Сутність та механізм соціального партнерства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний автомобільно-дорожній університет 
 
 

Кафедра економіки підприємства 
 
 
 

Реферат

На тему: «Сутність та механізм соціального партнерства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

               Виповнила:

                                                                     Студентка гр.ЕП-44 

                                                                                       Мішина А. В.

                                                                                    Перевірила:

                                                                                          Ас. Єрмак К.А. 
 
 
 
 

Харків-2010 

      Стійкий розвиток економіки країни неможливий без паритетної співпраці держави, працедавців і профспілок. У державі  з розвиненою ринковою економікою трудові відносини повинні бути засновані на принципах соціального партнерства, яке слід розглядати як особливий тип соціально-трудових відносин, властивий ринковій економіці, котрий забезпечує на основі рівноправної співпраці найнятих робітників, працедавців і держави оптимальний баланс і реалізацію їх основних інтересів.

     Аналізу сутності системи соціального партнерства  присвячені роботи М. Баглая, Л. Гордона, М. Гриценка, А. Здравомислова, Є. Клопова, А. Крестянінова. Методологічні проблеми соціального партнерства відображени в працях М. Гриценка, Г. Задорожного, В. Кісельова. Теоретичні основи були закладені в роботах М. Бахтіна, М. Бубера, Г.Буша, М. Вебера, Г. Гіргінова, Р. Дарендорфа, А. Здравомислова, Е. Левінаса, А. Маршалла, М. Саппі, К. Ясперса. Однак, у науковій літературі недостатньо розробленими залишаються проблеми механізму його реалізації.

     Соціальне партнерство є інструментом узгодження спільних зусиль у організаційно-управлінській  діяльності соціальних суб'єктів у  соціально-трудовій сфері, що забезпечує можливість досягнення консенсусу у вирішенні суперечок, конфліктів, які виникають між ними. Основою соціально-партнерських відносин виступає взаємозалежність соціальних інтересів суб'єктів, спільність їх стратегічних цілей – досягнення стабільності соціальної системи, її прогресивного розвитку [1, с. 3-5].

     Основна мета соціального партнерства –  розробка, ухвалення і здійснення сумісними силами партнерів прогресивних заходів із розвитку економіки при  можливо мінімальних витратах для населення області і збереженні соціального спокою.

     Важливими складовими мети соціального партнерства  в період становлення ринку є:

1) створення необхідних умов для забезпечення зайнятості працездатного населення;

2) поліпшення організації виробництва й умов праці;

3) підвищення життєвого рівня працівників і членів їх сімей;

4) вдосконалення способів і методів соціального та правового захисту працівників і членів їх сімей.

     Завдання  полягає в тому, щоб на основі пошани позицій і обліку інтересів найнятих робітників, працедавців і суспільства в цілому, використовуючи переваги переговорного процесу та погоджувальних процедур, сформувати механізм колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на обласному, міському (районному) рівнях, в галузях економіки й організаціях області.

     Співпраця вимагає від партнерів безумовного  дотримання основних його принципів, що є загальними для всіх рівнів:

- дотримання чинного законодавства;

- повноважність представників сторін;

- рівність сторін на переговорах;

- пріоритетність процедур примирення;

- постійне прагнення сторін до прогресу в розвитку ділових відносин, неприпустимість погіршення умов угоди більш високого рівня;

- добровільність ухвалення зобов'язань сторонами;

- обов'язковість виконання і відповідальність сторін за невиконання або неналежного виконання прийнятих зобов'язань;

- регулярність проведення консультацій у ході співпраці.

     Основу  механізму партнерських відносин складають  форми, методи, способи, процедури і  технології (сукупність методів і процедур) взаємодії, система контролю виконання прийнятих договорів, угод, а також організаційно-функціональні структури (органи) на всіх рівнях соціального партнерства. Даний механізм характеризується переговорним процесом, що постійно діє [2, с. 56].

     Механізмом  реалізації соціального партнерства  є узгоджений порядок взаємодії  сторін в процесі обговорення, ухвалення  і здійснення намічених заходів, а також взаємозв'язок між його рівнями. Під механізмом соціального  партнерства як елементу його системи в цілому розуміють сукупність методів і інструментів, за допомогою яких забезпечується досягнення партнерської взаємодії сторін. Як всякий механізм, він має ряд важелів, взаємодія яких приводить до досягнення цільової функції.

     Найважливішими елементами механізму соціального партнерства є:

1. тривкий переговорний процес між представниками інститутів соціального партнерства, тобто профспілок, об'єднань працедавців, підприємців і владних структур;

2. постійно працюючі органи (трибічні комісії) з регулювання соціально-трудових відносин;

3. встановлення і дотримання процедур узгодження інтересів і позицій сторін;

4. кодифікування відносин партнерства у законах, в нормативних документах органів державного управління;

5. системи контролю за виконанням прийнятих договорів і угод;

6. робота експертів партнерських відносин, що аналізують стан і перспективи розвитку системи соціального партнерства;

7. доведення ідей соціального партнерства до широких верств населення.

     Механізм  соціального партнерства визначає і методи взаємодії соціальних партнерів. Усі вони дуже тісно взаємозв'язані  і є доповненням один до одного.

     МЕТОДИ  ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПАРТНЕРІВ:

- Проведення консультацій

- Колективні переговори

- Висування вимог та пропозицій сторін

- Використання примирливих процедур

- Оформлення досягнутих домовленостей та угод

- Контроль за виконанням домовленостей та угод

     Проведення  консультацій або соціальний діалог – це процес визначення і зближення позицій, досягнення загальних домовленостей і ухвалення узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, працедавців, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, із питань формування і реалізації державної соціально-економічної політики та регулювання соціально-трудових відносин.

     Важливою  частиною соціального діалогу як методу взаємодії соціальних суб'єктів є колективні переговори. Колективні переговори проводяться з метою складання колективних договорів і угод. За наслідками колективних переговорів складаються: на федеральному рівні – федеральні угоди; на регіональному рівні – регіональні угоди; на локальному рівні - колективні договори. Колективні договори і угоди після їх підписання є обов'язковими для виконання суб'єктами всіх сторін соціального партнерства.

     Вимоги, висунуті працівниками і (або) органом, що їх представляє, організації (філії, представництва або іншого відособленого  структурного підрозділу), приватного підприємця, затверджуються на колективних зборах (конференції) працівників, закріплюються у письмовій формі і подаються працедавцеві. Працедавець повинен обов'язково ознайомиться з наданими йому вимогами працівників і повідомити про ухвалення рішення об'єднанню, що представляє інтереси працівників організації (філії, представництва, іншого відособленого структурного підрозділу) у письмовій формі впродовж трьох календарних днів із моменту вручення вимоги працівників.

     У організації і проведенні процедур примирення беруть участь комісія примирення, представники сторін, посередник, трудовий арбітраж і державний орган, що відповідає за врегулюванню колективних суперечок у галузі праці.

     Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

     Контроль  за виконанням колективного договору або іншої угоди проводиться  безпосередньо сторонами, які його уклали, в порядку, визначеному цим  колективним договором або угодою.

     Також передбачена система звітності  із виконання досягнутих договорів і угод. Так, сторони, які підписали колективний договір, щорічно в терміни, передбачені колективним договором, звітують про його виконання [3, с. 55-60].

     Соціальне партнерство – частина всієї  системи соціального регулювання, встановленої державою і іншими суб'єктами ринку. Ефективне соціальне партнерство забезпечує зростання «соціальної стійкості», тобто покращує економічний і соціальний стан населення.

     Для його ефективності важливо дотримуватися  основних принципів соціального  партнерства й удосконалювати його механізм.

     Механізм  соціального партнерства є сукупністю різних методів взаємодії його суб'єктів, серед яких: проведення консультації, участь у колективних переговорах, у ході яких сторони висувають  свої вимоги і пропозиції, застосування процедур примирення, складання договорів і угод соціального партнерства та контроль за їх виконанням.

Перспективою  подальших досліджень у цьому  напрямку є вивчення системи соціального  партнерства.  
 
 
 

Список  літератури

1. Дубровський,  І. М. Соціальне партнерство як технологія взаємодії державних та громадських структур [Текст] /І. М. Дубровський // Вісник Міжнародного Слов’янського Університету. – Т.4. – 2001. – №2. – С. 3-5.

2. Михеев, В. А. Основы социального партнерства:  Теория и политика [Текст] : учеб. для вузов / В. А. Михеев. – М. : Экзамен, 2001. – 158 с. – ISBN - 5-8212-0125-Х.

3. Экономика  труда в схемах и таблицах. [Текст] Учебно-наглядное пособие  // Сост. Е. В. Шубенкова, Е. Е.  Миргород. – М. : Изд-во Рос. экон. акад., 2003. – 266 с.