Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Ноября 2013 в 22:24, реферат
Видатні економісти -- основоположником аналітичної економії як самостійної науки є Адам Сміт (1723--1790 рр.).
Застосувавши у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) метод наукової абстракції засновника школи трудової вартості В. Летті (1623--1687 рр.), він розвинув ідею батька французької фізіократії Ф. Кенса про природний порядок в економіці і роль вільної конкуренції для її нормального розвитку, заклавши основи класичної теорії ринкової економіки. Продовжувачем справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772--1823 рр.), який у творі
«Початки політичної економії та оподаткування» (1817 р.) заснував граничний аналіз і розвинув теорію порівняльних переваг, які залишаються актуальними й сьогодні.
Видатні економісти
Видатні економісти -- основоположником
аналітичної економії як самостійної науки є Адам Сміт (1723--1790 рр.).
Застосувавши у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатства
народів» (1776 р.) метод наукової абстракції засновника школи трудової вартості
В. Летті (1623--1687 рр.), він розвинув ідею батька французької фізіократії Ф.
Кенса про природний порядок в економіці і роль вільної конкуренції для її
нормального розвитку, заклавши основи класичної теорії ринкової економіки.
Продовжувачем справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772--1823 рр.), який у творі
«Початки політичної економії та оподаткування» (1817 р.) заснував граничний
аналіз і розвинув теорію порівняльних переваг, які залишаються актуальними й
сьогодні. На основі критичного переосмислення теорій А. Сміта і Д. Рікардо, їх
попередників і послідовників, з'явилася надзвичайно струнка, але не придатна для
практичного застосування економічна система К. Маркса (1818--1883 рр.), яка була
розвинута у відомому «Капіталі», де капіталізму і ринковій економіці
передрікалася загибель через їх суперечливу природу і посилення експлуатації
найманої праці.
Теорія трудової вартості, якої дотримувалися піонери аналітичної економії,
відійшла у минуле у 70-ті роки XIX ст., коли чотири економісти з різних країн
незалежно один від одного (В. Джевонс (1835-- 1882 рр.), Л. Вальрас (1834-1910
рр.), /. Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер (1840--1921 рр.) висунули і
розвинули ідею, шо саме гранична корисність товару визначає, скільки люди готові
заплатити за нього, заклавши тим самим основи граничного аналізу (маржи-налізму)
та суб'єктивно психологічного підходу до економічних досліджень. Практично
одночасно Т. Веблен (1857--1929 рр.) у книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.)
заклав основи «інституціональної школи», яка намагається вивчати суспільні
процеси, в тому числі економічні, за допомогою історичних і соціологічних
методів.
Л. Вальрасе справив найбільший вплив на розвиток моделей рівноваги, без яких
неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав А.
Маршалл (1842--1924 рр.). Праця вченого «Принципи економікс» (1890 р.) стала
першим підручником з аналітичної економії, де застосовано стрункий аналітичний
аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.
Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б. Кларк
(1847--1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у теорію
граничної продуктивності.
Вагоме місце серед економістів минулого посідає український вчений М.
Туган-Барановський (1865--1919 рр.), наукові концепції якого (економічних криз і
кон'юнктури, цінності на основі синтезу теорії трудової вартості і граничної
корисності, монетарного ринку, кооперації) справили значний вплив на розвиток
аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне відкриття С.
Подолинського (1850--1891 рр.) та економіко-математичні ідеї Є. Слуцького
(1880--1948 рр.), інших українських вчених.
Дж. М. Кейнс (1883--1946 рр.) став найвпливовішим економістом XX ст. Своєю працею
«Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.) вчений здійснив
переворот у класичній теорії, розвинувши макроекономіку і вчення про
необхідність державного регулювання ринкової економіки з метою стимулювання
сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.
Ф. Гайєк (1899--1984 рр.) був одним з найпослідовніших захисників чистої ринкової
економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944 р.)
полягає у тому, що вільна система цін є обов'язковою умовою ефективного розвитку
економіки.
Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883 -- 1950 рр.) з його
дослідженням ролі підприємництва в економічному розвитку. Сьогодні багато хто
вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.
Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М. Фрідмен
(народився у 1912 р.) -- лауреат Нобелівської премії (1976 р.), лідер Чикагської
школи. Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув
широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.
Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Семюелсон (народився у 1915
р.) -- перший лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, який у підручнику
«Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені неокласичними
школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї. Підручник вийшов уже 15
виданням і залишається серед найпопулярніших у США та багатьох інших країнах.