Якість та конкурентоспроможність продукції

Недосконалістю  Українського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, який на підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагав одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.

Результатом складних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не є дискримінацією стосовно імпортерів.

Протягом 1996 року Держстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво у сферах стандартизації, методології та сертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились більш ніж з 30 країнами світу.

Якщо говорити про національне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатній  скоординованості дій окремих органів  державної влади. Занепокоєння викликає надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комерційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду “сертифікацій”. З’являються все нові і нові “сертифікати якості”, “сертифікату аналізу”, “гігієнічні сертифікати” тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово “сертифікат”, в той час як у міжнародній торгівлі так називається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороною і визнана відповідною всім встановленим законодавством країни вимогам до такого виду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якості і безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі.

Але все одно система сертифікації, що склалася в Україні, здається, не влаштовує  нікого. Підприємці перестають себе контролювати та зриваються на крик, як тільки бухгалтери показують їм рахунки на оплату “робіт”  із сертифікації. Чиновники, на яких покладена висока місія “проводирів” державної політики у галузі “стандартизації, методології та сертифікації”, бідкаються, що їм бракує повноважень, коштів та персоналу для тотального охоплення всіх і вся. А тим часом “мавр робить свою справу”: легальні підприємці сплачують органам сертифікації десятки тисяч гривень, що значно підвищує кінцеву вартість продукції, а тіньові, контрабандисти та інші “редиски”, які заполонили низькоякісними, сфальсифікованими та небезпечними товарами Україну, взагалі не знають, що воно таке – той Держстандарт. Представники останнього перекваліфікувалися у казкарів та розповідають громадськості “страшилки” на зразок: “Якщо ви придбаєте “Мерседес”, ванну-джакузі чи імпортний телевізор”, що не пройшов обов’язкової сертифікації в Україні, пам’ятайте – ваше життя у небезпеці, адже “буржуйські” товари можуть вибухнути, загорітися або отруїти вас чадним газом”.

Наприклад велике підприємство “Євровікнабуд”, яке  виготовляє з імпортних матеріалів металопластикрву “столярку” просертифікувало свою продукцію в липні 1998 р. і отримали сертифікат, то почули: “Ви – перші та єдині, хто пройшов процедуру випробувань продукції такого профілю”, хоча існувало 60-80 підприємств які виготовляли аналогічну продукцію.

І це ще не все, пройшовши необхідні процедури в органах сертифікації і за все заплативши, підприємства, кожен рік змушені платити знов, за повторну “щорічну  сертифікацію”, при цьому раз на квартал на підприємство приходить представник органу сертифікації і все перевіряє, складає довідку, переконується, що підприємство не змінило технічні умови випуску продукції, що комплекція та ж сама тощо... А тим часом через рік підприємства знову повинні за декілька тисяч доларів проходити ту ж процедуру.

Якою  логікою можна пояснити щорічну повторну сертифікацію?

Огляд виробництва  “коштує” $4-9 тис., атестація – стільки  ж, сертифікація системи якості - $6-20 тис. Коли такі суми сплачує SONY, BMW або Philips, це ще можна зрозуміти. Якщо ж такий рахунок виставляють вітчизняним підприємствам, особливо дрібним, вони автоматично опиняються перед загрозою фінансового краху або ж тікають у “тінь”. Додайте сюди й податкові платежі, збитки, пов’язані з поставниками, дорожнечею пально-мастильних матеріалів, і отримаєте ще одну мертву або напівлегальну фірму. Такий шлях означає “дорогу в нікуди”, фактичну смерть підприємства після першої ж сертифікації, коли папір, буде останнім документом, підшитим до “особової справи”....

І досі не зрозуміло, чому в Україні вважають добрим тоном, коли Держстандарт виступає верховним арбітром з питань не тільки безпеки, а й якості продукції. Тимчасом у всьому світі оцінка якості – сфера впливу громадських організацій захисту справ споживачів.

 

 

 

 

 

Групи показників		Окремі показники груп
Перелік	Суттєва характеристика
Призначення	Характеризують корисну  роботу (виконану функцію)	Продуктивність Потужність Міцність Вміст корисних речовин Калорійність
Надійність, довговічності  і безпеки	Відокремлюють ступінь  забезпечення довго тривалості використання і безпечних умов праці та життєдіяльності людини	Безвідмовність роботи Можливий термін використання Технічний ресурс Термін безаварійної роботи Граничний термін зберігання
Екологічні	Характеризують ступінь  шкідливого впливу на здоров’я людини та оточуюче довкілля	Токсичність виробів Вміст шкідливих речовин Обсяг шкідливих викидів у довкілля в одиницю часу
Економічні	Відображають ступінь  економічної вигоди виробництва  продуцентом і придбання споживачем	Ціна одиниці виробу Прибуток з одиниці виробу Рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів
Ергономічні	Окреслюють відповідність  техніко-експлуатаційних параметрів вибору антропометричним, фізіологічним  та психологічним вимогам працівника (споживача)	Ступінь легкості керування робочими органами Можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників Величина наявного шуму, вібрації тощо
Естетичні	Визначають естетичні  властивості (дизайн) виробу	Виразність і оригінальність форми Кольорове оформлення Ступінь естетичності тари (упаковки)
Патентно-правові	Відображають ступінь  використання винаходів при проектуванні виробів	Коефіцієнт патентного захисту Коефіцієнт патентної частини

 

                              Табл.1. Одиничні показники якості продукції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Мал.3. Багатоспрямований вплив підвищення  якості продукції на виробництво

 та імідж  підприємства.

 

 

Висновок:

Сучасна ринкова  економіка пред’являє принципово нові вимоги до якості продукції,що випускається. Це пов’язане з тим,що зараз виживання будь-якої фірми ,її стійке положення на ринку товарів і послуг визначаються рівнем конкурентоспроможності.У свою чергу,конкурентоспроможність пов’язана з дією декількох десятків факторів,серед яких можна виділити два основних-рівень цін і якість продукції.

Світовим  досвідом економічного розвитку країн  доведено, що головна його рушійна  сила – ринок, вільна конкуренція. У  ринкових господарствах вільна конкуренція  веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого  ринку примушує виробників пропонувати товари високої якості. Зниження цін за умов стабільності функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.

Якість товарів  та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх у споживача можуть розраховувати тільки ті виробники, які спроможні оперативно задовольняти різні і досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові забезпечують переваги його системи управління якістю. Через це в розвинутих регіонах світу протягом декількох десятків років економічну конкуренцію поступово заступала конкуренція стратегій розвитку виробництва та конкуренція систем забезпечення якості продукції та послуг. Тривалість цього процесу свідчить про те, що від усвідомлення проблеми до фактичного розв’язання її довелося пройти не легкий шлях. Його наслідком є той факт, що системи забезпечення якості продукції в наш час сприймаються підприємствами, що конкурують, як активна складова їхнього виробничого потенціалу. Дійсно, якщо ці системи функціонують ефективно, то вони забезпечують скорочення виробничих витрат за рахунок їх зниження за такими позиціями, як відходи виробництва, усування браку, гарантійний ремонт виробів, доробка технічної документації, створення страхових запасів, відмови клієнту. А витрати ці надто великі в усіх країнах.

Головна перевага ефективної системи забезпечення якості полягає в тому, що вона гарантує портфель замовлення виробникові, тобто його виживання в умовах ринкових відносин та конкурентної боротьби. Неабияке значення для виживання має також зниження обсягу та питомої ваги прихованого виробництва, пов’язаного з переробкою продукції, та лагодження браку, тобто підвищення загальної ефективності діяльності підприємства. Ось чому центр ваги конкурентної боротьби за ринок збуту явно переміщується у бік якості продукції та послуг, особливо – засобів виробництва. У розвитку суспільного виробництва промислово розвинутих країн поряд із законом підвищення продуктивності праці діє тенденція випередження у підвищенні якості засобів виробництва. Стійкість цієї тенденції пов’язана з існуванням прямої залежності між прибутком на інвестиційний капітал та якістю продукції: високоякісна продукція дає приблизно на 40% більше прибутку, ніж продукція низької якості.

Тобто виробництво  високоякісної продукції дає  потрійний зиск: зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних ринків збуту та вихід на міжнародний ринок. Якість,реалізована у виробничих процесах,товарах і послугах,може забезпечити фірмі величезні конкурентні переваги на ринку.

Виробництво конкурентоспроможних товарів найвищої якості можливо лише при використанні ефективних програм забезпечення якості,здійснюваних на стадії розробки продукції. Якщо якість не забезпечуватиметься належним чином на етапі розробки нових видів продукції,то не можна буде добитися і реального забезпечення якості. Якщо фірма не спроможна розробляти нові види продукції,то вона може опинитись на межі банкруцтва. Інакше кажучи,їх розробка має бути найважливішою турботою фірми.

Якщо забезпечення якості здійснюється на етапі розробки нових видів продукції,то в управлінні якістю та її забезпеченні можуть брати участь всі підрозділи фірми. До них належать:дослідний і плановий відділи, конструкторське бюро, відділи дослідного виготовлення,     матеріально-технічного постачання,субпідрядних договорів і організації виробництва,виробниче відділення,відділи збуту і до обслуговування. Нерідко теоретичне вивчення методів управління якістю практично марне. Теорія і практика повинні йти пліч-о-пліч з самого початку етапу розробки нової продукції.

Важливого значення набуває загальна участь в управлінні якістю та її забезпеченні. В цій діяльності повинні брати участь весь персонал і всі підрозділи фірми – починаючи з тих,хто займається плануванням збуту і вивченням ринку,і закінчуючи тими,хто займається реалізацією продукції та до обслуговуванням.

Як би ретельно не перевірялася продукція фірми,завжди існує ймовірність того,що контролери можуть щось пропустити і відвантажувані партії її виробів все ж міститимуть  якийсь процент продукції з дефектами. Покладатись тільки на контроль неекономічно – акцент слід перенести на управління виробничим процесом,хоча сучасний рівень виробництва не виключає необхідності проведення контролю.

Управляти якістю – означає робити в усіх галузях  промисловості те,що треба. Управління якістю починається з підготовки кадрів і завершується підготовкою кадрів. Для впровадження комплексної системи управління якістю необхідно організувати безперервне навчання всіх і кожного – починаючи з президента фірми і завершуючи виробничим персоналом.

Управління  якістю допомагає виявити в людині все найкраще,завдяки чому вона зможе випускати конкурентоспроможну продукцію. А це є одним з найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності підприємств.

Тому доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості своєї продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі доходи.

І доки Держстандарт України не візьме під контроль ціну на стандартизацію та сертифікацію продукції, тобто не зробить її доступною  для кожного виробничого підприємства, то все більше буде виникати підприємств які хотіли б бути легальними, але за даними витратами на сертифікацію своєї продукції – змушені іти в “тінь”

 

 

 

                                              ЛІТЕРАТУРА

1.Кайфман Ю.І. Управління якістю і забезпечення якості.Довідник.-К.,1995р.

2.Покропивний  С.Ф. Економіка підприємства.Т2.-К.,1995р.

3.Шаповал  М.І. Основи стандартизації,управління  якістю і стандартизації.-К.,2000р.

4.Держстандарт  України. Державна система стандартизації.-К.,1994р.

5.Бойчик І.М.  Економіка підприємства:Навчальний посібник.Видання 2-ге,доповнене і перероблене.-К.:Атіка,2006р.

6.Сідун В.А.,Пономарьова  Ю.В. Економіка підприємства:Навчальний  посібник:видання 2-ге,перероблене  і доповнене.-К.:Центр навчальної  літератури,2006р.

7.Багрова  І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств:Підручник.-К.:Центр навчальної літератури,2006р.

8.Вілевич  А.М.,Максимець О.В. Аналіз зовнішньоекономічної  діяльності:навчальний посібник.-Л.:Афіша,2004р.

9.Саєнко М.Г.Стратегія підприємства.Підручник.-Тернопіль:Економічна думка.,2006р.

10.Ковальчук І.В. Реальна економіка:навчальний посібник з економіки підприємства.-К.:ВІПОЛ,2004р.