Страхування цінових ризиків і фондовий ринок

Реферат

на  тему:

«Страхування цінових ризиків і фондовий ринок» 

    Вступ

    На  ринку похідних цінних паперів, поряд  із спекулятивними операціями, метою  яких є наміри дістати цінову різницю  в зв'язку із зміною умов господарської  діяльності, та арбітражу, значну роль відіграють операції зі страхування  ризиків (хеджування). Існують багато різних визначень хеджування, сенс яких зводиться до того, що хеджування це сукупність операцій з біржовими та позабіржовими похідними цінними паперами (ф'ючерсами, опціонами, форвардами тощо), метою яких є зниження впливу ринкових (цінових) ризиків на результати діяльності компанії. Про хеджування написано величезна кількість книг і статей, найкрупніші світові фінансові інститути пропонують цю послугу своїм клієнтам, проте, дуже часто можна почути про провальні спроби використання даного механізму, які призводять не тільки до відсутності позитивного результату, але й до прямих збитків.  Ретельне дослідження стратегії хеджувальних операцій, а саме, визначення цілей і задач хеджування, обрання тих чи інших інструментів і способів з метою зниження ризику дозволить визначити їх роль і місце на ринку похідних цінних паперів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Основний  матеріал.

    В ринковій економіці постійно спостерігається  мінливість цін товарів, цінних паперів, розміру відсоткових ставок тощо. Учасники ринкових відносин наражаються  на ризик втрат внаслідок несприятливого розвитку кон'юнктури ринку. Це змушує їх прогнозувати майбутню ситуацію та страхувати свої дії. Ризики, якими  можна управляти шляхом купівлі  страховки, мають назву ризиків  що страхуються. Працездатність страхування  пояснюється тим, що ризик страховика, розподілений за значною кількістю  страхових полісів, складає незначну частку від ризику страхувальника. Тому сутність страхування полягає  у незалежності індивідуальних ризиків  і їх розподілу між великою  кількістю страхувальників. Слід зазначити, що при зниженні ризику шляхом страхування  виникають дві проблеми. По-перше, поява посередника - страховика - припускає, що вартість страхування буде перевищувати грошову вартість яка очікується. По-друге, цінові ризики страхуванню не підлягають. Для управління ними використовують або методи управління активами і пасивами, які базуються на використанні балансових позицій, або стратегії хеджування, які базуються на використанні позабалансових позицій. Методи управління активами і пасивами застосовуються для управління процентними ризиками (стратегії метчинга  (matching) — метод обліку і оцінки валютного ризику за допомогою взаємного розрахунку ризиків за пасивом і активом.) й управління валютними ризиками (збалансування активів і зобов'язань за кожною валютою) . Незважаючи на корисність цього методу, управління активами і пасивами не вирішує проблеми ризику. Крім того, стратегії управління активами і пасивами потребують для своєї реалізації деякого часу. У міжнародній практиці найпоширенішим підходом до управління ціновими ризиками є хеджування.

    Під хеджуванням  розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов’язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу.

    Ідеальною ситуацією є повне уникнення цінового ризику, так званий досконалий (ідеальний) хедж. Він складається з балансової позиції на конкретний фінансовий інструмент і протилежної за напрямом позиції на ринку деривативів, в основу якої покладено той самий фінансовий інструмент, що обліковується за балансовою позицією. Проведення операцій ідеального хеджування дозволяє мати однакові результати за будь-яких змін ціни базового інструмента, але позбавляє можливості скористатися перевагами від сприятливих цінових тенденцій на ринку.

    Потреба проведення операцій хеджування постає перед багатьма учасниками ринку. На міжнародних фінансових ринках існує багато потенційних хеджерів, серед них такі, як:

• дилери з торгівлі державними цінними паперами та іноземною валютою, які захищаються від зниження дохідності та валютних курсів;
• інвестиційні банки, які використовують строковий ринок для продажу більшої кількості короткострокових активів, ніж це можна зробити на готівковому ринку;
• експортери та імпортери для захисту майбутніх платежів від зміни валютних курсів;
• корпорації для фіксації відсоткової ставки за залученими або розміщеними коштами;
• компанії, які здійснюють операції з власністю, при випуску конвертованих акцій захищаються від можливого зростання відсоткових ставок до завершення випуску та розміщення;
• пенсійні фонди захищають дохід від інвестицій в першокласні цінні папери та казначейські зобов’язання;
• банки, які захищаються від зниження кредитних відсоткових ставок та підвищення депозитних ставок у майбутньому;
• інвестиційні фонди захищають номінальну вартість належних їм фінансових активів або фіксують ціни на ті фінансові інструменти, які заплановано придбати в майбутньому.

    Цей перелік хеджерів далеко не повний, але він дає уявлення про різноманітність типів організацій, які можуть використовувати ринок строкових угод для зменшення ризику валютних курсів, відсоткових ставок чи ризику на фондовому ринку.

    В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування, які об’єднані однією ідеєю, — зниження рівня цінових ризиків.

    Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концепцію управління фінансової діяльністю, зміст якої полягає в обмеженні або мінімізації ризиків. Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків.

    Методи  хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов’язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод.

    Операція  хеджування передбачає укладення строкової компенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику. Умови такої угоди дозволяють мати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній (балансовій) операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни), то за додатковою угодою матимуть місце втрати. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової позиції, яка дозволяє компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

    Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких сприяє мінімізації ризику зміни ціни базового інструмента в майбутньому. Для хеджування ризиків використовують похідні фінансові інструменти, такі як форвардні угоди, ф’ючерсні контракти, опціони та своп-контракти, а також гібридні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф’ючерсів і т. ін. Ці самі види похідних фінансових інструментів використовуються і для проведення операцій спекулятивного характеру, а тому не завжди деривативи є інструментами хеджування. Отже, така діяльність як хеджування пов’язується, насамперед, з функціонуванням ринку похідних фінансових інструментів. За економічним змістом ринок деривативів є сукупністю економічних відносин з приводу перерозподілу (трансферту) ризиків, які виникають в процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. З підвищенням волатильності ринків потреба у зниженні ризиків, а отже і проведенні операцій з деривативами, значно зростає. В цілому процедура трансферту ризиків через деривативи дозволяє згладжувати ризики, завдяки чому підвищується ефективність фінансової та виробничої діяльності суб’єктів ринкових відносин.

    В залежності від форми організації  торгівлі, всі інструменти хеджування можна поділити на біржові та позабіржові (Табл.1). Позабіржові інструменти хеджування це, в першу чергу, форвардні контракти, опціони й товарні свопи. Угоди укладаються безпосередньо між контрагентами або за посередництвом дилерів. Біржові інструменти хеджування представлені товарними ф'ючерсами і опціонами на них. Торгівля ними здійснюється на спеціалізованих торгівельних майданчиках (біржах). Слід зазначити, що однією із сторін в кожній угоді купівлі\продажу являється рахункова палата біржі, яка гарантує виконання учасниками угод своїх зобов'язань.

     Таблиця 1

Відмінності біржових і позабіржових інструментів хеджування 

     Переваги та недоліки біржових та позабіржових інструментів наведені у Табл.2.

     Таблиця 2

     Переваги  й недоліки інструментів хеджування

    Всі стратегії хеджування ґрунтуються на паралельному русі ціни на спотовому ринку й ф'ючерсної ціни, наслідком є можливість відшкодувати на строковому ринку збитки, понесені на ринку реального товару. Проте, мінливість базису (різниці між ф'ючерсною ціною і ціною на спотовому ринку) породжує залишковий ризик, що не може бути усунений за допомогою хеджування. Існує два основних типа хеджування - хедж покупця й хедж продавця. Перший використовують коли підприємець планує купити партію товару у майбутньому та намагається зменшити ризик, пов'язаний з можливим зростанням його ціни. Базовими способами хеджування майбутньої ціни придбання товару являється купівля на строковому ринку ф'ючерсного контракту, купівля опціону типу «колл» (call option - опціон на купівлю) або продаж опціону типу «пут» (put option - опціон на продаж). Хедж продавця застосовується у протилежній ситуації, тобто за необхідністю обмежити ризики, які пов'язані з можливим зниженням ціни товару. Способами такого хеджування є продаж ф'ючерсного контракту, купівля опціону типу «пут» або продаж опціону типу «колл».

    Світова практика знає також багато типів  хеджування.

    Класичне хеджування — страхування ризиків небажаної зміни цін, шляхом займання протилежних позицій на моментальному (спот) і на ф'ючерсному ринку. Це перший, найпростіший вид хеджування, який застосовувався з моменту появи строкового ринку і строкових контрактів.

    Слід  зазначити, що не можна застосовувати сліпо класичне хеджування на сучасному фондовому ринку, бо це може призводити, часом, до прямо протилежних результатів. Сучасний фондовий ринок — досить складна система, і необхідно розуміти, що застосування класичного хеджування далеко не означає, що цей давній перевірений спосіб гарантує «класичне» зниження ризиків у будь-якому випадку життя.

    Повне хеджування — хеджування з повним покриттям — передбачає страхування ризиків на ф'ючерсному ринку на повну суму угоди. Даний вид хеджування повністю виключає можливі втрати, пов'язані з ціновими ризиками. Часткове хеджування страхує лише частину реальної операції, дозволяючи учаснику ринку встановлювати допустиму для нього ступінь ризику в широких межах.

    Передбачаюче хеджування припускає покупку або продаж ф'ючерса на базовий актив задовго до укладення угоди на ринку цього активу. Ф'ючерсний контракт служить замінником реального договору на поставку. Також передбачаюче хеджування може застосовуватися і шляхом купівлі або продажу постачання ф'ючерсу, і його подальше виконання через біржу.