Типи венчурних фірм та особливості їх діяльності в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Черкаський державний  бізнес – коледж

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Типи венчурних фірм та особливості їх діяльності в Україні»

з предмету: «Економіка та організація інноваційної діяльності»

 

 

 

                                                                              Виконала студентка:

                                                                              V курсу

                                                                              групи ЕП-11

                                                                              напрям підготовки

                                                                              «Економіка підприємства»

                                                                              Латова М.В.

 

                                                                              Перевірив викладач:

                                                                              Кузнєцова Н.Б.

 

 

Черкаси – 2012

План

 

Вступ

1. Створення венчурних фірм

2. Венчурний бізнес в Україні

3. Ефективний розвиток венчурного підприємства в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Венчурні фірми (venture [англ.] - ризиковані підприємства) - організації, що створюються для здійснення інноваційної діяльності,пов'язаної зі значним ризиком. Підраховано, що венчурний (ризиковий) капітал, вкладений в реалізацію проектів, у 15% втрачається повністю, в 25% приносить збитки, у 30% дає вельми скромний прибуток. Однак в останніх 30% випадків досягнутий успіх і отриманий при цьому прибуток дозволяють в 30 - 200 раз перекрити вкладені кошти.

 Інновації - це зміни, що підвищують ефективність управління і визначають розвиток фірми, які зміцнюють позиції фірми.

Для успіху інновації як основи малого підприємництва, бізнесу потрібні «всього» три складових:

> конкурентноздатність самої інновації;

> «знання» як її коммерціалізовать (бізнес ноу-хау);

> фінансування для здійснення продуманої ринкової стратегії.

 Все більше різних банків і фондів готові надавати кредитималому бізнесу і навіть пільгові, однак на початковій стадії просування бізнесу підприємець ще не готовий повернути кредит і нічим не може гарантувати його повернення. До певної міри в світі це компенсується наявністю венчурного капіталу.

Ризикове (венчурне) інвестування, як правило, здійснюється в малі та середні приватні або приватизовані підприємства без надання ними будь-якої застави або закладу, на відміну, наприклад, відбанківського кредитування.

 Венчурні фонди або компанії вважають за краще вкладати капітал у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажу на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами.

 Інвестиції направляються або в акціонерний капітал закритих абовідкритих акціонерних товариств в обмін на частку або пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту, як правило, середньостроковий за західними мірками, на термін від 3 до 7 років.

 На практиці, однак, найбільш часто зустрічається комбінована формавенчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонернийкапітал, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

 Венчурний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольний пакет акцій компанії (принаймні, при первинному інвестуванні).

Перевагою венчурного інвестора є приналежність контрольного пакету менеджерам компанії. Маючи у себе контрольний пакет, вони зберігають всі стимули для активної участі врозвитку бізнесу. Якщо компанія, у період перебування в ній в якості співвласника і партнера венчурного інвестора домагається успіху, тобто якщо її вартість протягом 5-7 років збільшується в кілька разів порівняно з первісної, до інвестицій, ризики обох сторін виявляються виправданимиі все отримують відповідну винагороду.

 Якщо ж компанія не виправдовує очікування венчурного капіталіста, то він може повністю втратити свої гроші (в тому випадку, коли компанія оголошує себе банкрутом), або, у кращому випадку, повернути вкладені кошти, не отримавши ніякого прибутку.

 І другий і третій варіанти вважаються невдачами. Прибуток венчурного капіталіста виникає лише тоді, коли після 5-7 років після інвестування він зуміє продати належний йому пакет акцій за ціною, в кілька разів перевищує первинне вкладення. Тому венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а вважають за краще весь отриманий прибуток реінвестувати в бізнес.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Cтворення венчурних компаній

 Венчурні фірми є тимчасовими організаційними структурами, які створюються для вирішення конкретних проблем. Дані організації характеризуються високою активністю, яка пояснюється прямою особистою зацікавленістю працівників фірми і партнерів по венчурного бізнесу в успішної комерційної реалізації розроблених ідей, технологій, винаходів з мінімальними витратами.

 Створюються венчурні фірми на договірній основі та на грошові кошти, отримані шляхом об'єднання коштів, як правило, декількох юридичних або фізичних осіб (або і тих і інших одночасно), або на вкладення і кредити великих компаній, банків, приватних фондів та держави. Венчурне фінансування являє собою спеціальний вид високого ризику, коли прямі інвестиції надаються в обмін на частку акцій компанії, що обгрунтовано лише вірою в успіх венчурної діяльності і відсутністю умов для власних досліджень і комерційної реалізації перспективної технології, а відшкодування тривалого очікування інвесторів можливо тільки при продажу їх частки в підтриманому бізнесі. Характерною особливістю інвестування у венчурний бізнес є вкладення фінансових коштів без будь-яких гарантій і матеріального забезпечення з боку венчурних фірм.

 Венчурні фірми, невеликого, як правило, розміру, зайняті розробкою наукових ідей і перетворенням їх у нові технології і продукти. На сучасному етапі роль малого бізнесу в наукових дослідженнях і розробках істотно зросла. Це пов'язано з тим, що НТР дала дрібним і середнім впроваджувальним і високотехнологічним фірмам сучасну техніку, відповідну їх розмірами - мікропроцесори, мікро ЕОМ, мікрокомп'ютери, що дозволяє вести виробництво і розробки на високому технічному рівні і вимагає порівняно доступних витрат.

 Ініціаторами такого підприємства найчастіше виступає невелика группа осіб - талановиті інженери, винахідники, вчені, менеджери-новатори, бажають присвятити себе розробці перспективної ідеї і при цьому працювати без обмежень, неминучих в лабораторіях великих фірм, підлеглих усвоєї діяльності жорстким програмами і централізованим планам. Такий метод організації досліджень дозволяє максимально використовувати потенціал наукових кадрів, що звільняються в цьому випадку від впливу бюрократії.

Ризикові підприємства - своєрідна форма захисту талантів від втрат настартових ділянках інноваційного процесу, коли новизна наукової або технічної ідеї заважає її сприйняттю адміністративними керівниками фірми. Переваги венчурного бізнесу: гнучкість, рухливість, здатністьмобільно переорієнтуватися, змінювати напрями пошуку, швидко вловлювати і пробувати нові ідеї. Прагнення до прибутку, тиск ринку і конкуренції, конкретно поставлене завдання, жорсткі терміни змушують розробників діяти результативно і швидко, інтенсифікують дослідницький процес.

 Самі великі корпорації, маючи дороге устаткування і стійкіпозиції на ринку, не дуже охоче йдуть на технологічну перебудову виробництва і різного роду експерименти. Значно більш вигідно для них фінансувати дрібні впроваджувальні фірми і в разі успіху останніх рухатися второваним ними шляху.

 Існує безліч визначень того, що таке венчурне фінансування, але всі вони так чи інакше зводяться до його функціональної задачі: сприяти зростанню конкретного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі або якийсь пакет акцій.

Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами і підприємцем. У цьому полягає одна з найбільш принципових особливостей цього типу інвестування.

 З одного боку, венчурний капіталіст самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого об'єкта для внесення інвестицій, бере участь у роботі ради директорів і всіляко сприяє росту і розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого боку - остаточне рішення про виробництво інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів.

 Зрештою, одержувана венчурним інвестором прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на частина цього прибутку.

2. Венчурний бізнес в  Україні

В Україні венчурний бізнес став розвиватися зовсім недавно, в  основному при підтримці міжнародних  фінансових організацій. При цьому  перший венчурний капітал був  пов'язаний не з фінансуванням інноваційних проектів, а з метою виходу з  кризи і підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств . Основним інвестором українських венчурних фірм був ЄБРР.

Перш за все існували Регіональні  венчурні фонди і Фонди прямого  інвестування малих підприємств, де ЄБРР був майже стовідсотковим інвестором, і деякі інші фонди прямого  фінансування, де ЄБРР діяли як співінвестори. Другим важливим інвестором венчурних фондів були іноземні державні структури. Відповідно, з узгодженнями українського та іноземних урядів, більшість іноземних інвестицій у венчурні фонди були орієнтовані на конверсію оборонної промисловості.

За останні роки ситуація дещо змінилася. Так, за оцінками Міністерства економіки та з питань євроінтеграції, наведеними у доповіді "Перспективи  інноваційного розвитку України", ринок венчурного капіталу в Україні  становить приблизно 400 млн. дол. (потенційний  його обсяг за даними деяких компаній сягає 800 млрд. дол.) і нараховує не більше десятка працюючих на ньому  компаній. Серед них можна назвати  Western NIS Enterprise Fund (капітал 150 млн. дол., виділений урядом США для освоєння у харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал 100 млн. дол.), фонд прямих інвестицій "Україна" за 10 років діяльності в Україні інвестував понад 22,5 млн. доларів США (50% свого капіталу) у більш як 30 українських підприємств, які займаються виробництвом товарів широкого вжитку та послуг на внутрішньому ринку.

ЄБРР зіграв дуже важливу  роль у становленні індустрії  венчурного капіталу в Україні: через  ЄБРР та його фонди інші управляючі компанії пізнали, як венчурний капітал  може ефективно діяти в Україні; ЄБРР своєю діяльністю сприяв приходу  приватних інвесторів на український  ринок; ЄБРР сприяв формуванню вітчизняних професіоналів венчурної індустрії. Однак сьогодні ще рано говорити про розвиток реального українського венчурного бізнесу. Якщо у більшості розвинених країн майже половина венчурного капіталу має національне походження, то в українській венчурній індустрії частка національного капіталу незначна. Переважна більшість працюючих в Україні і з Україною фондів створені або безпосередньо міжнародними організаціями, або національними, у рамках міжурядових угод. Приватні венчурні фонди поки що слабо представлені на українському ринку.

В Україні тільки розпочалися  процеси розвитку інфраструктури венчурної  індустрії. Однак вона суттєво відрізняється  від венчурних фондів розвинених країн.

По-перше, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати гроші  у венчур. По-друге, більшість венчурних фондів створюються тільки для того, щоб обслуговувати проекти своїх засновників: вони або акумулюють кошти для власних інвестиційних проектів, або "використовуються для оптимізації податкових платежів засновникам". По-третє, відрізняється і сфера вкладення венчурного капіталу - найбільш привабливими сферами є: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільськогосподарської продукції, страхування.

Характерною рисою венчурного бізнесу, наприклад в США, є його орієнтація на вкладення коштів в  інноваційні підприємства, які займаються розробкою та реалізацією передових  технологій у різних галузях промисловості.

На відміну від класичних  венчурних фондів, український венчурний  капітал не орієнтується на інноваційні  проекти. Для нього більш привабливим  є реалізація інвестиційних проектів середнього рівня ризику з використанням  операцій з фінансовими активами і нерухомістю. Найбільш поширеною  формою венчурного інвестування в Україні  є надання інвестиційного кредиту - від вкладень у спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди.

Велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють інноваційну  діяльність, свідчить, насамперед, про  визнання неефективності наявних правових інструментів і про незадоволення  суб'єктів цього бізнесу наданими їм можливостями, оскільки законодавство  недосконале. суперечливе, або ж  просто не виконується. Нормативно-правове  забезпечення інноваційної діяльності в Україні не відповідає вимогам  часу.