Сучасні економічні системи

  Суб’єктами базового мікроекономічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи, сім’ї, домашні господарства.

  Взаемозв’язок, взаемодія та взаемодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.

  Центральне  місце в економічній системі  належить людині, як основній продуктивній силі суспільства.  І в той же час їй приходиться мати справу з  організацією виробництва. З останнім пов’язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва.

  Перехід від одного технологічного способу  виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогрессу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які грунтуються на:

1. ручній праці – початок XVI – кінець XVIIIст.;
2. на машинній праці – початок XIXст.; коли відбувалася промислова революція, і до середини 50-х років XXст.;
3. на автоматизованій праці – розпочався в кінці 50-х років XXст. у зв’язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв’язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.

  З кінця XXст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.

  Інформаційне  суспільство представляє собою  найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка наступає в результаті

• інформаційно-комп’ютерної революції і грунтується на інформаційній технології;
• автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
• створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв’зку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогресс і свободу особистості, можливість її самореалізації. Унайбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця XXст. пройшло перший етап свого розвитку.

  Складову  основу інформаційного суспільства  становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в тансформаційний період XXI століття. 

Класифікація економічних систем 

  Прогрес людського суспільства в історичному  ракурсі органічно з’єднаний із становленням та удосконаленням певного типу економічної системи. Вона, як ми знаємо, обумовлюється пануючою формою власності та відповідними соціально-економічними виробничими відносинами.

   Змістовні  ознаки різних форм і видів власності проявляються в економічних системах. Економічна система відображає особливу структуру суспільства, що виникає в процесі господарювання в конкретних соціально-економічних умовах, рівень розвитку продуктивних сил, господарські традиції, духовний стан народу, пануючі цінності та притаманний йому світогляд. Все це не припускае наявності індентичних систем: вони завжди конкретно-економічні.

  У своєму історичному розвитку системи проходять  ряд етапів – від жорсткого  аналізу до компромісу. Суспільство  XXстоліття прийшло до усвідомлення руйнівного характеру классового антагонізму і почало прикладати зусилля до його подолання. Як явище глобального масштабу цей антагонізм в цілому був подоланий, проте локально проявляється щей досі.

  Отже, в економічній системі зберігаються соціальні протиріччя, які продовжують бути джерелом розвитку і вдосконалення систем. В той же час більшість економічних процесів носить соціальний характер, що і визначає єдність економічного і соціального розвитку. Тобто будь-яка економічна система може бути названа соціально-економічною.

  Аналіз  економічних систем обумовлює необхідність їх класифікації. Вчені попереджають, що оскільки соціально-економічні системи – комплексно складні утворення, тому неможливо охопити єдиною класифікацією їх усі деталі,риси і специфіку. Класифікація соціально-економічних систем передбачає високий ступінь абстрагування. Відповідно до вибору певного критерію класифікації розрізняють різні види систем.

  В залежності від форм економічної діяльності і техніко-економічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство; ремісниче господарство;капіталістична економіка;колективна економіка; корпоративна економіка. В залежності від зв’зку між виробництвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральнее, господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство (функціональний поділ праці, ринковий зв’язок між елементами системи). Якщо ознакою класифікації є рівень техніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типии систем: доіндустріальне суспільство; індустріальна економіка; постіндустріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне, або інноваційно-інформаційна економіка, основу якого складає комп’ютеризація усіх прочесів.

  На  міжнародному симпозіумі, що відбувся в Японії в кінці XXстоліття, було виділено три підходи або концепції сутності економічних систем.

  Перша - структурна концепція, обгрунтовує вивчення внутрішньої будови соціально-економічної системи, її складових елементів, взаємозв’язків між ними та системою в цілому.

  Друга – функціональна концепція, будується на передумові, згідно якої соціально-економічні системи мають взаємодіяти з зовнішнім економічним середовищем не тільки всередині країни, а й за її межами.

  Третя – еволюційна теорія соціально-економічних систем, грунтується на теоретичному висновку, згідно якого система має свій життєвий цикл. Економічна система закінчує свій життєвий цикл, переходячи в іншу систему, більш життєздатну та прогресивну.

  Сформувався навіть новий науковий напрям –  еволюціогенетика, що вивчає механізм управлыння і регулювання еволюцією генетики соціально-економічних систем.

  Згыдно  марксистсько каузальної (тобто причинно-наслідкових зв’язків) концепції виділені специфічні суспільно-економічні формації, матеріальною базою яких став певний спосіб виробництва. За Марксом зміна способу виробництва є основою переходу первинно-общинного до рабовласницького, потім до феодального і до капіталістичного суспільства. Їм відповідали і історично утворені економічні системи.

  Відомий західний економіст Й.Шумпетер¹, який заклав основи теорії еволюційної економіки у своїй книжці «Теорія економічного розвитку» відмітив, що Марксу було властиве «розуміння економічної еволюції як особливого, обумовленого самою економічною системою процессу».

   Отже, вивчення і класифікація економічних  систем настільки складні, наскільки складна і суперечлива економічна дійсність. Однак існує загальна, об’єднуюча усі соціально-економічні системи ознака: жодна з систем не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі об’єктів. Супутне і індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі  відомості лягли в основу ще однієї класифікації економічних систем.

  Звичайно, що така класифікація дещо умовна, оскільки в реальності практично кожній економічній  системі у процесі відтворення  властиві як ринкові, так і адміністративні  регулятори. Проте співвідношення може істотно відрізнятися. Тому співвідношення між адміністративними і ринковими регуляторами і слід братии як визначальну ознаку.  

  Ситема  вільного або чистого  ринку (економіка  вільного підприємства)

  Визначення  ідеальної ринкової економіки було дано відомим американським економістом  М.Фрідменом, який стверджував, що ідеальна ринкова економіка – це система, в якій незалежні економічні суб’єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільного та взаємовигідного обміну одного з другим. Існують і інші варіації визначення системи вільного ринку, однак будемо вважати, що система вільного (чистого) ринку – це така економічна система, в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили  

²Див. Шніцер Мартін. Порівняння економічних систем. Переклад з англійської. – К.: Основи. 1997. – 508 с. Wilson J.N., Economiks. Teacher’s edition. South – Western publishing Co. Cincinnaty, Ohio. – 615 p.

вільної конкуренції, ринкового  саморегулювання  досягають максимального  поширення.

  Історичні межі цієї системи визначаються приблизно  з другої половини XVIII ст. до кінця XIX – початку XX ст., хоча окремі елементи і риси системи вільного ринку збереглися до сьогодні.

  Сутність  системи вільного (чистого) ринку розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особливостей. До них можна віднести:

• приватну власність та інвестиційні ресурси – капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;
• ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції. Існує так звана досконала або вільна конкуренція, яка передбачає наявність багатьох незалежно діючих продавців та покупців різних товарів та послуг. Ціна на ці товари встановлюється в залежності від вільного співвідношення попиту та пропозиції;
• вільне підприємництво. Однією з головних передумов існування чистого капіталізму виступає особиста свобода усіх учасників економічної життєдіяльності – не тільки підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто має капітал. Вони беруть на себе організацію самого виробництва, мобілізації необхідних ресурсів і реалізацію вироблених товарів. Вони також приймають на себе увесь підприємницький ризик, оскільки не в змозі прогнозувати можливості реалізації товару, його ціну, отримання виручки, чи компенсує вона понесені витрати.

  У системі  вільного ринку усі взаємопов’язані суб’єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами. Кожний намагається дотриматися найбільшого ефекту: підприємець – прибутку; найманий робітник – заробітної плати; кредитор – процентів за використану позику; землевласник – орендну плату.

  Державне  втручання в системі вільного (чистого) ринку обмежується, по суті, двома складовими:

  а) захистом приватної власності;

  б) формуванням  правового середовища шляхом прийняття  державою відповідних урядових указів та постанов. 
 

  Централізовано-планова  економіка

  Ця  система функціонувала раніше в  СРСР, країнах Східної Європи, в  деяких азіатських державах. Характерними рисами централізовано-планової економіки  є:

• суспільна ( в реальності державна) власність на всі засоби виробництва і економічні ресурси;
• жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;
• суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва;
• директивне планування, затратне ціноутворення, цільові капіталовкладення тощо.

   Реалізація  економічних процесів здійснювалась  на основі монополії держатної власності  на засоби виробництва і абсолютизації  державної влади. Центральний розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводиться без участі відповідних виробників і споживачів, у відповідності із заздалегідь  вибраними критеріями на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направлялась на розвиток військово-промислового комплексу.

   Нежиттєздатність  цієї системи, її несприйнятливість  до нових умов життя зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія нових економічних  реформ в цих країнах нині визначається законами демократизації та ринкових перетворень в економіці.

   Слід  відмітити, що застосування директивних  методів в економіці мало місце  в різні історичні періоди. Так, у Франції в другій половині XVIIст. у період правління Людовика XIV життя міських  ремісничих цехів було підкорено жорсткій регламентації. Відносно кожного ремесла до деталей були визначені кількість і якість матеріалу, лісу, спосіб виготовлення. Вся діяльність ремісничого промислу була у межах сурових постанов. В Німеччині з 1936 по 1945 роки майже не було державної власності, проте держава встановлювала своїм підприємцям жорсткі умови замовлення: ціни, тарифи, ставки оплати праці. 
 

   Сучасна ринкова економічна система

   Антиподом централізовано-командній економіці  виступає ринкова економіка. Порівняно  з попередніми системами ринкова  економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до зміни внутрішніх і зовнішніх  умов.

     З другої половини XXст., коли широко розгорнулася НТР і стали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктура, почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв’язки між господарюючими суб’єктами. Істотних змін набуває господарський механізм.

   Як  вже було визначено, першим елементом  ринкової економіки слід вважати  формування приватного сектора. Одна із передумов існування ринкової системи – створення умов для вільного підприємства. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.

   Другий  елемент – економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами  власності на базі корпоративного управління виробничими суб’єктами.

   Третій  елемент ринкової економіки –  реформування державного сектору, що здійснюється шляхом комерціоналізації господарської діяльності; передачі державного майна в оренду трудовим колективам; приватизації державної власності.

   Четвертий елемент – формування інфраструктури ринку,  її складові за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва: комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі.

   П’ятим важливим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зробимо два зауваження. Перше – ціни складаються в результаті співвідношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон’юнктури. Друге – ціни визначають сферу дії ринкових відносин обміну у відповідних географічних межах.

   Механізм  функціонування ринкової економіки  має складну структуру і охоплює  усі сфери господарського життя. Ця економічна структура обумовлюється:

• формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);
• структурою товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства, підприємства індустріальної трудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тої чи іншої форми господарюючих суб’єктів;
• особливостями сфери товарного обігу;
• рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
• видами торгівлі, що використовуються в країні.

   Перелічені  характеристики можуть проявлятись  по-різному в залежності від конкретних умов, що приводить до формування специфіки  в кожній країні. Процес становлення  ринкової вимагає розвитку процесів лібералізації, зменшення ролі державного втручання в господарське життя.

     Можна систематизувати основні  риси та визначити відмінності  системи вільного (чистого) ринку  від сучасної ринкової системи: 
 
 
 
 

   Порівняльні особливості систем вільного (чистого) ринку

     та сучасного ринкового  господарства

   Національно-державні різновиди змішаної економіки

   В економіці країн світу в сучасний період склалися і продовжують складатися відповідні співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Причому  ці регулятори можуть мати різну питому вагу в економічній системі суспільства. Систему з найменшим втручанням держави визначають як систему  вільного ринку; з найбільшою часткою втручання – як централізовано-планову, або командну; і приблизно з середньою часткою втручання – як змішану економіку.

   Система змішаної економіки в сучасних умовах є домінуючою в світі. Що стосується України, то її економіка перевазну  частину XXст. розвивалася як економічна система централізовано-планового типу. Починаючи з 90-х років економічна система трансформується у напрямі посилення ролі ринкових регуляторів.

   Щоб розкрити сутність змішаної економіки, зупинимося на її основних рисах та особливостях. Економічна система змішаного  типу зберігає деякі риси, що притаманні вільному ринку.

• зберігається значна, як правило переважаюча, частка приватної власності. “Змішаною” називають економіку ще й тоді, коли беруть до уваги співіснування різних форм власності. В змішаній економіці США, наприклад, розподіл підприємств за формами власності на ресурси (у % до загальної кількості) складає: приватні без використання найманої праці – 70%; приватні з використанням найманої праці – 28%; державні – 2%;
• вільне підприємство;
• прагнення в економічній діяльності найповніше реалізувати економічний інтерес;
• функціонування ринкового координаційного механізму;
• розвиток конкуренції. Обмеження сфери конкуренції приводить до: 1) виникнення монополістичних об’єднань, які намагаються проводити узгоджену політику в сфері ціноутворення та суспільного визначення ринків збуту; 2) формування великих економічних комплексів, що концентрують виробництво певних товарів; 3) поширення узгоджених дій в процесі спеціалізації та кооперування виробництва і використання ресурсів на основі технічного прогресу, появи нових технологій і видів продукції.

   В національній ринковій економіці періодично виникають такі “хвороби” або негаразди як коливання ділової активності (призводить до зменшення обсягів національного виробництва); зростання безробіття; диспропорції у сфері ціноутворення, процеси інфляції і дефляції; диференціація або розбіжності у забезпеченні доходами певних категорій населення та інші.

   Отже, ринковий механізм не в спромозі вирішити усі проблеми економічного розвитку, зокрема, формування та забезпечення нових  соціально-економічних цілей, науково-технічного прогресу, регулювання соціальних відносин, проблем зайнятості, екології, міждержавної інтеграції тощо. Тому в системі  змішаної економіки зростає регулююча  роль держави у здійсненні економічних  і правових процесів. 

   Нова  роль держави

   У країнах зі змішаною економікою сформувалась нова роль держави. Державне втручання  в економіку є об’єктивно необхідним для будь-якої системи: ринкової чи командно-адміністративної. В останній держава бере не себе усі права і обов’язки з виробництва і розподілу товарів і послуг. Однак така система, як засвідчує історичний досвід, показала свою неефективність. У ринковому господарстві держава не має права вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом й виробленими товатами – це прерогатива виробників і споживачів. І все ж регулюючі функції держави набувають важливого значення.

   Історично склалися два провідних методологічних підходи до регулювання ринкової економіки розвинутих країн. Перший – кейнсіанська концепція (теорія державного регулювання господарського механізму); другий – синтез неокласичних, скоріше  консервативних, доктрин невтручання  держави в господарське життя  суспільства.

   Обидві  ці теоретичні течії мають загальні основи. Вони розглядають державу  як суб’єкт економічної системи,що володіє певною власністю і господарськими функціями для проведення економічної політики. Направленої на вирішення стратегічних цілей суспільства. Різниця між концепціями зводиться в основному до методів державного впливу. Так, австрійський економіст Хайек доводить, що держава повинна виконувати лише роль “нічного вартового” (laissez-faire), не втручаючись в економічні процеси.

   Дж.М.Кейнес і просткейнсіанські представники вважають, що контроль за станом параметрів ринку є одною із головних функцій  держави. Так, неокласична школа  і її представники вважають, що шляхом ефективної кредитно-грошової і фіскальної політики можливо здійснити інтеграцію мікро – й макровтручання держави  у визначенні рівня доходів різних верств населення, координацію інвестиційної  політики, стимулювання прогресивних галузевих структур.

   В цілому в ринкових умовах державне регулювання економіки являє  собою систему заходів законодавчого, виконавчого і судового характеру, що здійснюється правомочними державними установами з метою пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов господарювання, що зміюється.

   Отже, змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних прочесів здійснюється як ринком, так і державою без домінуючої переваги одного з них.

   Ринок визначає більшість  економічних  рішень в багатьох розвинутих країнах  світу, проте роль держави у розподілі  економічних ресурсів і товарів, у координації діяльності економічних  суб’єктів і вирішенні зовнішньоекономічних проблем є досить істотною.

     В результаті регулювання економічних  процесів виникає система “партнерства” ринку і держави, без домінування одного над іншим. Практика функціонування ринкових сил і участі держави показує, що такий механізм в системі змішаної економіки може діяти досить ефективно. Однакового співвідношення “розподілу обов’язків” між ринком і державою для всіх країн не існує. Кожна країна має знайти своє оптимальне співвідношення, виходячи із особливостей соціально-економічного і політичного розвитку.

   У розвинутих країнах процес переходу до змішаної економіки обумовлений дією двох тенденцій, без яких сучасна ринкова система тут не може існувати:

• розвитком дрібного бізнесу, який поглинає робочу силу, що виштовхується великим капіталом внаслідок зростання продуктивності праці;
• державним втручанням з метою підтримки рівноваги в економіці й стабільності у суспільстві. Держава в цих країнах діє активно: існує система прогнозування, планування і координація діяльності державного і приватного секторів.

    Економіку сучасної України, якщо виходити із формальних ознак, можна також віднести до змішаної. Їй властиві такі риси:

    по-перше, поряд із державними існують недержавні підприємства, а саме приватні підприємства з колективною формою управління (акціонери та викуплені трудовим колективом), кооперативи, різні форми товариств, малі та середні приватні підприємства, спільні підприємства;

    по-друге, регулювання здійснюється як за допомогою ринкових важелів, так і державою;

    по-третє, набувають розвитку сучасні форми конкуренції, різні форми підприємства, ринковий механізм регулюється за участю державного законодавства.

    Аналіз  західних теорій і світового досвіду  регулювання у системі змішаної економіки розвинутих країн дозволяє розглянути основні моделі організації економічних систем окремих країн світу.