Теории рынка труда

     Тема 8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 

     8.1. Поняття зайнятості населення,  основні концепції зайнятості.

     8.2. Види і форми зайнятості.

     8.3. Характеристика зайнятості в  Україні.

     8.4. Світові тенденції зайнятості.

     8.5. Механізм регулювання зайнятості  населення.

     8.6. Цілі та напрями реалізації  політики зайнятості населення  в Україні. 

     8.1. Поняття зайнятості  населення, основні  концепції зайнятості

     Поняття "зайнятість" має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається  як тріада категорій: економічної, соціально та правової [66, с. 108].

     Зайнятість  з економічної точки зору—  це діяльність працездатного населення  зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства  з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

     Зайнятість  з соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

     Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України  державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

     Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія  синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві  і пов'язана із забезпеченням  масштабів, умов І форм включення  людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

     Концептуально виділяють повну, ефективну і  раціональну види зайнятості. Повна  зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

     Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом  і пропозицією робочої сили, відповідність  наявної кількості робочих місць  професійно-кваліфікаційній робочій  силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

     Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість. Вона має  місце в суспільстві з урахуванням  доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

     Дані  концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась  багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і  базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворот-ним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

     Концепція глобальної зайнятості передбачає:

     урахування  всіх видів економічно корисної для  суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не лише осіб, які одержують за свою працю грошову винагороду, а й осіб, які беруть участь у нетрадиційних ринках праці (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе вдома і т. п.);

     розподіл  сукупного обсягу робіт між усім дорослим населенням країни. Передбачається нормування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між усіма бажаючими працевлаштуватись, насамперед через зменшення індивідуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого. Вирішення цього завдання пов'язане з широким використанням таких заходів активного регулювання зайнятості, як збільшення тривалості шкільного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсію, поділ робочих місць, часткова зайнятість, збільшення тривалості відпусток тощо;

     встановлення  річного гарантованого мінімального доходу для кожного дорослого  громадянина. Передбачається послаблення  зв'язку між зайнятістю та доходами як засобом задоволення потреб людини. Стимулюється використання альтернативної зайнятості. Концепція глобальної зайнятості передбачає послаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати має витіснятися поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом. Встановлення мінімального річного доходу передбачає фінансування з коштів, які виділяються на допомогу по безробіттю, з прибутку підприємств і недержавних дотацій; індивідуалізація структури життєдіяльності людини, диверсифікація режиму і форм її роботи означає обов'язкове використання часткової зайнятості, поєднання молоддю навчання з роботою;

     масова  індивідуалізація форм найму, режимів  та умов зайнятості, самої структури  життєдіяльності людини, а саме: більш рівномірний розподіл навчання, трудового навантаження та дозвілля на весь життєвий цикл. Останнє можливе через використання різноманітних форм зайнятості (особливо в молодому та похилому віці), періодичне переривання активної трудової діяльності з метою навчання, перехід на неповну зайнятість працівників старших вікових груп і т. п.

     Крім  того, Петюхом В. М. концептуально  виділяються примусовий та добровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігалася в історичному  плані в різних країнах з різними  способами виробництва. Одним із прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей у сім'ї, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров'я, саморозвиток особистості і т. п.

     Відповідно  до ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі [33, с. 1].

     В Україні до зайнятого населення  відносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах [33, с. 1]:

     а) працюючі по найму на умовах повного  або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

     б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

     в) обрані, призначені або затверджені  на оплачувану посаду в органах державної  влади, управління та громадських об'єднаннях;

     г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної  охорони і Цивільної оборони  України, органах внутрішніх справ  України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

     е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і  вищих навчальних закладах;

     ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в  Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

     Крім  того, законодавством України можуть передбачатися й інші категорії  зайнятого населення.

     Зайнятість  населення в Україні визначається та аналізується за даними звітності  підприємств, закладів та організацій  виробничих і невиробничих галузей, яку вони складають на основі даних  первинного обліку та регулярно подають  органам державної статистики, Міністерства прані і соціальної політики України та Центру зайнятості, а також за результатами вибіркового обстеження домашніх господарств із питань економічної активності населення (тема ii). 

     8.2. Види і форми  зайнятості 

     Загалом класифікацію видів зайнятості проводять за характером діяльності, соціальною, галузевою належністю, територіальною ознакою, рівнем урбанізації, професійно-кваліфікаційною ознакою та видами власності

     За  характером діяльності виділяють: економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зї створення валового продукту й національного доходу; службову зайнятість, пов'язану зі службою в Збройних силах, роботою на вибраних, назначених посадах; соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

     За  соціальною належністю зайнятість визначає робітників, службовців, управлінський  персонал (менеджери); фермерів, підприємців.

     За  галузями народного господарства та сферами виробництва визначається зайнятість у матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих крупних галузях народного господарства.

     Територіальна ознака вивчає зайнятість за окремими регіонами, адміністративно-господарськими одиницями; рівень урбанізації — зайнятість у міській місцевості

     За  статево-віковою ознакою виділяють  чоловіків та жінок; молодь, осіб середнього та похилого віку.

     За  видами власності визнається зайнятість на підприємствах і в організаціях, які відносяться до різних видів власності: державної, приватної, або колективної.

     Форми зайнятості — це організаційно-правові  способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними  класифікаційними ознаками.

     За  формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої") неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.