Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Економічний факультет 
 
 
 
 
 
 

Західнонімецьке «економічне диво» 50-х років та фактори, що його зумовили 
 
 
 
 

Виконав

Студент 1 курсу

Спеціальності «Облік і аудит»

Грицишин  В.

     Науковий  керівник:

       к.е.н., ас. Котигробова О. В. 
 

Київ - 2011

Зміст

 

     Вступ 3

     1. Післявоєнне становище економіки Німеччини 4

     2. Економічні реформи Людвіга Ерхарда 8

     3. «Економічне диво» та фактори, що його зумовили 12

     Висновок 14

     Список використаних джерел 15 

 

     Вступ

 

     Друга світова війна, розв'язана силами фашистської Німеччини, стала найбільшою трагедією для всього людства. Але вона піднесла жорстокий урок і німецькому народу. Країна після війни практично лежала в руїнах. Промислове виробництво було на рівні третини від довоєнного, гостро стояло житлове питання, життєвий рівень впав на третину. Гроші знецінилися, за тодішніми розрахунками, доходи середнього німця дозволяли придбати пару взуття раз на 12 років, а костюм - раз в 50 років. Крім того, Німеччина перестала існувати як самостійна держава, вона була окупована. Все більш гостро стояла тоді перед Німеччиною завдання відновлення економіки, відродження промислового виробництва, сільського господарства, торгівлі, фінансової та банківської системи, повернення життя народу до мирного укладу і нового розвитку системи державного управління.

     Сьогодні  наша країна переживає складний період соціально-політичних та економічних  реформ. Але впроваджувані зміни  не призводять до потрібного результату. Ситуація в промисловості та сільському господарстві погана. Життєвий рівень населення низький і не може йти в порівняння з сучасною Німеччиною. А післявоєнна Німеччина за відносно короткий період часу змогла домогтися відновлення економіки і соціальної стабільності. Таке її відродження з руїн по праву називається західнонімецьким «економічним дивом». Творцем цього дива є другий канцлер ФРН Людвіг Ерхард, разом із трудолюбивим, дисциплінованим німецьким народом.

     Таким чином, метою даної роботи є дослідження процесу відновлення країни після Другої світової війни та виділити фактори, що цьому спіткали.

     В роботі використано метод наукової абстракції, задля відокремлення  основного з масиву інформації, метод  аналізу і синтезу, завдяки яким можна розібрати явище на складові та на основі цього зробити висновки, історичний метод. 

     1. Післявоєнне становище економіки Німеччини

 

     Союзники з антигітлерівської коаліції мали ряд планів по розвитку подальшої долі Німеччини. СРСР, США, Великобританія і Франція розробляли різні варіанти ослаблення економічної та політичної могутності Німеччини, її окупації і розчленування на кілька «самостійних», окремих областей. Найвідомішим з таких планів стала американська концепція Уайта Моргентау, яка передбачала ліквідацію Німеччини як промислового конкурента на світовому ринку. Згідно з «Планом Моргентау» до Німеччини повинні бути вжиті наступні заходи:

     •   Розчленування Німеччини;

     • Встановлення зовнішнього управління держав-переможниць над Рурському  промисловим районом (Рурська область  мала бути позбавлена ​​всіх галузей промисловості, все обладнання демонтувалося, а шахти закривалися).

     • Союзницька військова робота повинна  вести роботу з урахуванням подальшого розчленування Німеччини (Моргентау вважав, що союзники не повинні приймати ніяких заходів, які могли підтримати німецьку економіку).

     З метою координування дій союзних  військових адміністрацій була створена Союзницька військова рада. Вона охоплювала наступні сфери компетенції:

• Виконання програми демілітаризації промисловості Німеччини, стягнення репарацій, обмеження імпорту та експорту;
• Забезпечення виробництва товарів і послуг для підтримки середнього рівня життя, але не перевищуючого середній рівень в європейських країнах;
• Здійснення рівномірного розподілу основних продуктів між окупаційними зонами для збалансування економіки.
• Контроль над промисловістю і всіма зовнішньоекономічними угодами, запобігаючи відродження військового потенціалу Німеччини;
• Контроль над усіма німецькими установами та науково-дослідними центрами, пов'язаними з економічною діяльністю.

     Програма  спільного регулювання в чотирьох окупаційних зонах, проте не була втілена на практиці. Виникли протиріччя в методах управління, оскільки кожна з чотирьох сторін контролювала свою окупаційну територію, проводячи там політику у власних інтересах. Через суперечності в методах управління, а зокрема через те, що Радянський Союз встановлював у східній частині Німеччини комуністичний режим, західні союзники незабаром вирішили об'єднати свої зусилля і створити на основі трьох своїх окупаційних зон окрему федеративну державу. Так утворилася Західна Німеччина.

     Німеччина перебувала у важких економічних умовах. Промисловість, сільське господарство, інфраструктура та житловий фонд в Західній Німеччині постраждали від війни в різному ступені. Ряд авторів стверджує, що промисловість Західної Німеччини постраждала дуже сильно, посилаючись при цьому на те, що промислові підприємства були однією з головних цілей авіанальотів під час війни. Однак Людвіг Ерхард стверджував, що збиток від війни може бути досить легко усунутий. В ході своїх зустрічей та консультацій з промисловцями і бізнесменами Ерхард переконався, що обладнання та будівлі здебільшого пошкоджені незначно, майже скрізь є значні запаси сировини.

     Інші  фахівці також давали досить оптимістичні прогнози. Так, аналіз, проведений на об'єднаних  металургійних заводах, показав, що 12 з 16 найважливіших заводів можуть бути негайно завантажені, принаймні, на 30%[11].

     Ряд дослідників висловлюють думку про те, що зростанню виробництва заважав дефіцит ресурсів. Хоча, як зазначав Ерхард, склади після війни були не так вже порожні, і у підприємств була прекрасна можливість нарощувати свої запаси. До того ж підприємства повідомляли уряду завищені потреби в ресурсах для виробництва своєї продукції. А надлишки осідали на складах. Створення таких резервів з кінця 1944 р. було дуже вигідно, тому що підприємства готувалися до післявоєнного часу.

     Втрати  в сільському господарстві були меншими, ніж у промисловості. Обсяг продукції сільського господарства почав знижуватися ще в часи війни через втрату територій, брак обладнання, мінеральних добрив і зниження якості посівного матеріалу. Головною втратою для сільського господарства стала втрата східного регіону. Недостатній обсяг сільськогосподарської продукції призвів до того, що встановлена ​​норма калорій в день на людину (2400-3000 ккал) не виконувалася, в перші роки після війни в промислово-розвинених центрах Західної Німеччини раціон становив всього 740-800 ккал[11].

     Найбільших  втрат в ході війни отримала транспортна  інфраструктура, тому що вона була однією з цілей бомбових ударів супротивників. Так само було зруйновано велику кількість  доріг і мостів самими німцями  при відступі. Що стосується річкового  судноплавства, то воно практично припинилося. Сильно постраждали залізничний  і автомобільний транспорт. Численні руйнування залізничних мереж, мостів, тунелів, нестача запчастин тимчасово  паралізували залізничний транспорт. Автомобільний транспорт не функціонував через нестачу транспортних засобів.

     Обширними були руйнування житлового фонду. В  результаті війни була знищена п'ята  частина всього житлового фонду. Потоки біженців і виселених зі Сходу  погіршували і так важке становище  з житлом.

     Найбільші втрати житлового фонду були в  промислових центрах. Так, в Берліні  було зруйновано 50% усього житлового  фонду, в Гамбурзі - 60%, в Кельні - 70%. Міське населення стрімко скорочувалася. Наприклад, в 1939 р. в Кельні проживало 750 тис. чол., А в момент вступу в місто американських військ - тільки 40 тис. осіб[11].

     Ряд змін відбувся і в структурі населення. Найнесприятливіші з них - це старіння населення, значне переважання жінок  над чоловіками, нерівномірне зростання  населення по регіонах. Але позитивними  моментами було те, що збільшилася  кількість працездатних громадян, а  також покращилася кваліфікація робочої сили. Це виразилося в значному зростанні кваліфікації більшості  працівників. Причина в тому, що під  час війни для низькокваліфікованих робіт використовувалися іноземні робітники, а німці просувалися  на місця з більш високими вимогами. На цих місцях німецькі робітники  оволодівали відповідними знаннями за допомогою спеціальних освітніх програм.

     Отже, після закінчення Другої світової війни в Західній Німеччині існувала економічна система з переважанням елементів планової моделі економіки. Найбільше з-за війни постраждали інфраструктура та житловий фонд. Промисловість постраждала в меншій мірі і була готова до збільшення випуску продукції. Сільське господарство було пошкоджено ще менше, але втрата східних земель привела до дефіциту продовольства. В цілому, незважаючи на певні труднощі, можна сказати, що економіка західної Німеччини могла бути відновлена ​​за відносно невеликий період часу. 
 
 
 
 
 
 

     2. Економічні реформи Людвіга Ерхарда

 

     Найважливішою персоною, з якою традиційно пов'язують економічну сторону успіху післявоєнного  відновлення Західної Німеччини, був  Людвіг Ерхард (1897-1977). Видатний економіст, він був директором Інституту  економічних досліджень у Нюрнберзі  до 1942 р., пізніше він очолював Інститут досліджень промисловості. У 1945 р., будучи міністром економіки в Баварії, Ерхард був притягнутий союзними адміністраціями до розробки планів економічного відродження Західної Німеччини, а в 1948 р. був призначений  директором Управління господарства об'єднаних  західних зон окупації. З 1949 по 1963 рр.. - Міністр народного господарства Західної Німеччини. З 1957 р. - заступник  федерального канцлера і в 1963-1966 рр.. - Канцлер ФРН[2, c.264].

     Після краху націонал-соціалізму Ерхард виступає з лекціями, в яких доводить переваги економічних механізмів в економіці. Незабаром він розробив і виступив з теорією соціальної ринкової економіки, в якій пріоритетне місце зайняли  соціальні аспекти і питання  життєвого рівня населення. Спираючись на те, що нацистська військова економіка  паралізувала підприємництво, усунула  конкуренцію і привела до соціальних перекосів, вчений висловлював думку  про те, що необхідно відновити  природні відносини між працею і  його оплатою. Також він вважав, що потрібно постійно підвищувати купівельну спроможність населення, оскільки метою  економіки в остаточному підсумку є споживання. Ерхард доводив, що виробництво  і життєвий рівень населення стоять в прямій залежності від наступних  факторів: виробництво не може розвиватися, не маючи широкої бази для збуту; збільшення купівельної спроможності населення у свою чергу постійно стимулює виробництво, підвищення продуктивності праці.

     Ерхард  виступав за створення так званого  соціального ринкового господарства, заснованого на прагненні кожної людини до власного благополуччя чи благополуччю своєї сім'ї. Він виходив з того, що людина намагається приймати рішення, які підвищать рівень його життя. Двигуном громадського добробуту є соціальна ринкова економіка, в якій людина прагне підвищити умови свого життя, а одночасно і свою соціальну відповідальність. Ринкова економіка функціонує лише за умови свободи - свободи споживання, вибору професії та робочого місця, свободи підприємницької діяльності і розпорядження приватним майном, свободи укладення договорів. Але економічна свобода неможлива в умовах політичної несвободи. Ерхард планував підняти країну, спираючись на вільну приватну ініціативу та конкуренцію в поєднанні з активною діяльністю держави у житті країни. Держава повинна була бути регулюючою, констатуючою і керуючою силою, здатною формувати суспільство[9].