Суть і роль закону вартості

Суть і роль закону вартості 
Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості.

Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини.

Закону  вартості властиві такі основні риси:

1) в основі  вартості лежить суспільно необхідна  праця;

2) величина  вартості товару прямо пропорційна  до кількості втіленої в ньому  суспільно необхідної праці і  обернено пропорційна до її  продуктивної сили;

3) еквівалентний  обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;

4) з виникненням  грошей і ціни закон вартості  виступає стихійним регулятором  ринкових цін, визначає їх рівень;

5) через механізм  ринкових цін закон вартості  активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.

Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом витрати індивідуального  робочого часу зводяться до суспільно  необхідних, індивідуальної вартості - до суспільної (ринкової") еквівалентності в економічних відносинах між суб'єктами господарської діяльності. Це зведення відбувається на ринку через механізм попиту та пропозиції. Суспільно необхідні витрати праці виступають в ролі мірила суспільної вартості. Якщо індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільно необхідні, то товаровиробники збагачуються, одержують додатковий дохід, а коли витрати вищі, то економічне становище товаровиробників погіршується. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Саме через механізм ринкових цін закон вартості виконує такі основні функції:

1) регулятора  товарного виробництва, розподілу  суспільної праці між галузями  та сферами виробництва;

2) стимулятора  зростання продуктивності суспільної  праці, зниження витрат на виробництво продукції;

3) диференціації  товаровиробників залежно від  співвідношення їх індивідуальних  витрат праці із суспільно  необхідними.

Виступаючи  стихійним регулятором товарного  виробництва, закон вартості сприяє розподілу людських та матеріальних ресурсів між галузями та сферами суспільного виробництва з метою задоволення різноманітних суспільних потреб. Внаслідок дії цього закону ціни товарів та послуг відхиляються від їхніх суспільних (ринкових) вартостей. Коли суспільна вартість товару підвищується, то відповідно зростає його ціна і навпаки. Водночас рівень ринкових цін свідчить про те, як змінюється платоспроможний попит у суспільстві. Якщо попит на певні товари зростає, а пропозиція залишається незмінною, то зростають ринкові ціни. Якщо ціни на ринку починають перевищувати суспільну вартість певних товарів і їх товаровиробникам вигідніше виготовляти, створюється економічний стимул для збільшення виробництва. А як тільки виробництво певних товарів перевищить платоспроможний попит, ринкова ціна знизиться до рівня нижче суспільної вартості. Товаровиробники змушені будуть скорочувати виробництво і перейти на виготовлення тих товарів, на які потреба суспільства не задовольняється. Отже, суспільна вартість, закон вартості є ефективним, єдино можливим механізмом регулювання товарного виробництва. Водночас закон вартості виконує функцію стимулятора розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності суспільної праці, адже економічними методами позбавляє ринкове господарство від неефективних товаровиробників. Сутність цих методів полягає в тому, що обмін товарів на ринку відбувається не за індивідуальними, а за суспільно необхідними витратами робочого часу. Суспільно необхідний робочий час є мірилом ринкової (суспільної) вартості товару, тому що являє собою час, який потрібен для виготовлення певного товару за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і відповідає середньому в певному суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці. Це означає, що та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати праці вищі, ніж суспільно необхідні, зазнає банкрутства і розорення. Навпаки, ті товаровиробники, в яких індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільні, одержують додатковий дохід, що дає їм можливість вдосконалити виробництво і розширити його. У товаровиробників, у яких індивідуальні затрати праці збігаються з суспільно необхідними, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група товаровиробників становить у суспільному виробництві більшість, але економічне становище їх теж нестійке. Через певний час, якщо вони не будуть постійно вдосконалювати виробництво, впроваджувати нову техніку, технологію і організацію виробництва, поліпшувати якість продукції, вони у конкурентній боротьбі втратять свої переваги, позиції на ринку, їх витіснять інші товаровиробники, з більш високим рівнем ефективності виробництва. Отже, дія закону вартості спонукає товаровиробників постійно знижувати індивідуальні затрати праці. Під тиском конкуренції, економічних обставин вони змушені постійно дбати про підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціально-економічну диференціацію товаровиробників. Конкурентна  боротьба, ринкові коливання цін  навколо суспільної вартості неминуче перетворюють певну частину товаровиробників на таких, хто збагачується, збільшує масштаби виробництва,і на таких, хто розорюється, виштовхується з ринку і перетворюється на найманих працівників. Зазнає банкрутства і розорення та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні витрати робочого часу. Продаючи свої товари за ринковою ціною, вони не зможуть окупити всіх своїх витрат на виробництво продукції, зазнають збитків, що неминуче призводить до розорення, банкрутства. А інша група товаровиробників, у котрої індивідуальна вартість нижча за суспільно необхідну, одержує додатковий дохід, розширює виробництво і збагачується. Отже, суперечність між індивідуальною і суспільно необхідною працею призводить до диференціації, соціально-економічного розшарування товаровиробників, економічними методами позбавляє суспільне виробництво від неефективних суб'єктів господарювання, що в свою чергу впливає на розвиток науково-технічного і соціального прогресу.