На  тему: «Квазіконкурентні (змагальні) ринки» 
 

     Виконала: студентка

     6505-2, 2курсу

     Ярмак Юлія Дмитрівна 

     Перевірила:

     Євдокимова  Ніна Миколаївна 
 
 
 
 
 
 
 

     Київ 2012

     План

     Вступ

     1.Концепція змагальних ринків

     2.Структура  змагального ринку

     3.Вхід  і вихід з ринку

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     У підприємницькому секторі економіки  будь-якої країни існує безмежне число  різноманітних ринкових ситуацій. Залежно  від їхнього характеру фірма  приймає відповідне рішення щодо своєї підприємницької діяльності, передусім стосовно ціни і випуску  продукції. На ці рішення істотно впливає характер галузі, в якій фірма діє. В економіці двох однакових галузей не буває. Однак спільним майже для усіх галузей є наявність у кожній з них двох полюсів. Йдеться про те, що на одному полюсі спостерігаємо сотні тисяч невеликих фірм, які виробляють незначну частку ринкової продукції, а на другому – маємо єдиного виробника, який посідає домінуюче становище на ринку. Між цими полюсами існує велика кількість різноманітних ринкових структур.

               В даному рефераті ми розглянемо  теорію квазіконкурентних ринків, яка тісно пов’язана з розробкою проблем бар’єрів входу на ринок і динаміки ринку.

     Замінити  ідеал досконало конкурентного  ринку на ідеал змагального,  пропонують В.Баумоль,  Д.Панзар, і Р.Вілліг. При цьому змагальним ринком визнається ринок, входження на який є абсолютно вільним, а вихід – абсолютно безкоштовним. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Концепція  змагальних ринків

     Концепція змагальних ринків була запропонована на початку 80-х рр. американськими економістами У. Баумоля, Дж. Панзаром і Р. Віллігом як деяке узагальнення концепції абсолютно конкурентного ринку, прийнятне    для аналізу настільки далеких від досконалої конкуренції типів ринку, як монополія та олігополія, і для формулювання урядової політики щодо них. У той же час концепцію «абсолютно змагального ринку» (як назвав її У. Баумоль) можна розглядати і як певний етап у розвитку теорії потенційної і дієвою, або ефективною, конкуренції (англ, workable competition), що розроблялися в першій половині століття    Дж. Б . і Дж. М. Кларкамі.

     Дана  теорія досліджує вплив бар’єрів входу на поведінку фірм в галузі, у зв’язку з чим квазіконкурентними ринками є такі, на яких діє декілька фірм, однак існує реальна загроза входу потенційних конкурентів. Теорія квазіконкурентних ринків доводить, що монопольна влада на ринку допускає низьку концентрацію продавців на ринку, або, з іншого боку, високий рівень концентрації не обов’язково означає велику ступінь монопольної влади таких фірм на ринку. В умовах такого змагального ринку крупна діюча фірма немає можливості проводити ефективну монопольну політику. Так, збільшуючи, наприклад, ціну товару, таке підприємство створює умови для отримання монопольного прибутку, що в свою чергу активізує входження нових фірм в галузь, а отже, сприяє зростанню пропозиції товару. Цей чинник призведе до падіння ціни, прибутків та обсягів продаж діючої фірми. Тому, щоб утримати лідируючі позиції на ринку, діюча фірма змушена притримуватися такої ціни, яка не здатна залучити до галузі нових конкурентів. 

     Критики теорії змагальних ринків стверджують, що поглинені витрати суб'єктів  будь-якого ринку істотно вище нуля, а в цьому випадку і  вся теорія змагальності виявляється  не встояною. У багатьох галузях вирішальне значення мають витрати на дослідження і розробки, які в більшості випадків виявляються поглиненими. Навіть недобудований будинок має певну ринкову цінність, і, продавши його, можна відшкодувати певну частину понесених витрат, тоді як незавершене дослідження або розробка являє швидше поглинені витрати, які фірма Не зможе відшкодувати, залишаючи галузь. Ці витрати створюють жорсткі бар'єри на вхід в так званих "патентних гонках", практично гарантують, що фірма, що має невелику випередження на старті, не зустрінеться згодом зі скільки-небудь істотної загрозою опинитися обійдений суперником. 
Якщо конкуренція після входу новачка набуває особливо гострий характер (тобто набуває рис конкуренції Бертрана, коли поява другого продавця відразу ж знижує ціну до рівня граничних витрат), то це означає, що навіть досить малий рівень поглинених витрат може служити жорстким бар'єром на вхід . Хоча в відношенні абсолютно змагальних ринків між економістами немає повної згоди, безсумнівно, що подання про потенційну конкуренції як ефективному, а головне, іманентно самому ринку обмежувачі монопольної влади буде так чи інакше й надалі залишатися в полі їхньої уваги. 

     2.Структура.

     Суттєвою особливістю змагального ринку є його вразливість для    стратегії входу, що отримала назву «вдарити і втекти» (англ. hit-and-run entry). Ця стратегія, як зрозуміло з її назви, полягає в тому, щоб швидко увійти на ринок (в галузь), заробити хороші гроші і настільки ж стрімко і без втрат покинути його. При цьому важливо залишити ринок до того,як раніше вкорінені на ньому фірми зроблять проти такого новачка будь які відповідні заходи, тобто легкий вхід на ринок і вихід з ринку забезпечують у рамках теорії змагальних ринків низькі ціни на рівні граничних витрат, вільний перелив капіталу між галузями та захист від неефективності виробництва незалежно від структури ринку. 

     Ідея теорії полягає наступному: монополіст (в сенсі даного визначення) не обов'язково буде піднімати ціну до рівня, максимизирующего прибуток, з побоювання, що можливість отримання великого прибутку приверне конкурентів, що надалі приведе до зниження прибутку, до «цінових війн» та іншим втратам. Тому монополіст встановить ціну й обсяг випуску, що забезпечують стійкість його монопольного становища (відсутність ризику різкого підвищення еластичності індивідуального попиту) 
 

          3.Вхід і вихід з ринку

     Легкий  вхід на ринок і вихід з ринку  забезпечують у рамках теорії змагальних ринків низькі ціни на рівні граничних  витрат, вільний перелив капіталу між галузями та захист від неефективності виробництва незалежно від структури  ринку. Автори теорії змагальних ринків зазначають, що ідеальна поведінка  змагальних олігополій чи наявність  у змагальної монополії стимулів до обмеження монополістичної діяльності не може без застережень відноситися  до всіх олігополій чи нерегульованих монополій, що існують на практиці . Реальні ринки рідко бувають абсолютно змагальними, як і абсолютно конкурентними. Однак критерій змагальності формує більш широкий ідеал ринку,  точку відліку для більшої спільності, ніж досконала конкуренція; він розширює область, у якій править «невидима рука» (невидима рука ринку – мета якої досягти найбільшої вигоди для всіх). 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Отже, теорія змагальних ринків являє собою ще одну спробу подолати недоліки НТМ, не виходячи за межі неокласичної парадигми. У той же час, вона являє собою крок в напрямку праксеологічного аналізу ринків і конкуренції (тобто підходу з позицій загальної теорії людської діяльності).

     Теорію  змагальних ринків можна розглядати як слабкий, обмежений варіант більш  загального підходу: люди (в тому числі  виробники) приймають рішення з  приводу своїх дій, які будуть мати наслідки в майбутньому; реакція  інших людей (споживачів і конкурентів) входить в число цих наслідків, тому її теж треба враховувати при прийнятті рішень. Цей підхід є праксеологічним до вивчення ринку, який розглядає ринок як процес, який розгортається в часі.

     Прихильники концепції змагальності аж ніяк не вважали, що абсолютно змагальніринки зустрічаються в реальному світі частіше, ніж абсолютно  конкурентні, хоча деякі реальні ринки ближче до змагальним, ніж до конкурентних. Концепція абсолютно змагальних ринків призначалася ними  для того, щоб замінити модельринку досконалої конкуренції в якості точки  відліку для аналізу ринків, гнучкість і пристосованість яких значно вища, ніж в стандартнихмікроекономічних моделях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Гальперин В. М., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика/ В 2-х томах. Институт "Экономическая школа", Санкт-Петербург, 2004.
2. Баумоль Дж. У. «Состязательные рынки и теории отраслевых структур»/Том 5
3. Баумоль Дж. У. «Вехи экономической мысли» / Том 5