Тенденції посіндустріалізму і новітня поляризація світу

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

      ДВНЗ  «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 

ЕССЕ на тему

Тенденції посіндустріалізму  і новітня поляризація  світу 
 
 

Виконала  студентка

5 курсу, 15 групи

Ніколаєва Марія

Перевірила

Н. М. Рябець 
 
 
 
 
 

Київ 2011 

В роботі проаналізовано три статті українських авторів : Рибак Н.О., Ботвинко Н.А.«Сучасні тенденції світового розвитку – об’єкти наукових досліджень ХХІ століття»; дві статті з монографії «Україна в постіндустріальному світі. Реалії та перспективи» Г.Мернікова, А.Шевцова :

 1.1. Сучасні геокономічні тенденції

1. 2. Соціокультурні трансформації постіндустріального світу

    Проблема  наукової розробки  стратегій розвитку постіндустріального суспільства  є вкрай актуальною, оскільки цивілізація знаходиться в стані постійної динаміки і теперешній час варто сприймати як період реформацій та реструкторизацій. «Кластер глобальних криз, що знаменують занепад індустріальної світової цивілізації,що віджила свій історичний термін, займе, ймовірно, всю першу чверть XXI ст. У другій чверті століття очікується висока хвиля базисних інновацій, яка закладе основи постіндустріальної інтегральної цивілізації спершу в авангардних країнах і цивілізаціях, а згодом і по всій планеті.» [1] Саме тому суспільству необхідно зрозуміти, яким ж будуть ці моделі, озирнутися і побачити, що відбувається навколо та в середині кожного суспільства, зрозуміти свої проблеми та потреби, розробити стратегії їх вирішення.

До таких проблем  автор статті відносить :  посилення етнічні конфлікти, скорочення запасів природних ресурсів, у першу чергу енергоносії, поява ознак деградації імперії Сполучених Штатів, тривожні сигнали про звертання процесів глобалізації(побудова бар’єрів на шляху переміщення капіталів, товарів та робочої сили), спостерігається дегуманізація системи країн Заходу. Також автор , окрім загальних цивілізаційних питань, називає загальноукраїнську проблему неспроможності влади відповісти на сучасні потреби та проблеми, використовувати наукові методи та підходи при їх вирішенні, бажання задовольнити нагальні потреби би, без урахування майбутніх наслідків.

    Коли  сучасний світ шукає альтернативи, розробляє власні та міжнародні стратегії  поступального розвитку , адаптації  до нових умов існування, нажаль, українська модель стратегічного розвитку ще не обрана, сьогодні існують такі основні три напрямки: стратегія індустріальної модернізації, стратегія постіндустріалізації й, нарешті, стратегія цивілізаційного розвитку країни, які покликані забезпечити благополуччя її населення та повагу до неї з боку світової спільноти. На мою думку, в цей міжцивілізаційний період, коли взагалі змінюється вся суспільна, економічна та політична парадигма, в суспільствах, та державах, розвиток яких мав наздоганяючий характер, є шанс зробити колосальний цивілізаційний ривок, оминаючи кризи постіндустріального суспільства. Задля цього необхідно переглянути свої цінності, відмовитися від культури суспільства, що споживає, тим самим звільниться від неминучого перевиробництва та кризи споживання, шукати альтернативні енергетичні джерела. Але, нажаль, якщо подивитися правді у вічі, то треба зізнатися, що це майже неможливо перескочити через цивілізаційний період, який зараз переживає Захід, США та Японія.

    Автор погоджується з більшістю науковців, які бачать в моделі постіндустріального суспільства вирішення всіх актуальних проблем: здобуття гідних умов життя для нашого суспільства, вирішення екологічних проблем, використання невичерпного людського ресурсу. Теоретично та практично стратегія розвитку в умовах постіндустріального суспільства повинна відбуватися в напрямках п’яти векторів :     постіндустріальні імперативи (політичні, економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні тощо); ресурсний максим (етичні принципи, згідно з якими нормою постіндустріального способу створення  життєвих благ є використання переважно невичерпних ресурсів, включаючи людський потенціал); технологічні інновації (формуючі новітні технологічні устрої);  діалектичне повернення (актуалізація доіндустріального минулого); кодекси Тоффлера (деуніфікація, демасофікація, децентралізація, десинхронізація, деурбанізація тощо).

    Автор також згадує про коеволюційну модель розвитку цивілізації та модель ноосфери Вернадського, наголошуючи на тому, що постіндустріальне суспільство може послужити, як ще одна сходинка до реалізації цих моделей.  

В другій та третій статтях, яка взяті з монографії «Україна в постіндустріальному світі. Реалії та перспективи» Г. Мернікова , А. Шевцова с описані сучасні геоекономічні, політичні та соціальні тенденції постіндустріального світу, та названі деякі глобальні проблеми.

Ілюзії щодо стрімкого економічного розвитку краї Третього світу були  в реальності спростовані, оскільки к моменту  переходу до постіндустріальної фази в таких країнах не сформувались традиції демократичного суспільно-політичного життя чи достатній рівень науково-технічної бази. Це також послугувало причиною призупинення розширення ТНК на території Третього світу через відсутність необхідної ринкової інфраструктури та інтелектуального людського капіталу. Нерівномірний розвиток світу призводить до викривлення лінії добробуту, значення якої дуже різняться в розвинутих країнах та в країнах Третього світу. Проблема бідності є , мабуть, найгострішою проблемою, яку досі не може вирішити суспільство. Іншою болючою проблемою є тероризм, який,  на думку європейських вчених, має своє коріння саме в бідності та етнічно-конфесійному протистоянні. В світі склалося два підходи до вирішення проблеми тероризму : підхід США та європейський.

На думку американської  політичної та ідеологічної еліти тероризм необхідно викорінювати будь-якими методами, переважно військово-силовими, переступаючи міжнародні правові норми, оскільки тероризм  є проблемою всієї світової спільноти. На думку ж європейської наукової та політичної еліти , необхідно знайти причину тероризму та усунути її несиловими методами. Такий спосіб , безумовно, є найправильнішим та найбільш гуманним, але американські лідери вважають такий метод неефективним або занадто довгим, продовжуючи воєнні дії в країнах Третього світу , насаджуючи демократичні цінності.

В умовах сучасних трансформацій варто було б звернутися до етнічного та історичного коріння всім державам, особливо країнам Третього світу, задля визначення своєї самобутності та розробки власної моделі розвитку, яка б мале на меті задоволення національних потреб з урахуванням світових тенденцій. Прикладом такої стратегії може бути Китай зі своєю стратегією «державного капіталізму», який вже сьогодні може розраховувати на звання другого полюсу, як альтернатива США.         

Варто відмітити, що , на думку автора, яку я підтримую, майбутнє країн Третього світу за державами, які охороняють свій політичний суверенітет і керуються політикою, яка націлена на національні інтереси. Такі країни можуть вдало реалізувати стратегію «наздоганяючого модернізму».

Проблема периферійних країн полягає ще й в тому ,що більшість основних виробничих потужностей сконцентровано в США та в країнах АТР, а коли через 20-30 років закінчиться вуглеводнева сировина почнуться масові міграції , які вже стануть й проблемою країн-лідерів.

Тож на мою думку, цим країнам варто задуматись над цим питанням заздалегідь і розробити довгострокові ефективні стратегії ,  які б врегулювали це питання. В основі вирішення цієї потреби має бути покладено принцип економічної рівності та політичної недоторканності. Інвестиції, які надходять з розвинутих країн повинні рівномірно розподілятися по всіх виробничих, промислових, соціальних галузях країн, що розвиваються та країн Третього світу, повинно припинитися силове насадження демократій. З боку ж країн, що розвиваються, їм необхідно стабілізувати свою політичну атмосферу, переорієнтувати економіку з споживацької на виробничу, а експорт ресурсів на експорт товарів.

Щодо України  в умовах цих глобальних процесів, то автор вважає , що після Помаранчевої революції було виявлено, що можливість усвідомити та відстояти власні цінності присутня у представників середнього та малого бізнесу, для яких цінність демократичних прав і свобод органічно поєдналась з необхідністю реалізувати свої бізнес-проекти в цивілізованих ринкових умовах. Але потребу сформувати ефективну, гідну політичну еліту ніхто не відміняв, яка б керувалась ще й науковими та етичними принципами. 

Узагальнюючи  вище сказане , можна додати , що світ знаходиться в трансформаційній стадії, зіткнувшись з викликами, які робить глобалізація. Прагнення зменшити прірву між розвинутим та нерозвинутим світами часто її поглиблює, тому бажаного результату можна досягти лише при розробці стратегій, які б були підпорядковані науковій базі й мали на меті основне: науково-технічнй розвиток( вирішення екологічного питання, пошук альтернативних енергій та ін..), вирішення соціальних, демографічних, етнічних, релігійних конфліктів, подолання бідності, сталий економічний розвиток, політична стабільність, переосмислення цінностей .    
 

Література: 

1. IV Цивилизационный  форум «Перспективы развития и стратегия партнерства цивилизаций», Шанхай, 12–14 октября 2010 г.: Материалы. — Сборник докладов участников форума. — Под ред. Ю.В. Яковца, В.Н. Ремыги. — М.: МИСК, 2010.

2. Міжнародні  стратегії економічного розвитку: навч. пос. [для студ. вищ. навч.

закл.]/ [Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Н. С. Логвінова та ін. ]; За редакцією Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, І. В. Ліганенко: – [2-ге вид.]– К.: Центр учбової літератури, 2009. – 356 с.