Товар: сутність, основні властивості та теорії формування ціни

                                                                                                                          

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий  навчальний заклад

“Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана”

 

Кафедра політичної економії факультетів управління та маркетингу

Курсова робота

на тему:

«Товар: сутність, основні властивості та теорії формування ціни»

 

 

Виконав студент

денної форми навчання

1-го курсу

спеціальність – “6505”

група № 3

Давидовський, М.Є

 

Науковий керівник:

Сацик, В.І

 

Київ 2010

План

    Вступ

1. Економічний  зміст наукової категорії «товар».

2. Основні властивості товару.

3. Теорії формування  ціни товару.

    Висновки

    Використана  література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      1. Економічний зміст наукової категорії «товар».

Товар — це продукт праці, зроблений для продажу, з метою обміну на інші продукти праці чи гроші на ринку.         В економічній літературі країн Заходу поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так:  
 Commodity (товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «good», оскільки останній визначається, по-перше, як благо, користь; по-друге (у множині), як товари, вироби; по-третє, як вантаж, багаж.  
 Economic good (економічний товар) — усе зовнішнє щодо людини, що мас властивість корисності, може бути привласненим і є відносно рідкісним. Цей термін вживають на противагу термінe «free good».  
 Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Так, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, так само, як і книги, якими вони користуються. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін «wealth» (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами. 
 Free good (вільний товар) — усе зовнішнє щодо людини, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтися, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтися, не с вільним товаром, оскільки її розподіл потребує трудових зусиль.      Сучасне розуміння товару поширюється на усе, що здатне задовольнити різноманітні людські потреби: організації, особистості, ідеї, усі види людської діяльності. Що ж лежить в основі будь-якого товару?     Продукт праці, зроблений фірмою, ще не товар. Він проходить довгий шлях. Насамперед, він повинний мати визначений набір якісних характеристик: техніко-економічних, відповідності передбачуваному призначенню, екологічністю, ергономічністю, естетичністю. Набір якісних характеристик відповідає на запитання, який продукт зроблений. Але з погляду маркетингу важливо не те, якої бачить продукт виробник, а те, якої бачить цей продукт споживач. Тому якість — це те, що вважає таким споживач. І тому необхідно формування «образ» якості для різних споживачів і на різних ринках. Найважливіша з таких мір — ухвалення рішення виробника про використання марочної назви.  Усі товари, з якими зустрічаються покупці в побутовій і господарській діяльності, можуть бути об'єднані в однорідні групи по різних принципах.  Визначальною класифікаційною ознакою є мета застосування товару. Виходячи з цього принципу, усі товари підрозділяються на:     · товари, безпосередньо призначені для задоволення особистих потреб людей, тобто споживчі товари;         · товари, використовувані для продовження виробництва інших товарів, чи товари виробничого призначення (засобу виробництва).    У свою чергу, споживчі товари класифікуються ще по двох ознаках. Перша ознака — це ступінь чи довговічності матеріальної відчутності, тобто характер споживання. Відповідно до цієї ознаки виділяють три категорії споживчих товарів:           1. Товари короткострокового користування, застосовуються один чи кілька разів (газета, сірники, мило).         2. Товари тривалого користування, застосовуються багаторазово (автомобілі, холодильники, телевізори).         3. Послуги — це дії, що приносять людині корисний результат і задоволення. Послуги є об'єктом продажу (пошивши одягу, ремонт годин). Послуги невловимі, що означає неможливість їхнього транспортування, збереження, упакування. Багато послуг не можна відокремити від того, хто їх робить, наприклад послуги лікаря, вчителя, юриста.       Другою класифікаційною ознакою  споживчих товарів є поводження покупця, його звички в споживанні. Відповідно до цієї ознаки виділяються:  1. Товари повсякденного попиту. Це товари, що купують не задумуючись і з мінімальними зусиллями на їхнє порівняння між собою: різні господарські дріб'язки, канцелярські приналежності, продукти повсякденного харчування й ін.              2. Товари попереднього вибору. До них відносяться товари, при покупці яких покупець порівнює ціну, якість, зовнішнє оформлення з аналогічними товарами, прикладає визначені зусилля по пошуку придатного товару (меблі, одяг, електропобутові товари й ін.).        3. Товари особливого попиту. Такі товари є або престижними, або модними. Ці товари, мають унікальні чи характеристики асоціюються з назвами відомих фірм-виробників. Наприклад, краватка від фірми «Діор».    Товари виробничого призначення (засобу виробництва) у залежності від ступеня їхньої участі в процесі виробництва підрозділяються на дві групи:  1. Засоби праці — товари, за допомогою яких здійснюється процес виробництва інших товарів. Вони протягом тривалого часу зберігають свою споживчу вартість.            2. Предмети праці — це товари, що цілком використовуються у виробництві протягом календарного року, переносячи свою вартість на готову продукцію.              З погляду маркетингового підходу всі товари можуть бути підрозділені на дві групи: стандартизовані і диференційовані товари.    Під стандартизованим товаром розуміється товар, пропонований різними підприємствами, але сприйманий покупцями як однорідний у всіх випадках. Наприклад, сільськогосподарські продукти, такі, як огірки, томати й ін. Покупців у даному випадку не цікавить, яке сільськогосподарське підприємство виростило цю продукцію. Товари, продавані на біржах, такі, як бавовна, сира нафта, метал, цінні папери, валюта, також є стандартизованими.  Під диференційованим товаром розуміється товар, пропонований різними підприємствами і сприйманий покупцями як різний у кожного продавця.  Більшість з диференційованих товарів продаються як фірмові товари. Під фірмовим товаром розуміється диференційований товар стандартної якості, що у стандартних кількостях і упакуванні продається під визначеним найменуванням на значному сегменті ринку. Наприклад, взуття «Аддідас», кава «Нестле». Слід зазначити, що від кожного конкретного покупця залежить, чи сприймає він даний товар як стандартизований чи диференційований. Кожне підприємство може шляхом створення нових модифікацій продукції, додання їй нових якостей спробувати диференціювати свій товар з метою завоювання більш міцних позицій на ринку.        Марка — ім'я, термін, знак, чи символ їхнє сполучення, призначене для ідентифікації товару і послуг одного продавця і диференціації їх від товарів і послуг іншого продавця, конкурента.        Якщо прийняте рішення про випуск марочного товару, то товар може мати марку виробника; або посередник привласнить йому приватну марку (марка посередника). Марочна назва може бути індивідуальним, у цьому випадку застосовується багатомарочний підхід для однієї і тієї ж категорії товарів (наприклад, пральні порошки «Тайд», «Аріель» компанії «Проктер енд Гембл»), або колективним для товарного сімейства (наприклад, зубна паста «Колгейт»).  У комплекс заходів для підтримки включається також ухвалення рішення фірмою про упакування товару. Упакування — розробка і виробництво чи вмістища оболонки для даного товару.        Розрізняють внутрішнє упакування і зовнішнє упакування. Остання служить захистом для внутрішнього упакування і віддаляється при підготовці товару до використання.          Упакування виконує ряд функцій. Насамперед, вона ідентифікує товар і цим самим створює «образ» марки і виробника. Упакування використовується і як можливість для новаторства, реалізації нових ідей. Крім того, вона сприяє розвитку самообслуговування в торгівлі і свідчить про ріст статку споживача. Велике значення приділяється і такому елементу, як маркірування товару. Засобами маркірування є етикетки, ярлики, що несуть додаткову інформацію про даний товар, описуючи його. Таким чином, здійснюється також ідентифікація даного товару і його пропаганда. Усі ці елементи створюють «образ» товару, відмінний від іншого товару, тобто роблять його товарною одиницею.  Будь-який товар при появі на ринку створює про себе деяке враження - позитивне або негативне, воно з'являється неминуче, як тільки споживач дізнається про товар. Ці асоціації, сприйняття товару споживачем, і називаються брендом. Бренд - це якесь враження про товар в думках споживачів, ярлик, який в думках наклеюється на товар. Процес створення бренда і управління ним називається брендінгом. Він може включати створення, посилення, репозиціонування, оновлення і зміну стадії розвитку бренда, його розширення і поглиблення. Брендінг - це прийоми створення особливого враження, які вносять свій внесок в загальний імідж і у відношення цільового сегменту ринку до бренду. 
 Кожен бренд володіє певними атрибутами - функціональними або емоційними асоціаціями, привласненими бренду покупцями і потенційними клієнтами. Атрибути бренда можуть бути як позитивними, так і негативними, можуть мати різну силу і важливість для різних сегментів ринку. Будь-який бренд володіє головною, основною характеристикою, яка визначає його суть. Всі атрибути бренда в сукупності складають індивідуальність бренда, яку створює і підтримує фахівець з бренду. Індивідуальність бренда виражає те, що повинен означати бренд і є якоюсь довгостроковою обіцянкою споживачам від авторів бренда.  
 У кожен конкретний момент будь-який бренд володіє певним іміджем - унікальним набором асоціацій, які зараз знаходяться в думках споживачів. Ці асоціації виражають те, що означає бренд саме зараз, і є сьогохвилинною обіцянкою споживачам від авторів бренда. Зокрема, імідж бренда може сформувати рекламна кампанія. Важливо відзначити, що імідж бренда - це те, що зараз знаходиться в думках споживачів, тоді як індивідуальність бренда - це набагато більш довгострокове поняття.  
 На практиці часто зустрічаєшся з тим, що плутають два близькі поняття - бренд і торгову марку. Насправді бренд - це не тільки торгова марка, що складається з назви, графічного зображення (логотипу) і звукових символів компанії або товару. Поняття бренда ширше, оскільки в нього ще додатково входять:   
 - сам товар або послуга зі всіма його характеристиками,   
 - набір характеристик, очікувань, асоціацій, сприйманих користувачем і приписуваних їм товару (імідж товару),  
 - інформація про споживача,  
 - обіцянки яких-небудь переваг, дані автором бренда споживачам  
 - то є те значення, яке вкладають в нього самі творці (достатньо поширена помилка полягає у тому, що творці бренда вважають, що їх сприйняття і сприйняття цільової аудиторії однакові; на практиці досить часто розходиться із сприйняттям споживача).           Теоретики маркетингу стверджують, що саме вірність споживачів, а не «розкрученість» відрізняє бренд від просто торгової марки.   
 Перше відоме людству використання бренда практикувалося ще за часів Давнього Єгипту, коли ремісники ставили своє тавро на зроблену ними цеглу, щоб визначити творця кожної цеглинки. Також існують задокументовані свідоцтва появи торгових марок на Грецьких і Римських світильниках, Китайському фарфорі. Торгові марки використовувалися в Індії в 1300 році до нашої ери.   Брендінг активно застосовувався в Середні Віки, коли цехові ремісники позначали свої товари особливою маркою. Це стало необхідним, оскільки населення росло, і на одній і тій же території з'явилося більше одного коваля, каменяра чи тесляра. У деяких старих містах Європи, таких як Зальцбург і Роттенбург, туристи дотепер можуть бачити справжні залізні «торгові знаки», що відзначали майстерні, де працювали «утримувачі» цих торгових марок. У 1266 англійське законодавство офіційно вимагало, щоб булочники відзначали своїм знаком кожен буханець хліба, щоб вага кожного буханця відповідала заявленому. У ранній історії Сполучених Штатів марки часто використовувалися для ідентифікації худоби (корів, овець), пізніше стали використовуватися для відзнаки особливої якості товару, представленого власником певної ферми або ранчо.              Проте справжній розквіт ідеї брендінга припав на другу половину двадцятого століття, і зв'язано це було з цілком природними причинами - появою на ринку великої кількості схожих товарів.  
 Товарний асортимент - група товарів, тісно зв'язаних між собою схожістю функціонування.          Асортиментна політика підприємства є важливим параметром впливу на збут. Кожен товарний асортимент вимагає особливої стратегії. У більшості підприємств роботу з кожною асортиментною групою товарів доручають окремій особі. Він приймає ряд рішень щодо широти товарного асортименту і товарів, його що уособлюють.          Товарний асортимент вважається «вузьким», якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його новим товарами. І, навпаки, товарний асортимент «широкий», якщо прибуток можна збільшити, виключивши з нього ряд товарів. Широта асортименту в значній частині визначається тими цілями, що ставить перед собою підприємство. Якщо воно бажає поставити на ринок вичерпний асортимент, домагаючись значної частки товару даної групи на ринку, то товарний асортимент буде широкий. Але якщо підприємство зацікавлене у високій прибутковості свого бізнесу, воно буде мати звужений асортимент дохідних товарів.            З часом відбувається відновлення і насичення товарного асортименту новими товарами, що дає можливість підприємству:      · дістати додатковий прибуток, задовольняючи виниклу потребу;  · спробувати задовольнити дилерів, що скаржаться на проблеми існуючого асортименту;            · забезпечити більш високий рівень використання існуючих виробничих потужностей;            ·  стати ведучою фірмою з вичерпним асортиментом на даному товарному ринку;             · не допустити появи нових конкурентів на товарному ринку.   Якщо підприємство випускає кілька асортиментних груп товарів, то мова йде про товарну номенклатуру.         Товарна номенклатура - сукупність всіх асортиментних груп і товарних одиниць, пропонованих покупцям продавцем.      Так, наприклад, відома фірма «Ейвон» випускає три асортиментних групи товарів: косметика, ювелірні вироби і господарські товари. Кожна з них складається з декількох підгруп: наприклад, косметичні товари включають губну помаду, пудру й ін. Усього в товарну номенклатуру входить 1300 різних товарних одиниць.            Товарну номенклатуру підприємства можна охарактеризувати з погляду широти, насиченості, глибини, гармонійності.      Широта – це кількість асортиментних груп.      Кількість асортиментних груп, що випускаються підприємством, свідчить про широту товарної номенклатури. Чим їх більше, тим більше широка номенклатура продукції, що випускається. Так, компанія «Проктер енд Гембл» випускає наступні асортиментні групи: миючі засоби, зубна паста, брускове мило, дезодоранти, памперси, кава й ін.         Насиченість – загальна кількість усіх запропонованих товарів.   Глибина – кількість позицій в кожній асортиментній групі.    Чим більше число товарних одиниць входить в асортиментну групу, тим більше насичена товарна номенклатура. Так, в асортиментну групу «миючі засоби» даної компанії включається більш 20 найменувань різних пральних порошків, у тому числі «Тайд», «Каскад», «Аріель» і ін. У той же час фірма може запропонувати кілька варіантів кожного з наявного найменування товару. Наприклад, «Тайд» для ручного прання й автомата, з різними ароматами й у різному упакуванні, що свідчить про глибину товарної номенклатури.   Гармонійність – характеризує ступінь однорідності асортименту відносно до вподобань кінцевих споживачів, торговельних посередників, каналів розподілу, характеру виробничого процесу тощо.       У залежності від того, в одній чи декількох сферах діє дана фірма, прагнучи завоювати міцну репутацію, можна говорити про більшу чи меншу гармонійність між товарами різних асортиментних груп. Зокрема, товарна номенклатура «Проктер енд Гембл» є негармонійної, тому що поряд з асортиментними групами, тісно зв'язаними між собою, випускає й інші (кава, чіпси), що свідчать про проникнення цієї фірми на інший ринок і завоюванні там міцної репутації. Ці чотири параметри, що характеризують товарну номенклатуру, дозволяють підприємству визначити свою товарну політику. Воно може розширити свою діяльність чотирма способами: розширити товарну номенклатуру, включивши в неї нові асортиментні групи;. збільшити насиченість уже наявних асортиментних груп, наблизивши до компаній з вичерпним асортиментом; запропонувати більше варіантів кожного з наявних товарів; і, нарешті, у залежності від того, в одній чи сфері в декількох буде діяти фірма, у більшому чи меншому ступені буде просліджуватися зв'язок між всіма асортиментними групами. 
 Важливу роль у товарній політиці відіграє управління асортиментом, головною метою якого є його оптимізація.        Оптимізація асортименту – безперервний процес реалізації товарної політики.             Суть асортиментної політики:        – визначення наборів товарних груп (видів, підвидів, марок),   – оптимальне співвідношення базових моделей та їх модифікацій,  – встановлення співвідношення присутності на ринку товарів   Завдання асортиментної політики:       – задоволення попиту та завоювання нових покупців,    – оптимізація фінансових резервів фірми та використання її технологічного досвіду.             Фактори, що впливають на асортимент продукції:     – наукові розробки в галузі,         – оновлення асортименту продукції фірмами-конкурентами,   – зміни в ринковому попиті,         – суто виробничі потреби (бажання уникнути недозавантаженості потужностей, використати побічні продукти для підвищення ефективності виробництва).            Формування асортименту може здійснюватися шляхом:     - створення параметричного ряду (product line) – горизонтальна стратегія; - диференціації товару, коли кожен новий варіант призначається для конкретного ринкового сегменту – концентрична стратегія;     - диверсифікації виробництва та розробки товарної номенклатури (product mix) – конгломератна стратегія.         Товар – усе, що може задовольнити нестаток або потребу й пропонується ринкові з метою залучення уваги, придбання, використання або споживання (фізичні об'єкти, послуги, особи, організації, ідеї).      Товарна одиниця – відособлена цілісність, яка характеризується показниками величини, ціни, зовнішнього вигляду й інших атрибутів (наприклад, губна помада – товар, а тюбик – одиниця товару).      Для виготовлення товару розробникові потрібно сприймати ідею па трьох ріннях:            1. Товар за задумом – це та основна ідея товару, той зиск, який отримує споживач у результаті купівлі та споживання товару.     2. Товар у реальному виконанні – реально створений товар з характерною для нього сукупністю властивостей, функцій, упаковки, марки, дизайну, ціни. 3. Товар з підкріпленням – це ті додаткові послуги й зиски, які отримує споживач у процесі купівлі й споживання саме цього товару.    Основним є рівень товару за задумом, на якому дають відповідь на запитання: «Що в дійсності купуватиме споживач?».      Той факт, що будь-який товар — це вміщена в упаковку послуга для вирішення якоїсь проблеми, зумовлює перехід до другого рівня — товару в реальному виконанні. Для переходу на цей рівень розробник має перетворити товар за задумом на товар у реальному виконанні, який може володіти такими характеристиками:           - специфічна упаковка;          - зовнішнє оформлення ;         - марочна назва;           - набір властивостей;          - особлива якість.   
 Також розробник може передбачити надання додаткових послуг споживачам, застосування яких піднесе товар до найвищого рівня - товару з підкріпленням. Ідея підкріплення товару спонукає діяча ринку придивитися до притаманної клієнтові системи споживання в цілому, до того, як покупець товару комплексно підходить до проблеми, яку проблему він хоче вирішити завдяки використанню товару. Тому на цьому рівні приймають рішення про:   - доставку;            - гарантії;            - монтаж;            - надання кредиту;          - після продажне обслуговування.  
 Для вибору стратегій маркетингу щодо окремих товарів діячеві ринку доводиться розробляти низку товарних класифікацій на основі властивих цим товарам характеристик.          

2. Основні властивості товару

Товар - це продукт  праці, призначений для обміну. В.І  Ленін зазначав, що товар, це, по-перше, річ, що задовольняє яку-небудь потребу людини, по-друге, це річ, обмінювана на іншу річ.         Із самого визначення товару можна побачити, що він має дві властивості: здатність задовольняти яку-небудь потребу людини і здатність обмінюватися у певних пропорціях на інший товар. Здатність товару задовольняти погребу споживача називається споживною вартістю товару. Споживну вартість визначають ще як його корисність. Здатність товару обмінюватися у певних пропорціях на інші товари називається вартістю товару.   
 Потреби, що їх задовольняють товари як споживні вартості, можна ділити на дві групи: ті, що служать задоволенню виробничих потреб виробництва і ті, що задовольняють особисті потреби людей (предмети споживання). Споживні вартості утворюють матеріальний зміст багатства в будь-якому суспільстві. Споживні вартості неоднорідних товарів не порівнюються, оскільки вони якісно різні. Проте всі товари прирівнюються одні до одних за своєю міновою вартістю. Так, чоловічий костюм і жіночі туфлі не можна порівняти за споживною вартістю, але вони можуть бути порівняні по міновій вартості. 
 К. Маркс звернув увагу на те, що одну і ту ж споживну вартість можна обміняти на кілька мінових вартостей. Наприклад, один мішок зерна можна обміняти на одну вівцю, три сокири, п'ять грамів золота тощо. Виходить, що в міновій вартості виражається щось однакове, але це "однакове" не схоже ні на один з названих товарів, хоча властиве всім товарам. І цим "однаковим" є те, що всі товари являють собою продукти праці і мають вартість. Вартість товару - це уречевлена в ньому суспільно необхідна праця товаровиробників. Саме вартість лежить в основі тих пропорцій, в яких один товар обмінюється на інші. Так, в нашому прикладі мішок зерна обмінюється на одну вівцю, три сокири і п'ять грамів золота тому, що на виробництво кожного із чотирьох товарів затрачено однакову кількість праці і кількість праці вимірюється величиною робочого часу.            Вартість тісно зв'язана з міновою вартістю, проте це не тотожні категорії. Вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість - це форма прояву вартості ззовні. Втілена в товарах праця товаровиробників може проявлятися тільки опосередковано - шляхом обміну одних товарів на інші.   При цьому слід пам'ятати, що, вартість товару визначається не затратами часу робітника, який безпосередньо виробляв певний товар, а суспільно необхідним робочим часом, тобто часом, який затрачається на виробництво певного товару в середньому, в суспільстві в цілому. Суспільно необхідний робочий час - це такий час, який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості при існуючих суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці.     На величину вартості впливають продуктивність праці - чим вища продуктивність праці, тим нижча величина вартості товару, і якість праці, що проявляється як проста праця і складна праця.       Проста праця не потребує попередньої великої підготовки. Складна праця потребує попередньої підготовки виробника. Тому й продукт складної праці має більш високу вартість. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста.            К. Маркс вперше довів, що не лише товари мають дві властивості - споживну вартість і вартість, - але й сама праця, втілена в товарі, має двоїстий характер, яка виступає як конкретна і як абстрактна праця.     Конкретна праця - це праця затрачена в певній формі, праця певної спеціальності (шахтаря, коваля, слюсаря, комбайнера ).  
 Конкретна праця і створена нею споживна вартість існують не лише в товарному виробництві. Вони існують в будь-якому виробництві. Хоча шахтар, коваль, слюсар, комбайнер затрачають працю в різних конкретних формах, їх праця має одну і ту ж фізіологічну основу: продуктивне витрачання м'язів, нервів, мозку, тобто затрату робочої сили у фізіологічному розумінні слова.  Фізіологічна спільність різних видів людської праці існувала і буде існувати завжди. Але економічною категорією, що називається „абстрактною працею", вона стає лише там, де люди своєю працею створюють не лише споживні вартості, але й вартість, тобто лише там, де продукти праці можуть переходити з сфери виробництва в сферу споживання.       Отже, в умовах товарного виробництва праця є не тільки конкретною, але й абстрактною.           Обмін товарів показує, що за конкретними видами праці приховується якась спільна основа - затрата людської робочої сили, затрата фізичної і розумової енергії людини .           Абстрактна праця - це затрати робочого часу, зведені до людської праці взагалі, незалежно від її конкретних форм.       Абстрактна і конкретна праця не тотожні, вони протилежні одна одній, між ними існує протиріччя, яке проявляється у вигляді протиріччя між приватною і суспільною працею. Це пояснюється тим, що в умовах товарного виробництва, з одного боку, суспільний поділ праці надає праці суспільного характеру, оскільки кожний товаровиробник працює на ринок. В той же час праця кожного виробника безпосередньо виступає як приватна праця.    Протиріччя між суспільною працею і приватною працею обумовлює протиріччя між вартістю і споживною вартістю товару.      Товар, створений суспільною працею, обмінюється на ринку як продукт приватної праці, проте його обмін здійсниться лише в тому випадку, коли суспільство визнає, що цей товар має не тільки споживну вартість, але й вартість. Теоретично всі товаровиробники можуть реалізувати вироблені ними споживні вартості як вартості, цебто одержати за них рівні, еквівалентні вартості, що містяться в інших товарах.        Практично ж багато з них не може реалізувати вироблених ними споживних вартостей, оскільки на перешкоді стоять  протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним способом привласнення вироблених товарів. В цьому протиріччі і знаходять свій прояв протиріччя між приватною і суспільною працею, між конкретною і абстрактною працею, між споживною вартістю і вартістю товару. Ліквідація цих протиріч можлива лише в результаті перетворення приватної власності на засоби виробництва у власність всього суспільства, в соціалістичну власність.

Споживчі  властивості та їх класифікація

Будь-який товар  має безліч властивостей, різних за своєю природою. Властивостями товару називають його об'єктивні особливості, які виявляються на кожній стадії життєвого циклу товару (проектування, виготовлення, розподіл і споживання). Номенклатура споживчих властивостей для конкретного товару може включати десятки найменувань. Залежно від функціонального призначення товару вона може розрізнятися. Вибір номенклатури цих властивостей для конкретних товарів є важливим завданням товарознавства. У процесі споживання товару його споживчі властивості можуть робити позитивний чи негативний вплив на людину і навколишнє середовище. Відповідно виділяються позитивні і негативні властивості товару. Наприклад, до позитивних можна віднести теплозахисні властивості зимового одягу, а до негативних - його забруднення, ваговитість.         Споживчі властивості поділяються на фізичні, хімічні, фізико-хімічні та біологічні. До фізичних властивостей відносяться механічні (міцність, деформація, твердість, стомленість тощо), термічні(теплоємність, теплопровідність, вогнестійкість, термостійкість, термічне розширення й ін.), оптичні (колір, блиск, прозорість, відбиття проміння тощо), акустичні (тембр, висота звуку, звуковий тиск та ін.), електричні, а також загальні фізичні властивості (маса, щільність, пористість). Хімічні властивості характеризують відношення товарів до дії різних хімічних речовин і агресивних середовищ. Ці властивості залежать від хімічного складу і змісту матеріалів. Найбільш важливими з них є водостійкість, кислотостійкість, лугостійкість, відношення до дії органічних розчинників, світла, погодних умов. Фізико-хімічні властивості поєднують властивості, прояв яких супроводжується фізичними і хімічними явищами одночасно. Найважливішими фізико-хімічними властивостями є сорбційні, тобто здатність поглинати і виділяти гази, воду і розчинені в ній речовини, адгезійні, тобто властивості злипання або склеювання, властивості проникності (повітря -, паро -, водо - і пило проникнення).    Біологічні властивості характеризують стійкість товарів до дії мікроорганізмів (бактерії, цвілеві грибки, дріжджі), комах (міль, таргани й ін.) і гризунів (миші, пацюки). Процеси гниття, пліснявіння товарів спричинюються відповідними видами мікроорганізмів. Біологічні властивості характеризують  стійкість матеріалів і готових виробів до впливу мікроорганізмів, які руйнівно діють на матеріали, переважно органічного походження. Мікробіологічне пошкодження непродовольчих товарів трапляються рідше, ніж товари харчового призначення. Це стосується насамперед шкіри, хутра, тканин та виробів з них. Плісняві гриби та гнилісні бактерії при підвищених вологості  й  температурі є основними чинниками процесів пліснявіння і гниття, що призводять до часткового або повного їх руйнування. Вироби із вовни і хутра піддаються ураженню комахами (плаття міль, таргани). Для підвищення біологічних властивостей матеріалів і виробів їх піддають обробці спеціальними антисептичними засобами. Шерстяні тканини проходять протимолеву обробку, а бавовняні та лляні - протигнилісту. Біологічні властивості товарів враховуються при виборі тари, пакування, умов зберігання і транспортування, а також догляду за товарами в процесі їх експлуатації. Але споживні властивості не ототожнюються з натуральними властивостями, які лише впливають на них. Зміна способу життя, соціально-економічних умов, суспільних потреб впливають на рівень споживчих властивостей товарів та їх оцінювання, хоч при цьому натуральні властивості товарів можуть залишитися незмінними. Хімічні властивості характеризують реагування матеріалу або готових виробів на дію різних хімічних речовин -  води, кислоти, лугів, розчинників, солей тощо. Хімічні властивості найбільше обумовлюють режим технологічної обробки матеріалів і виробів у процесі їх виробництва і впливають на умови їх споживання та термін служби виробів. Для непродовольчих товарів найважливішим з хімічних властивостей є такі: водостійкість, кислотостійкість, лугостійкість, а також реакції на дію окислювачів, відновників, розчинників та стійкість до світло погоди. Водостійкими матеріалами або виробами вважаються ті, що не розчиняються і не набухають у воді протягом певного часу і при різних температурах (поліетилен, скляні вироби тощо). Кисло і лугостійкість матеріалів і виробів нерідко використовують при розпізнаванні природи матеріалів, з яких виготовлені вироби. Реакція матеріалів і виробів на дію окиснювачів і відновників та органічних розчинників враховується при виробництві, споживанні та догляді за товарами (хімчистка одягу, килимів, ремонт виробів тощо).    Стійкість товару до впливу світлопогоди і важливим для таких виробів, як тканини, одяг, взуття, віконне скло, деревина, гума, покрівельні матеріали та інші, які в процесі експлуатації повинні витримувати дію різних атмосферних чинників. Проникність здатність середовища пропускати крізь себе рідини й гази під дією перепаду тиску. Проникність визначає витрату рідини чи газу через пористе тіло; характеризується коефіцієнтом проникності.    Важливим є вибір з комплексі споживчих властивостей і показників, що мають найбільше значення для оцінки якості конкретного товару. Потрібно враховувати такі властивості, як міцність, естетичні властивості, хімічну та електричну безпеку цих тканин.         Важливим при оцінці якості товарів є визначення найменування і допустимих меж показників споживчих властивостей, що залежать від особливостей і призначення товарів. Чим вищі показники споживчих властивостей товарів, тим вища спроможність їх задовольнити наявні потреби людини.   Залежно від характеру впливу на споживчу вартість виділяють функціональні, ергономічні, естетичні властивості товару, а також його надійність і безпеку. Функціональні властивості мають три групи показників: досконалість виконання основної функції, універсальність застосування та досконалість виконання допоміжних операцій.       Ергономічні властивості забезпечують зручність і комфорт при користуванні товаром, створюють оптимальні умови для людини в процесі праці і відпочинку, знижують стомлюваність, підвищують продуктивність праці.  Ергономічні властивості поділяються на такі групи: гігієнічні; антропометричні; фізіологічні; психофізіологічні; психологічні.     Естетичні властивості товарів забезпечують задоволення духовних потреб людини. Властивості зовнішнього вигляду товару не ізольовані один від одного і його естетична цінність створюється їх сукупністю, взаємозв'язком і єдністю, вигляду називається художньою композицією. Естетичні властивості товарів повинні відповідати суспільним і особистим ідеалам, вимогам моди, стилю і смакам споживачів. Ці властивості формуються в процесі художнього конструювання виробів.          Показники естетичних властивостей поділяються на чотири групи: інформаційна виразність; раціональність форми; цілісність композиції; досконалість виробничого виконання і стабільність товарного виду. До групи показників інформаційної виразності відносяться знаковість, оригінальність, виразність стилю і відповідність моді.        Надійність товару - це властивість товару, що характеризує його здатність зберігати свою споживчу вартість у часі. Надійність є складною властивістю, що поділяється на більш прості: безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність і зберігання.          Безпека товару характеризує ступінь захищеності людини і навколишнього природного середовища від впливу не безпечних і шкідливих факторів, які виникають при його споживанні. Безпека товарів для здоров'я людини проявляється в їх здатності запобігати травматизму споживачів, у відсутності шкідливих для організму людини речовин, у то му числі токсичних, які спричинюють отруєння, канцерогенних, які зумовлюють злоякісні новоутворення, алергійних, які викликають підвищення або зниження чутливості організму, мутагенних, які спричинюють стійкі зміни спадкоємних ознак.  Залежно від природи товару розрізняють електричну, хімічну, механічну, термічну, раціональну і біологічну безпеку.

3. Основні теорії формування ціни товару.

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питаннями — що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені питання відображені в різних теоріях вартості та ціни.    Однією з найбільш значних теорій вартості і ціни є теорія трудової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класичної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.   У процесі обміну товарів встановлюються мінові пропорції, причому начебто випадково. Випадковість зумовлена попитом і пропозицією товару в конкретний період. Але в цілому протягом тривалого часу мінові пропорції тяжіють до середнього рівня, тобто встановлюється мінова вартість товару. Товаровиробники діють у різних умовах, у результаті чого на виробництво одного виду товару затрачається різна кількість часу. Але на ринку всі товари оцінюються однією мірою — суспільною вартістю товарів. Величина її вимірюється суспільно-необхідним робочим часом, який визначається нормальними умовами виробництва при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.             У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі дві сторони товару виходять із двоїстого характеру праці. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна — вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі товари порівнянні. Звідси, в основі мінових пропозиції лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників.         Таким чином, теорія трудової вартості вбачає у вартості об'єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни повністю залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.            Концепція ціноутворення, побудована на засадах теорії трудової вартості, дає можливість виявити глибинні аспекти економічного змісту категорії “ціна”, з’ясувати її об’єктивну основу та характер перетворень і модифікацій. Однак, зважаючи на високий рівень абстракції, дана теорія не спроможна вирішувати конкретних проблем ціноутворення. Підтвердженням цієї тези була абсурдна та ірраціональна система цін в СРСР та інших соціалістичних країнах, яку десятиріччями намагалися будувати за К.Марксом.       В кінці ХІХ ст. На противагу теорії трудової вартості з’явилась інша – маржиналістична (гранична) теорія ціноутворення. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та економісти-математики У. Джевонс і Л. Вальрас .     Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару - це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність - це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальної кількості товарів, гранична корисність зменшується, а загальна - зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.   Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, тому що вона розкрила закономірності визначення корисності і формування ринкового попиту.          Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту і пропозиції про їхню роль у формуванні і русі цін спостерігаємо в неокласичній теорії. Її засновниками були англійські економісти XIX — початку XX ст., а головним представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.           Визнаючи в однаковій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об’єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов’язав з категорією граничної корисності, а пропозицію — з вирішальним впливом витрат виробництва.     А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробництва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів підприємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямовує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють певну роль у формуванні ціни.          Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Він обґрунтував необхідність включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв’язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткострокового або довгострокового періоду. Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл,у своєму подальшому розвитку склала частину економічної науки, яка називається мікроекономікою.   У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії складного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визначення ціни не як економічної категорії в трактуванні К. Маркса, а як суму грошей, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.        Поряд із цим окремі західні економісти і дотепер продовжують віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб’єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.           Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, де протистоять інтереси покупців та продавців. Способом розв’язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що призводить до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією. При цьому зміну попиту представники неокласичної теорії пов’язують з теорією граничної корисності, а пропозиції - з вирішальним впливом витрат виробництва.       Уперше в український економічній літературі спробу синтезу цих двох найважливіших факторів ціноутворення зробив всесвітньо відомий український економіст М. Туган-Барановський. Вів увів до наукового обігу поняття «вартість» (як витрати засобів виробництва і праці) і «трудова вартість» (витрати живої праці). Крім того, М. Туган-Барановський розмежовує категорії «вартість» і «цінність». Цінність має суб’єктивну сторону і об’єктивну. В останньому випадку вона є ціною. Тому при правильному розумінні теорії граничної корисності, вона, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості. Найбільш вдало з цього приводу висловив англійський економіст А. Маршалл: «Сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, все одно, що з’ясовувати, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць». Саме А. Маршалл у західній економічній науці зробив першу спробу синтезувати дві теорії. Учений вважає себе учнем Д. Рікардо і розглядає ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва та граничної корисності, зіткнення попиту і пропозиції.          Цікаву теорію витрат виробництва висунув французький економіст Ф. Кене, в якій стверджувалось, що рівень цін товару визначається витратами на їх виробництво. Проте цій теорії притаманна тавтологічність: оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на сировину, матеріали, пальне, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат.           Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) і землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал, який надає виробничу послугу при використанні засобів виробництва.         Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості, а доходи від їхнього використання у вигляді заробітної плати, відсотка і земельної ренти являють собою ціну чинників виробництва. Одержання доходів від продуктивності чинників означає, що такі доходи, як відсоток і рента, утворені засобами виробництва і землею, привласнюються їхніми власниками.           Теорія трьох чинників виробництва передувала багатьом школам і течіям в економічній теорії.          Попередник К. Маркса англійський економіст Д. Рікардо вважав працю джерелом вартості і за умов капіталістичного товарного виробництва. Він уперше у світовій літературі відокремив три основні основи вартості: працю, корисність і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісноутворюючу роль для більшості відтворювальних товарів, третій – для незначної групи товарів ,що є невідтворюваними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо).    Д. Рікардо справедливо критикував положення французького економіста Ж.Б. Сея про те, що корисність товарів є регулятором їхньої вартості. Пізніше ця теза була розвинута в теорію граничної корисності. Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості, бо товар, який виробляється з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, що виробляється з меншими зусиллями. У той же час дещо однобічним було твердження Рікардо про те, що визначення вартості не відтворювальних товарів залежить виключно від їхньої рідкості. Вартість цих товарів логічніше розглядали залежно і від праці митців. Адже праця талановитих митців була надзвичайно складною, а нерідко й дуже тривалою, а отже, створювала велику цінність. Наприклад, О.Рєпін провів над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану» 14 років. Наприкінці ХІХ ст.. виникла теорія попиту і пропозиції, яка пояснювала механізм ціноутворення лише співвідношенням між попитом і пропозицією. ЇЇ представником був італійський економіст А. Парето.      Попит показує кількість продукту, яку споживач готовий і здатний купити за деякою ціною протягом визначеного часу. Попит та ціна перебувають, як правило, у зворотній залежності між собою, тобто чим ціна нижча, тим попит буде більшим і навпаки. Цей зворотний зв’язок між попитом і ціною називається законом попиту.          Пропозиція - це кількість продукту, яку продавець бажає і здатний запропонувати до продажу на ринку за конкретною ціною протягом певного періоду. Пропозиція звичайно розглядається з точки зору вигідності ціни для виробника. Іншими словами, пропозиція вказує ту кількість продукту, яку виробники згодні пропонувати за різними можливими цінами. Пропозиція показує прямий зв’язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням ціни величина пропозиції зростає, а зі зниженням ціни — пропозиція скорочується. Такий зв’язок називається законом пропозиції.    Для того, щоб з’ясувати, як взаємодія споживача виробника визначає ціну і кількість продукту, необхідно звести і зобразити графічно поняття попиту та пропозиції (рис. 1).

Рис. 1. Графік попиту і пропозиції

З графіка видно, що лінія  попиту (Д) і лінія пропозиції (S) перетинаються в точці Р, якій відповідає ціна Ц1. Це означає, що тільки за такою ціною кількість виробленого і запропонованого до ринку продукту, дорівнює тій його кількості, яку споживач бажає і в змозі купити. При такій ціні не буде ні надлишку, ні дефіциту товару.           Економісти називають цю ціну ціною ринкового клірингу, або ціною рівноваги. При ціні вищій за рівноважну, величина пропозиції стане більше величини попиту. Цей надлишок спричинить конкурентне зменшення ціни продавцями, які будуть прагнути звільнитися від нього. Зниження ціни скоротить пропозицію продукції і одночасно спонукатиме покупців купувати її в більшій кількості.            Позитивним у цій теорії є намагання пояснити рівень цін залежно від пропорційності розвитку економіки, який значною мірою втілюється у співвідношенні попиту і пропозиції. Такий підхід, водночас, є однобічним, оскільки в ньому враховується тільки один фактор ціноутворення у сфері обміну, який лише опосередковано пов’язаний зі сферою безпосереднього виробництва, ігнорується залежність попиту і пропозиції від вартості товарів. Крім того, ця теорія неспроможна пояснити, чим визначається рівень цін у випадку рівноваги попиту і пропозиції.           Тож ми розглянули основні теорії формування ціни, включаючи теорії трудової вартості та граничної корисності. Усі вони певним чином пояснюють механізм ціноутворення, незважаючи на їх певні недоліки. Зокрема, усі ці теорії однобічні, вони розглядають фактори формування ціни як одиничне і окреме, а не як сукупне і ціле. 

 

   Висновки

Ми розглянули економічне поняття «товар», його основні властивості та теорії формування ціни на товар. З цього можна зробити кілька висновків:                    1. Товар – це економічне благо, яким індивіди задовольняють власні потреби. На протязі століть кількість та різновиди товарів настільки збільшились, що виникла необхідність класифікувати їх за різними ознаками. Також ми розглянули такі невід’ємні складові товару, як «марка», «бренд», «асортимент» і «номенклатура». Таким чином ми поступово наближаємось до  наступного висновку              2. Розглядаючи товар, як предмет або явище, треба відзначити,  що він має кілька властивостей: споживну вартість та вартість. Ці властивості формуються в результаті людської праці, необхідної для створення будь-якого товару. Розглядаючи працю більш детально, слід відмітити, що конкретна праця створює споживну вартість, а абстрактна – звичайну вартість.          3. Кожен товар має свою ціну. І це є обов’язковим атрибутом будь-якої економіки вцілому. Але одностайно дослідити, як формується ціна, неможливо. Тому існує декілька поглядів на це питання. Досліджуючи фактори формування ціни, економісти час від часу висували нові теорії ціноутворення, що і призвело до розбіжності поглядів різних економістів. В результаті такої діяльності виникло багато достовірних теорій: теорія трудової вартості, маржиналістична теорія, теорія витрат виробництва, попиту і пропозиції, трьох чинників виробництва та найвірогідніша, на мою думку, поєднана теорія А. Маршалла.