Сутність ринку фінансових послуг

Варіант №1

     Питання: Сутність ринку фінансових послуг

     У теоретичному питанні необхідно  визначити сутність ринку фінансових послуг та його місце в фінансовій системі, проаналізувати рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці, розглянути історичні та економічні особливості становлення та розвитку ринку фінансових послуг в Україні. Також слід розглянути підходи різних економістів до визначення поняття «ринок фінансових послуг» та його ролі і функцій у ринковій економіці.

     Задача 1.

     Підприємству  необхідно обладнання вартістю 150 000 грн. Воно звернулось у лізингову компанію, яка надає це обладнання у лізинг на наступних умовах: 1 внесок – 30 % від вартості. Залишкову суму треба виплатити на протязі 3 років рівними частинами. Лізингова компанія бере за свої послуги 15% річних, сплата лізингових платежів відбувається в кінці кожного року. Скільки буде становити фінансовий результат лізингової компанії?

     Задача 2.

     Якщо  котирування євро у Лондоні складає 0,6064 – 0,6080 фунтів стерлінгів, а фунт стерлінгів котирується у Франкфурті 1,6244 – 1,6259 євро, чи є можливість для валютного арбітражу? 1) Якщо є, розрахуйте чистий дохід від арбітражу на одну грошову одиницю. 2) Знайдіть значення процентного спреду bid-offer. 
 
 
 
 
 
 

     Питання: Сутність ринку фінансових послуг 

     У теоретичному питанні необхідно  визначити сутність ринку фінансових послуг та його місце в фінансовій системі, проаналізувати рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці, розглянути історичні та економічні особливості  становлення та розвитку ринку фінансових послуг в Україні. Також слід розглянути підходи різних економістів до визначення поняття «ринок фінансових послуг» та його ролі і функцій у ринковій економіці.

     Відповідь:

     Сутність  ринку фінансових послуг та його місце  в фінансовій системі.

     Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

     Актуальність  цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-перше, потребою обгрунтування дослідження проблем, що мають місце на фінансовому ринку України . По-друге, відсутністю у вітчизняній науці теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фінансового ринку України.

     Дослідженням  цієї теми займалися: провідні вітчизняні та закордонні фахівці цієї сфери - Т.В. Галенко, В. Гембала, А.П. Ковалева, А.В. Мертенса, Б.Б. Рубцева та ін.

     Фінансовий  ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

     Як  економічна категорія фінансовий ринок  виражає економічні відносини між  суб'єктами економіки з приводу  реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

       Фінансовий ринок є цілісною  системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи. Фінансовий ринок складається з таких складових як: ринок цінних паперів, ринок матеріальних активів,ринок деривативів,ринок заставних, ринок інвестицій, ринок споживчого кредиту,ринок інвестицій, ринок валютних коштів.

     Функціонування  ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне  існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності.

     Як  показує світовий досвід, основними  елементами ринкової економіки повинні  бути тісно пов’язані між собою  ринки: матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, предметів споживання, фінансовий та інші. Ринки, на яких обертаються досить однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш об’ємних. До такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок. Фінансовий ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.

     Сучасний  рівень розвитку фінансового ринку  в розвинених країнах обумовлюється, головним чином, рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації. На фінансовому ринку формуються взаємовідношення заощаджень та інвестицій, де для залучання заощаджень вкладника необхідно запропонувати прибуток, що мінімально компенсуватиме втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть переведені у товарну форму.

     Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий  політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві.

     Для нормального функціонування економіки  постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація  та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.

     Розвиток  фінансового ринку неможливий без  підвищення рівня довіри до фінансових посередників. Неврегульованість окремих  аспектів діяльності фінансових посередників призводить до порушення прав та інтересів  як їх самих, так і інших суб'єктів  ринку. Пріоритетними для посередників мають бути стратегії інвестиційного спрямування, що забезпечують реалізацію сукупності реального й фінансового інвестування, досягнення високої рентабельності вкладень, збереження реальної вартості вкладених коштів протягом терміну інвестування, можливість швидкої реалізації фінансових активів. Підвищенню довіри до фінансових посередників сприятимуть: удосконалення корпоративного управління з метою забезпечення ефективності планування, контролю та оптимізації управління ризиками; розкриття інформації про фінансово-господарську діяльність, структуру власності, емісію та укладені угоди з купівлі-продажу цінних паперів на вторинному ринку. Формуванню попиту у фінансовому секторі сприятиме розвиток пенсійних систем і переорієнтація страхових послуг у бік накопичувальних видів страхування.

     Державні  регуляторні органи особливу увагу  мають приділяти: забезпеченню дієвого  нагляду за фінансовими посередниками  на основі консолідованого обліку ризиків  відповідно до міжнародних стандартів; узгодженню механізму надання податкових пільг для небанківських установ з метою обмеження диспропорційного розвитку одних установ за рахунок інших; стимулюванню розвитку механізмів гарантування безпеки внесків юридичних та фізичних осіб, зокрема шляхом введення обов'язкового страхування таких банківських ризиків, як страхування великих депозитів і професійної відповідальності банкірів.

     Результати  комплексного аналізу діючої інфраструктури в Україні та інфраструктурних перетворень, відповідних глобальним процесам у  світовій та вітчизняній економіці, свідчать про те, що найбільш розгалуженою можна вважати банківську систему, а також (меншою мірою) - страхову справу та кредитні спілки.

     За  умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим завданням  для кожної країни є забезпечення функціонування конкурентноспроможного ринку фінансових послуг. Відсутність  узгодженого законодавства та ефективних принципів регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ є однією з серйозних проблем розвитку фінансового сектора в цілому. Недосконалість сучасного законодавства про небанківські фінансові установи та неадекватність системи регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ також перешкоджає ефективному впровадженню політики уряду,направленої на поліпшення системи соціального забезпечення^ тому числі проведення медичної та пенсійної реформ.

     Рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці.

     Економічне  буття влаштоване так, що завжди в  кожний конкретний момент часу поряд  знаходяться одні юридичні та фізичні  особи, у яких є деякий надлишок грошових коштів, інші – у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають держава та різні суб’єкти господарської діяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти (заощадження) інших держав, суб’єктів господарської діяльності та населення.

       Якби в реальному житті товари та послуги, що надаються населенню, знаходились у повній відповідності з грошовими коштами, якими воно оперує, то всі одержані гроші витрачались би на придбання товарів і послуг. Така система взаємовідносин більш характерна для натурального господарства: коли все, що виробляється, споживається, а те, що залишається, обмінюється на необхідні товари або послуги. Проте в умовах ринкової економіки розмір щорічних прибутків населення, як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.

       Тим часом підприємства та  фірми у середньому щорічно  витрачають більше, ніж одержують  від продажу товарів: їм доводиться це робити, бо крім платежів за ресурси, фірми повинні інвестувати свою діяльність, спрямовуючи кошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це, насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов’язаних з виробництвом, і прибутку, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти у сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грошових коштів, які після реалізації продукції повинні повернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грошових коштів потребують підприємства при організації нової справи, а також при її істотному розширенні або переоснащенні вже існуючої. У цьому випадку підприємець найбільше потребує інвестицій.