Теорія міжнародної конкурентоспроможності

Додаток до курсової

Сорочинська Марина гр.22 спец. 6503

Науковий керівний Антонюк Л. Л.

Теорії міжнародної конкурентоспроможності

Вивчення поняття міжнародної конкурентоспроможності і те чим вона визначається неодмінно пов’язане з поняттями міжнародної торгівлі та порівняльних переваг які наявні у країні. Визначенні концепцій міжнародної конкурентоспроможності вченими 19 та 20 століття є надзвичайно важливими. Саме вони є теоретичною основою для вивчення поняття конкурентоспроможності країни та як вона формується, питанню як забезпечити зростання конкурентоспроможності країни. Але у сучасному світі поняття міжнародної конкурентоспроможності ускладнюється багатьма факторами.

Багато сучасних вчених приділяють увагу вивченню поняття міжнародної конкурентоспроможності країни, намагаючись визначити, які нові конкурентні переваги можуть сприяти економічному зростанню країни та покращенню її конкурентних позицій. Це питання особливо актуальне для країн з розвиненою ринковою економікою, які успішно адаптували вже класичні ідеї покращення конкурентоспроможності країни, досягли високого рівня розвитку і потребують нових концепцій для забезпечення зростання економіки.

У 2006 році науковий проект Програма з розвитку науки, технологій, Америки та Глобальна економіка (англ. Program on Science, Technology, America, and the Global Economy (STAGE)) розпочали серію конференцій з вивчення нових ідей щодо міжнародної торгівлі та конкуренції.

Особлива увагу зверталася до того, що поняття міжнародної торгівлі та міжнародної конкурентоспроможності дуже змінилося з часів представлення Д. Рікардо своєї теорії про конкурентні переваги. Відповідно до тематики конференції Пол Спирос Са́рбейнс, колишній сенатор США, зауважив що на відміну від часів коли фактори виробництва були фіксованими і переваги були у тієї країни, на території якої вони знаходяться, наразі до зростання конкурентоспроможності призводить збільшення інвестиції в транснаціональні корпорації, які у сучасному світі можуть мати дуже великий вплив на економіку країни, і саме цим створити нову конкурентну перевагу для країни. 

Наразі відомі економісти приділяють увагу тому, що для забезпечення високого рівня міжнародної конкурентоспроможності країни достатньо і лише однієї галузі чи кластеру, регіону чи навіть компанії у країні.

Відомі економісти Ральф Е. Гоморі та Уильям Джек Баумоль у своїй книжці «Глобальна торгівля та конфлікт національних інтересів» (англ. Global Trade and Conflicting National Interests) зазначили, що у сучасних умовах у процесі міжнародної торгівлі залежно від умов, в яких функціонують компанії, вони можуть бути прибутковими у одній країні і підвищувати її конкурентні позиції, і надзвичайно збитковими а в іншій, навіть завдавати шкоди.

Обидва вчені наголошували на тому, що у сучасному світі країни самі можуть формувати власні конкурентні переваги і покращувати власну міжнародну конкурентоспроможність. Тобто країни можуть інвестувати у конкретні галузі або кластери, тим самим формуючи та посилюючи, або ж докорінно міняючи власні конкурентні перевага.

На відміну від 19-го століття, де фактори виробництва, найчастіше земля та праця були відносно фіксованими і не могли вільно перетікати з країни в країну,  21-го століття може вільно керуватися жагою до підвищення конкурентних позицій та керуватися розвитком нових порівняльних переваг на основі інвестицій наприклад у  наукові дослідження та розробки або освіту.

Гоморі та Баумоль також відзначили що інноваційні процеси які притаманні найбільш розвинутим країнам можуть докорінно змінити поняття  конкурентні переваги.

Важливо зауважити що Пол Спирос Са́рбейнс у своїх поглядах на міжнародну конкурентоспроможність країни керується прикладом втрачання конкурентних переваг економіки США з виходом на глобальний рівень економік країн що розвиваються. Він вказує на те що економіки Китаю, Індії та країн що були у складі Радянського союзу активно інтегрують в світові ринки проводячи політику сприяння розвитку конкретних галузей.

Сенатор Сапбейнс підтримує погляди економістів щодо забезпечення високого рівня конкурентоспроможності країни у відповідності до наявних конкурентних переваг, при цьому він зауважує що такі конкурентні переваги на сучасному етапі розвитку вже не наявні природні ресурсі або закономірності що склалися історично. Відповідно до Сапбейнса така ситуація склалася тому що уряд конкурсної країни або транснаціональна корпорація даної країни може власноруч створювати конкурентні переваги у будь-яких місцях.

Наразі також економісти всього світи відзначають формування міжнародної конкурентоспроможності країни на регіональному рівні. Тут мова йде про те що для того щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни достатньо звернути увагу на регіон або кластер. (Але ця теорія на мою думку не є досконалою бо відповідно до методики оцінки міжнародної конкурентоспроможності за різними методиками важливу роль для високої конкурентної позиції держави відіграють багато показників, і лише одна галузь не забезпечить високої конкурентної позиції.)

Тенденції щодо розвитку автономії та підвищення значення регіонів у конкурентоспроможності країни розглядалися вченим Дж. Несбітом (англ. J. Nesbith). Відповідно до «парадокса Несбіта» чим більших масштабів приймає глобалізація світу тим більшу роль відіграють малі учасники міжнародних процесів. Парадокс пояснюється тим, що чим більш різноманітними і стабільними є  внутрішні зв'язки в суспільстві, тим вище рівень його економічної та соціальної консолідації; повніше реалізації внутрішніх резервів, більш ефективною є використання конкурентних переваг, інтеграційних зв'язків та адаптації до умов глобального ринку.

Таким чином, використання нових можливостей глобалізації та створення

місцевих конкурентних переваг дозволить країнам не тільки для зміцнити

міжнародний конкурентний статус, а також сприяти підвищенню рівня

конкурентоспроможності національної економіки.

Також уваги заслуговує ще одна концепція міжнародної конкурентоспроможності країни яка базується більше на соціально-економічному положенні країни. Показники торгівлі та реальний дохід населення – основні показники які описують рівень міжнародної конкурентоспроможності країни. Такий підхід зображує конкурентоспроможність країни відповідно до реального рівня доходів і рівня життя своїх громадян. Тут основна ідея полягає у тому що рівень життя населення є відображенням ефективності економіки країни загалом і усіх галузей зокрема, і при порівнянні соціально економічних показників визначення рівня міжнародної конкурентоспроможності країни та напрямків її підвищення. Такий підхід був запропонований Президентською комісією США з розвитку промислової конкурентоспроможності країни. Основна ідея у розвитку конкурентоспроможності це підтримка темпів зростання реальних доходів населення.

Відповідно до цієї концепції міжнародна конкурентоспроможність пояснюється як ступінь, в якій економіка, в рамках  вільних ринкових відносин, може виробляти товари та послуги, які витримують конкуренцію на міжнародних ринках, і в той самий час розширення рівня реального доходу своїх громадян, які можуть витрачати все більше і більше коштів на придбання товарів вироблених національною економікою. Це визначення підкреслює довгострокове зростання реальних доходів, і спроби пов'язати конкурентоспроможність з економічним зростанням і міжнародною торгівлею .

Висновок:

Сучасні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни формуються під впливом процесів глобалізації, сучасних проблем суспільства та розуміння того що лише історично визначених конкурентних переваг країни, як наприклад природних ресурсів, недостатньо для завоювання та утримання високих конкурентних позицій для країни. Сучасні вчені-економісти приділяють уваги збільшенню значення транснаціональних корпорацій для становлення міжнародної конкурентоспроможності країни та можливості уряду країни прямо впливати на конкурентні переваги, інвестувати у ті які користуються попитом, або навіть створювати косино нові. Важливою також є теорія щодо визначення міжнародної конкурентоспроможності країни рівнем життя населення країни. Звичайно це поняття досить відносне і не може бути єдиним детермінантом, але важливо у сучасному світі не забувати що найбільше багатство кожної нації це її населення.