Теорія найманих власників

     ВСТУП

     У другій половині XX ст. великого поширення набули так звані теорії «трансформації» (перетворення) капіталізму. Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних процесів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно.

     Найбільш впливовими теоріями були такі:

• народного капіталізму (теорія дифузії власності, теорія управлінської революції, теорія революції доходів);
• колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз);
• змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк);
• суспільства добробуту (Дж.К. Ґелбрейт, Дж.М. Кларк);
• соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Ґелбрейт) та ін.

     Концепція «колективного капіталізму» має  багато спільного з теорією «народного капіталізму». Ця спільність насамперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Теорії  системної трансформації капіталізму  сформувались у 50— 60-х pp. XX ст. і набули значного поширення у другій половині XX ст. Ці теорії виходили з реальних соціально-економічних процесів та явищ капіталістичного суспільства. У складі цього напрямку основного значення та найбільшої впливовості набули такі теорії:

• народного капіталізму (теорія дифузії власності, теорія управлінської революції, теорія революції доходів);
• колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз);
• змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк);
• суспільства добробуту (Дж.К. Ґелбрейт, Дж.М. Кларк);
• соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Ґелбрейт) та ін.

У кожній з цих  теорій тією чи іншою мірою теоретично відображались якісно нові риси капіталізму, ознаки еволюційної модифікації  його соціально-економічної системи  та господарського механізму. У цілому зазначені теорії констатували здатність  капіталізму до трансформаційних змін.

     Теорія  «суспільства найманих власників» ( колективного капіталізму)  склалась у 60-ті рр. ХХ ст., проте її початки сягають 30-х  рр.

     Вона  складається з трьох основних елементів:

• "дифузії" власності,
• "революції в доходах"
• "управлінської революції".

     Ця  теорія була сформована Г. Мінзом та А. Берлі. Американські економісти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними. У їхньому трактуванні корпорація із організації приватної власності перетворюється на «соціальний інститут», мета якого вже не ототожнюється з максимізацією прибутку.

     «Власність  і контроль, — стверджує Мінз, — відокремились і перебувають у різних руках».  У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпорації), але ігнорується їх соціально-економічний зміст. Мінз зазначав, що на сучасних великих корпораціях працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготовляються товари масового споживання, які продаються мільйонам споживачів. Усе це ніби привело до того, що велика корпорація перестала навіть «віддалено відповідати як старій юридичній моделі власності», так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурентного ринку».

     До  війни Г. Мінз солідаризувався з Т. Вебленом у питанні критики монополій, з Дж. Коммонзом та У. Мітчеллом — у питаннях колективних договорів та соціального страхування. У 1962 р. в книзі "Корпоративна революція в Америці" Г. Мінз активно підтримував великий бізнес, оголошуючи корпорацію новим соціальним інститутом, який відображує суспільні інтереси, а не тільки дбає про зростання прибутків, і діє за критерієм соціальної відповідальності. Він запропонував власний практичний проект реформ (який передбачав державну регламентацію цін, дивідендів тощо), спрямований на об'єднання інтересів монополій з інтересами суспільства. В умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти (Дж. К. Гелбрейт, У. Ростоу та ін.) висунули технократичні теорії, у яких містяться спроби пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки. На думку вчених, технічний прогрес і розвиток великого машинного виробництва привели розвинені країни до "індустріального суспільства", що характеризується високим рівнем промисловості, провідною роллю міст, єдиним внутрішнім ринком, поглибленим професійним поділом праці, розвиненою системою загальної освіти, наявністю "спільних ідеалів". "Індустріальне суспільство" зображувалось як єдина для всіх країн модель, у якій посилюється активність держави в галузі економіки, внутрішньої та зовнішньої політики. В "індустріальному суспільстві" зберігаються класи чи соціальні групи, що визначаються на основі поділу праці.

     Концепція «колективного капіталізму» має багато спільного  з теорією «народного капіталізму». Ця спільність насамперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління».

     Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х pp. у США. З її обгрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та інші.

     Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин:

     1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»;

      2) теорії «управлінської (менеджерської) революції»;

      3) теорії «революції доходів».

     Теорія «дифузії власності». Суть теорії полягає в тому, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна. Провідною формою підприємств, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення багато хто з економістів розглядає як «дифузію» (розпорошення) власності.

     Дрібний акціонер, на думку прихильників цієї теорії, нібито перетворюється на рівноправного співвласника акціонерних підприємств, на співвласника «народного капіталу».

     Аналізуючи цю теорію, слід чітко уяснити собі, що її прихильники плутають два різні процеси: процес концентрації капіталу і зростання суспільного характеру виробництва, що й справді має місце, і процес ліквідації капіталістичної приватної власності, що неможливо в капіталістичному суспільстві.

     Теорія «управлінської революції». її прихильники стверджують, нібито з розвитком акціонерних товариств влада капіта-лістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців — менеджерів. Вони є «довіреними особами народу» і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами. З обгрунтуванням цієї концепції виступили американські економісти А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер та інші.

     Ця теорія теж відображає цілком реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності. За домонополістичного капіталу, коли підприємство було здебільшого індивідуальною власністю, а управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів виробництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти стали доручати керівництво найманим працівникам. Дехто вбачає в цьому процесі витискування капіталіста не лише із виробництва, що й справді так, а й із суспільства взагалі. Слід звернути увагу на те, що за такого підходу ігнорується питання про характер власності, а воно й визначає природу підприємства.

     Теорія «революції доходів». її прихильники стверджують, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає в поступовому зближенні доходів різних верств населення. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та інші. Особливих зусиль для обґрунтування теорії доклав американський економіст С. Кузнець. У праці «Частка вищих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) він навів дані про динаміку розподілу національного доходу в 1919—1948 pp. За його підрахунками, питома вага населення США з найвищими доходами скорочувалась. Знизилась і питома вага осіб з високими доходами. На цій підставі автор зробив висновок про систематичне зниження доходів вищих груп населення.

     Проте ця теорія зазнала серйозної критики з боку багатьох американських економістів і соціологів, які доводили тенденційність підрахунків Кузнеця.

     Концепція «соціального партнерства». Зародки концепції з'явились ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розробляти різні системи «участі робітників у капіталістичних прибутках». У післявоєнний період концепція поширюється в багатьох країнах. З обґрунтуванням цієї ідеї виступили французький економіст і соціолог Р. Арон, німецький економіст Е. Гауг-лер, Дж. Гелбрейт та інші.

     Вони намагались довести, що в сучасному капіталістичному суспільстві докорінно змінилось становище робітників, зникли класові суперечності й класові конфлікти. Така зміна зумовлена посиленням економічної та соціальної ролі держави, зростанням кількості великих корпорацій, мотивом діяльності яких уже нібито не є прибуток, наданням робітникам певного комплексу соціальних гарантій.

     Як  доказ наявності «соціального партнерства» називають поширення «участі робітників у капіталістичній власності», «участі трудящих в управлінні капіталістичним підприємством». Як бачимо, аргументи на користь цієї концепції перегукуються з теорією «народного капіталізму».

     Розглянуті концепції «трансформації капіталізму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилення втручання держави в економічне життя, зростання її ролі у розв'язанні соціальних проблем породили майже аналогічні теорії «плюралістичної економіки», «держави достатку», «суспільства високого масового споживання» тощо.