Технологічний розвиток підприємства: цільовий орієнтир держави чи «головний біль» власника і керівництва?

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Технологічний розвиток підприємства: цільовий орієнтир держави чи «головний біль» власника і керівництва?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

В умовах трансформації національної економіки оновлення технологічної бази підприємств має величезне значення як для розвитку самих підприємств, так і для розвитку економіки країни в цілому, підвищення конкурентоспроможності товарів на зовнішньому ринку. Адже місце країни у сучасному світі визначається перш за все якістю людського капіталу та інтенсивністю використання наукових досягнень у виробництві. Особливо актуальною і найбільш взаємопов'язаною з виробництвом в Україні є проблема техніко-технологічного розвитку підприємств. На жаль, в Україні на сьогодні вкрай загострилася проблема технологічного розвитку промислового виробництва та зниження питомої ваги високотехнологічних галузей у її структурі, що потребує негайного вирішення.

Технологія та її трансфер являють  собою з’єднувальну ланку між  фундаментальною і прикладною наукою, сферами економіки, виробничими й комерційними структурами. Вона є безпосереднім процесом застосування накопичених знань і досвіду, найефективнішого поєднання сучасних досягнень науки з існуючими потребами виробництва щодо виготовлення конкурентоспроможних товарів та надання послуг, максимального задоволення запиту економіки і вимог інтелектуально розвиненого суспільства.

Метою даної роботи є аналіз функціонування технологічної бази українських  підприємств та обґрунтування шляхів розвитку відповідно до сучасних умов господарювання.

Перед дослідженням покладено виконання  таких завдань:

• дати загальну характеристику техніко-технологічної бази виробництва;
• дослідити проблеми управління технічним розвитком підприємства;
• окреслити розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві;
• зробити висновки.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ.

Технологічний розвиток підприємства визначається ефективністю відтворення  інновацій (продуктових, процесних, управлінських), що матеріалізуються в основних факторах виробництва, в структурі управління ними та в новій продукції. Ступінь реалізованості технологій при цьому визначається динамічною збалансованістю двох чинників розвитку виробництва:1) станом і перспективними потребами в розвитку виробничих потужностей (процесом відтворення основних фондів); 2) обсягами і джерелами фінансування інновацій та розвитку виробничого потенціалу (інноваційно-інвестиційним процесом). Звідси випливає, що прогнозування потреб у пріоритетних інноваціях, в інвестиціях на їх впровадження є ключовим моментом стратегічного управління технологічним розвитком підприємства, головною метою якого є поліпшення технологічного процесу, що в кінцевому підсумку впливає на величину випуску продукції та отримання прибутку підприємством.

При визначенні поняття «технологія» характерним є виявлення його як складового елемента таких понять, як «техніка» та «нова техніка». Поняття «нова техніка» —– досить змістовне і вміщує в собі більш досконалі технологічні процеси, знаряддя й предмети праці, при використанні яких забезпечується досягнення високих техніко-економічних показників. До нової техніки відносять також створення й використання найбільш прогресивної організації виробництва й управління, результати розвитку винахідництва й раціоналізації, що приводять до підвищення результатів діяльності підприємства. Обов’язковою ознакою нової техніки є позитивний її вплив на ефективність виробництва та умови праці.

До розуміння поняття «технологія» необхідно підходити комплексно, розуміючи помилковість роздільного розвитку технології, техніки та систем управління. Технологія вміщує усі методи впливу на предмет праці на основі відповідного процесу виробництва для досягнення поставленої мети. Тому саме технологія є сукупністю взаємопов’язаних технологічних, технічних та організаційно управлінських процесів щодо предмету праці. Заходи щодо використання нової прогресивної технології здійснюються практично одночасно з переходом на нову техніку та новий спосіб організації виробництва й управління ним.

Сьогодні технологічна потужність окремого підприємства визначається насамперед через забезпеченість базовими технологічними можливостями: устаткуванням, навичками  і кваліфікацією робітників; здатністю навчатися, відповідати технічним і якісним стандартам; а також пристосовуватися до змін у продуктовій і технологічній спеціалізації. Технологічний рівень підприємства — один із основних внутрішніх чинників, що впливає на здатність підприємства займатися інноваціями, звертатися до зовнішніх джерел нововведень, і в кінцевому підсумку — конкурувати на ринку. Дослідження практики діяльності вітчизняних підприємств показують, що без такого мінімального внутрішнього технологічного потенціалу підприємства не беруть участі у формуванні економіки знань: у них бракує кадрів, напрацьованих зв'язків, культури і технічних можливостей як для самостійного розвитку по інноваційному шляху, так і для взаємодії з традиційними джерелами інновацій. Як наслідок, маємо критичну картину динаміки придбаних та переданих нових технологій в Україні та за її межами.

 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Епоха технологічного суспільства  базується на постійному вдосконаленні технологічних процесів виробництва за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності. Зважаючи на це, суспільного інноваційний розвиток потребує зміни парадигми й переходу від ідеології виснажливої експлуатації основних засобів, що швидко знецінюються, до ідеології інституціонального, кадрового та інформаційного оновлення національної економіки на інноваційній основі.

У той час, як багато розвинених країн  зробили інноваційний сектор економіки, високі технології двигуном свого економічного зростання, Україна стрімко відставала, витрачаючи ресурс колишніх радянських заділів у сфері технологій, не розпочинаючи роботу над новими. Й до цього часу на всіх щаблях влади не усвідомлена сутність сучасної методології та практики прогнозування, науково обґрунтованої національної технологічної стратегії і потужної науково-технологічної політики. Як і всі останні роки, так і в посткризовий період стратегічна ініціатива розвитку української економіки перебуває в руках міжнародних фінансових організацій, експортерів сировини, транснаціональних корпорацій, природних і неприродних монополій та інших впливових агентів, що за відсутності серйозної уваги до інноваційних чинників привело до фактичної деградації реального сектору економіки, зниження здатності до самостійного відтворення, зубожіння та втрати почуття вільної людини у більшої частини населення.

Науково-технологічний розвиток держави  як фактор економічного зростання тісно  пов’язаний із високотехнологічними галузями економіки. Думку про те, що випереджаючий розвиток будь-якої країни сьогодні залежить від розвитку високотехнологічних галузей економіки, підтверджує відомий дослідник П. Друкер: «... основною причиною росту продуктивності... як правило, стає зміна «складу» галузевої структури, коли нові високовиробничі галузі розвиваються швидше своїх старих малопродуктивних «побратимів»

Одним з основних шляхів технологічного розвитку промислового виробництва, забезпечення випуску високотехнологічної продукції, конкурентної як на внутрішньому, так  і на зовнішніх ринках, є інноваційна діяльність. Прискорений розвиток високотехнологічних виробництв з випуску конкурентоспроможної продукції та формування експортного потенціалу є можливим лише завдяки впровадженню вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.

Таблиця 1. Інновації у промисловості

	2008	2009	2010
Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації, відсотків до загальної кількості обстежених	10,8	10,7	11,5
Впроваджено нових технологічних  процесів	1647	1893	2043
Освоєно виробництво інноваційної продукції, найменувань	2446	2685	2408
Частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції, відсотків	5,9	4,8	3,8

Інноваційні процеси в економіці  України не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і станом на 2010 рік становить 11,5%, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинених економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в  останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних бюджетних та інших законів. Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг.

Фундаментальне значення має структура  економіки. В українській економіці  домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до мало наукоємних галузей: добувна і паливна — 0,8–1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість — 1,2%. Переважно у промисловості домінує 3-й технологічний уклад (чорна металургія, енергетика, залізничний транспорт, неорганічна хімія, споживання вугілля, універсальне машинобудування), що досягає 60%. Частка 4-го технологічного укладу (органічна хімія й полімерні матеріали, кольорова металургія, нафтопереробка, автомобілебудування, точне машинобудування і приладобудування, розвиток традиційного ВПК, електронної промисловості, розширення автоперевезень, широкий вжиток нафти) — 35%, 5-го укладу становить лише 4% та 6-го — 0,1%.

Натомість, у розвинених країнах  світу домінують технології 5-го і одночасно формуються технології 6-го технологічних укладів, розвиток яких характеризується високим рівнем розвитку науки, інноваційної інфраструктури, людини як носія знань і використання передового виробничого досвіду. Так, 5-й технологічний уклад пов'язують із розвитком нових засобів комунікації, цифрових мереж, комп'ютерних програм і генної інженерії. Він активно генерує створення й безперервне вдосконалення нових машин і устаткування. До 6-го технологічного укладу належать: біотехнології, системи штучного інтелекту, CALS технології, глобальні інформаційні мережі й інтегровані високошвидкісні транспортні системи, формування мережних бізнес-співтовариств. Темпи приросту цих галузей у провідних країнах становлять 20-100 % на рік.

Серйозною перешкодою на шляху технологічного розвитку економіки нашої країни є наявність сфер вигіднішого  використання капіталу, ніж ризиковане і капіталомістке інноваційне виробництво.

Серед основних факторів, що перешкоджають  здійсненню інноваційної діяльності у  підприємствах, домінують здебільшого  вартісні, а саме: нестача власних  коштів (80,1 %), великі витрати на нововведення (55,5 %), нестача фінансової підтримки держави (53,7 %), високий економічний ризик (41 %), тривалий термін окупності нововведень (38,7 %), брак коштів у замовників (33,3 %). Несприятливі умови створює також недосконалість законодавчої бази (40,4 %), обмеженість попиту на продукцію (16 %), брак кваліфікованого персоналу (20 %), регрес можливостей для операції з іншими підприємствами і науковими організації (19,7 %), нестача інформації про ринки збуту (17,4 %), про нові технології (17,3 %).

Відсутність єдиного державного органу науково-технічної інноваційної політики, відокремленість діяльності відомств, низький рівень фінансування науково-дослідних робіт, згортання масштабів науки, занепад багатьох наукових шкіл, невідповідність інноваційної структури суспільства завданням ринкових реформ призводять до стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових і науково-технологічних досліджень, зростання ролі іноземних інвесторів, впровадження в Україні переважно запозичених технологій, зазвичай застарілих і не найкращої якості. Про це свідчить політика США у сфері використання і передання технологій, якій на сучасному етапі властиві такі тенденції:

• принципово нові технології спочатку підлягають реалізації і випробуванню лише на території США;
• коли певна технологія перестає приносити надприбуток у США, її передають іноземним компаніям, насамперед з американським капіталом;
• після втрати технологією принципової новизни стає можливим її передання у компенсаційному порядку іншим компаніям, незалежно від місця їх походження і розташування (при цьому розглядається, як правило, пайова участь у їхньому капіталі американської компанії-ліцензіара);
• коли технологія перебуває на межі повної втрати актуальності, стає можливим її необмежене передання іноземним контрагентам у встановленому законодавством порядку.

Нині конкурентоспроможність в  Україні та її інноваційність оцінюються в світі досить низько. За індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму та Звітом про конкурентоспроможність України 2010, опублікованим Фондом «Ефективне управління» разом із ВЕФ, серед 134 країн світу Україна займає 82-е місце, перемістившись за останні роки на 10 позицій нижче.