Сутність та форми інфляції

 

§2. Інфляція пропонування

Інфляція пропонування - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупного пропонування. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює  зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати  при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

                                                                   Загальні витрати

Загальні витрати  на одиницю продукції = ------------------------------------

                                                                  Кількість одиниць продукції

Підвищення  витрат на одиницю продукції в  економіці скорочує прибуток і обсяг  продукції, що фірми готові запропонувати  при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропонування товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропонування, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також  визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Зміни в пропозиції викликають збільшення інфляції. Інфляція пропозиції має місце, якщо відбувається різке зростання витрат виробництва (тобто виробникам необхідно закласти в ціну товару більшу кількість витрат, отже, ціна цього товару збільшується). Витрати можуть збільшитися з багатьох причин: збільшення цін на нафту, поганий врожай у країні тощо. При зниженні пропозиції в країні рівень цін підвищується. Різке порушення механізму пропозиції, збільшуючи інфляцію, знижує обсяг виробництва та підвищує безробіття

 

 

Розділ 3 Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших  джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана  підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється  тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана  порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному  світі ситуація значно складніше, ніж  просте розділення інфляції на два  типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економістів  вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються  одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості  товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає  людей, що одержують відносно фіксований номінальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи  його у одержувачів фіксованого  прибутку і збільшуючи його у інших  груп населення. Класичним прикладом  є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.

Інфляція також  погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються  виграти від інфляції.

Номінальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок  чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі  наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від  інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників  заощаджень. Зі зростанням цін реальна  вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полісів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

 

Розділ 4 Антиінфляційна політика та її особливості в Україні

Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий час подавлялася  централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного  використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емісійного фінансування і т. і. В 1989-1991 р. р. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополізм.

Діагностування  кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю  прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсії, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японія та Італія ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже  здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію  машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація  цін прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна  розмірковувати про те, що краще  було би здійснювати лiбералiзацію  цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсії і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін  вже стала фактом, завдання складається  в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка  сільського господарства і стримування  зростання цін на продовольство  є найважливішою антиінфляційної  і антикризовою мірою. Попит на продовольство  мало еластичний по відношенню до цін  і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише інфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсії, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація  цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні  постачань товарів, але ніяк не при  скорочуванні товарної маси.

Лiбералiзація  цін в ринковій економіці не означає  будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.

Перевага державних  постачань зумовила у нас дії  економічних відносин в господарській  сфері по законах класичного монополізму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.

Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Інфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мільярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або інфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом  від державно-монополістичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.

Навіть в  агропромисловому комплексі, де очевидний  зв'язок з кінцевим споживанням, перевага державних постачань дозволяє при  великих ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.

В промисловості  положення посилюється тим, що більшість підприємств взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополізм, потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталізатором монополістичних відносин.

Відоме, що конверсія  великих військових підприємств  вимагає часу. В одних випадках час необхідно для того, щоб  від випуску одиничних виробів  малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.

Конверсія потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання про джерела  фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:

Це не дозволило  би позбавитися від бюджетного дефіциту.

Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені  на конверсію, а не на виробництво  непотрібного озброєння.

Проблема вирішується при використанні для конверсії і працевлаштуванні військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсії і ринку.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш  ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що інфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.