Відтворення фондів

     Економічне  зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного  продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

     Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

     Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворення основних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).

     Досвід  засвідчує, що індивідуальне відтворення  підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. 
Ці коливання називаються кон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.

     Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування  характеризується кругооборотом основних виробничих фондів. 
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.

     Авансовані  у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок:

    Просте  і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному  процесі здійснення взаємозв’язаних  різних його форм – ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

          Фізичне спрацювання  та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути  частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок

          Найбільш впливовими зовнішніми факторами для організації  є постачальники товарів, закони та провадження державного регулювання, конкуренти та економічна ситуація, яка склалася в Україні. При розгляді організаційної структури відділів було виявлено, що дана організація сполучає в собі елементи функціональної та дивізіональної форми структури організації. В організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень, відповідальність і обов’язки працівників відповідають одне одному, і права співпадають з функціями і обов’язками.

    Навколишнє  середовище може бути таким, що виявляє  вплив на діяльність організації, але  не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальники, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.

          Організаційна  структура  управління пристосована до змін у  зовнішньому середовищі.

    Організаційна структура стає більш міцною і  життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між  дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові.

          В фірмі керівники  використовують в роботі стандартні процедури і приписи. В задачах  підлеглих окремих відділів багато спільного, введення нових задач  для підлеглих майже відсутнє. Ці ознаки свідчать про широкий діапазон контролю в організації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури:

1. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2001. -528с.
2. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002. – 176с.
3. Економіка підприємства: Підручник / За ред. И.М. Петровича. – 2-ге вид., пер. та доп. – К., 2002
4. www. vuziib. net
5. www. refine. org. ua