Суть, закономірності та етапи розвитку світового господарства

Експорт позикового капіталу набуває все більших  масштабів і став і основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою — приватний.

Створення великої  машинної індустрії викликало розвиток такої форми міжнародних економічних  відносин, як міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення працездатного населення за національні межі, що викликається різними причинами переважно економічного характеру. Ці причини — різноманітні. В цілому їх можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, що пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин, відносяться: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють витіснення робочої сили із одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомісткі виробництва в одних країнах і наукомісткі в інших; політична й економічна нестабільність в окремих державах.

Друга група  причин включає: відмінності між  країнами в рівні заробітної плати  і соціального забезпечення; нестачу  робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох державах особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Міграція  висококваліфікованих спеціалістів набула величезного розмаху. Виїжджаючих  спеціалістів приваблює передусім вищий рівень заробітної плати і побутових умов у розвинутих країнах, а також більші можливості для професійного зростання. Особливо гостро проблема відпливу умів постала перед постсоціалістичними країнами і перед Україною зокрема.

Міжнародний обмін технологіями це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання науково-технічних досягнень.

Міжнародну  передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології „в чистому вигляді”, а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об’єднує обидва поняття.

До способів некомерційної передачі технології належать:

• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;
• стажування спеціалістів;

• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані  способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації поділяються на:

• власне передачу технології;
• спільну розробку і використання технології;
• промислове кооперування та спільне підприємництво.

Основою міжнародної  передачі технології є проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. На їх виконання передові промислове розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе результати передових наукових досліджень. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна  передача технології може здійснюватись  у таких формах:

а)  патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б)  ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в)        ноу-хау  —   передача  технічного   досвіду   і   секретів   виробництва, використання яких забезпечує переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю   для   реалізації   технічного   проекту.   Вони   охоплюють   широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення   науково-дослідних   робіт,   здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д)          франчайзинг — це надання великою «батьківською» фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Світова валютна система включає сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі й обслуговуючих ці відносини наднаціональних валютних інститутів і організацій. Міжнародні валютні відносини є складовою частиною міжнародних економічних відносин що виникають у процесі функціонування грошей у сфері економічного обороту між країнами.

Валюта, в широкому розумінні — це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар і т. ін.); у вузькому розумінні — це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система — форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством (Додаток 2).

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС)

І. Система "золотого стандарту":

• золотомонетний стандарт (діяв із 1867 р. до початку XX ст.);
• золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни);
• золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із 1922 р. до початку Другої світової війни).
• залежність від видобутку золота.

2. Бреттон-Вудсъка система (створена в 1944  р.)

Основні принципи:

— встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;

• курс долара фіксований до золота;
• центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;
• організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР.

3. Ямайська валютна система (створена у 1976 р.)

Основні особливості:

• заснована на кількох валютах;
• відмінено монетний паритет золота;
• основний засіб розрахунків — вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші — СПЗ і ре зервні позиції МВФ;
• вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією;
• центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету національних валют;
• країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).

Курс валюти — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування — визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Фактори, які зумовлюють коливання  курсів валют:

• співвідношення купівельної спроможності валют на внутрішніх ринках;
• співвідношення попиту і пропозиції національних валют на міжнародних ринках.

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

На світовому валютному  ринку здійснюються розрахункові і  кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового  валютного ринку є: здійснення зовнішньоторговельних  операцій, регулювання валютних курсів, валютний кліринг, страхування валютних ризиків, отримання прибутків на різниці валютних курсів.

Платіжний баланс — це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів, балансу міжнародного руху довготермінового й короткотермінового кредиту тощо.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна цінність, з цієї системи вилучено. В основу визначення валютних паритетів покладені „спеціальні правила запозичення” — СДР, тобто міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускаються МВФ і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках і як розрахункова одиниця МВФ. СДР існують тільки в сфері безгрошових розрахунків у вигляді запису на рахунках, їх курс установлюється по відношенню до основних валют.

Однією з  особливостей міжнародної валютної системи є її розвиток на принципах поліцентризму, що означає взаємодії в межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. У 1979 р. в Європі створено регіональну валютну систему, що є результатом і водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграції.

Результатом уніфікації економічної і валютної сфери став перехід країн ЄС до єдиної валюти — євро, що має всі шанси стати однією з наймогутніших у світі.

На основі руху позичкового капіталу в сфері  міжнародних економічних відносин виникає міжнародний кредит — надання в масштабі світового господарства валютних і товарних відносин на умові повернення, терміновості й платності. Суб’єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, а також інші юридичні та фізичні особи.

У розвитку світового  господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність внаслідок сплати величезних відсотків за кредит.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати  за різними принципами:

1. За призначенням розрізняють кредити зв’язані — ті, які мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах, і фінансові — ті, що не мають цільового призначення.
2. За джерелами: зовнішнє кредитування і внутрішнє кредитування
3. За формою надання: товарні і валютні.
4. За   термінами:   нетермінові,   короткотермінові,   середньотермінові, 
   довготермінові.
5. За валютою позики: у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, 
   третьої країни, у міжнародній грошовій одиниці.
6. За забезпеченістю: забезпечені та бланкові.
7. За   формою   надання:   готівкові,   акцептні,   депозитні   сертифікати, 
   облігаційні позики.

Розвиток  економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами обумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Міжнародні валютно-фінансові організації  — це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин.

Провідними  міжнародними валютно-фінансовими організаціями є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1945 р. на основі рішень Бреттон-Вудської конференції і має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої спрямована на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основними функціями МВФ є:

• вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їх 
  виконанням;
• надання державам  кредитів для вирівнювання  платіжних балансів, 
  підтримки національних валют.

Світовий  банк — це міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ. Позики, що надаються Світовим банком, надзвичайно вигідні для країн, які їх отримують. Як правило, вони надаються під низький процент на 15-20 років і мають п’ятирічний період. Позики одержують країни, що розвиваються, які продемонстрували певні можливості щодо економічного зростання і соціального прогресу. Статутом Світового банку передбачено, що його кредитні ресурси спрямовуються винятково на розвиток виробництва, приватного сектору економіки, малого бізнесу, а також на підтримку міжнародних зусиль з охорони довкілля.