Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

 

                                     ПВНЗ«Європейський університет »

                                               Пирятинська філія                  

 

 

 

Реферат

на тему:

"Стимулювання природоохоронної  діяльності підприємств"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу  виконала:

студентка 4Е курсу,

Любімоваю. Н

Перевірив:

Дедяїв.І.В

 

 

 

 

 

 

 

 

Пирятин 2012

                                                                                                                                                                           

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Економічна складова – запорука екологічного розвитку.

2. Екологічний менеджмент і ринкові інструменти охорони довкілля

3. Заходи щодо стимулювання  природоохоронної діяльності підприємств  усіх форм власності

Висновки

Список літератури

 

ВСТУП

 

Загальновідомо, що науково-технічна революція спричинила колосальне зростання  матеріальних і духовних можливостей  людства – як творчих, так і  руйнівних. Нині світова громадськість  приділяє значну увагу гострим екологічним  проблемам. Зацікавленість ними викликана  передусім турботами про безпеку  та виживання людства і всього живого на Землі.

Разом з тим нинішній стан екологічної  безпеки України визначається не тільки масштабами задач, що виникають, але і специфікою їхнього розв’язання  в умовах переходу до ринку. Перехід  від адміністративно-командної до ринкової економіки відбувається з  дуже значними соціальними втратами. Так, інфляція та спад промислового виробництва  зумовили падіння рівня життя  народу, зростання чисельності безробітних.

Велике занепокоєння викликає надмірна концентрація екологічно небезпечних  виробництв, застаріле та неефективне  природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічної послідовності, ненадійність технічних систем і  недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах  з підвищеним екологічним ризиком.

У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативою  в 1991 році був прийнятий Закон  про охорону навколишнього середовища та розпочата розробка пакету законів  та законодавчих актів з екологічних  проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу.

З 1991 року в Україні введена  плата за забруднення навколишнього  середовища. Заходи направлені на реалізацію головного принципу: не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійкого розвитку шляхом збалансованого природокористування  так, щоб розвиток матеріального  виробництва в будь-якому регіоні  забезпечував стійкість екосистем. Саме проблемам стимулювання природоохоронної діяльності підприємств в Україні  і присвячений реферат.

 

1. Економічна  складова – запорука екологічного  розвитку

 

Питання екологічної безпеки неможливо розглядати окремо від економіки – вони нерозривно пов’язані. Економічне забезпечення збереження здорового природного середовища різноманітне та включає в себе: державне фінансування заходів з охорони природи; ліцензування; нормування; створення екологічних фондів; систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються; економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища; економічне стимулювання зниження забруднення; пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, в тому числі і сільськогосподарську продукцію; право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами.

Нині в Україні основним джерелом фінансування природоохоронних заходів  є Державний бюджет, кошти з  якого виділяються у вигляді  лімітів капітальних вкладень. Реальні  обсяги інвестицій встановлюються відповідно до планів природоохоронної діяльності міністерств і відомств та з розрахунку економічних можливостей Державного бюджету.

Ефективним способом регулювання  безпеки є економічні механізми, вони умовно об’єднуються у дві  групи: механізми відшкодування  збитків та механізми запобігання  їм.

Механізми відшкодування збитків, що виникають при техногенних і природних катастрофах, мають забезпечувати проведення оцінки збитків, потреби у компенсаційних ресурсах та відшкодування витрат. При цьому варто розрізняти дві форми збитку – нанесений і відшкодований. Повністю оцінити збитки практично неможливо.

Механізми запобігання збиткам. Ці механізми мають забезпечувати: правовий та економічний захист діяльності запобігання збиткам; правову й економічну відповідальність за збільшення величини ризику; зацікавленість суб’єктів господарювання й управління у запобіганні ризику. Даний механізм має заходи як економічного, так і адміністративного характеру.

 

2. Екологічний менеджмент і ринкові інструменти охорони довкілля

 

Систему екологічного менеджменту й аудиту (СЕМА) трактують як ринково орієнтований механізм, а не важіль державного управління. Тому її варто реалізовувати у процесі ринкової трансформації захисту довкілля в Україні. Головними інструментами екологічного менеджменту є: податкові інструменти (пільгові чи дискримінаційні): податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента, користування ресурсами; інструменти системи кредитування (пільгові чи дискримінаційні):  за напрямами діяльності, кредитними ставками, об'єктами та термінами кредитування; субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, компенсацію частини ризику підприємствам з пілотних екопроектів; екологічні платежі за викид та захоронення шкідливих речовин, за фізичні та біологічні види забруднення; цінові інструменти; виплати за досягнення певних екологічних результатів і збереження стану середовища; продаж екологічних прав на викиди, екологічні квоти тощо; екологічне страхування.

 

3. Заходи щодо стимулювання природоохоронної діяльності підприємств усіх форм власності

 

Отже, для запровадження ринкових інструментів охорони довкілля в Україні необхідно, по-перше, трансформувати чинну методологічну базу, по-друге, запровадити нові ефективні ринкові регулятори природокористування. До ринкових регуляторів природокористування належать такі:

1. Екологічний  податок. Доцільно змінити порядок стягнення екологічного податку, а саме:

• нараховувати суму податку не з собівартості продукції (тобто не перекладати на споживача), а з прибутку виробника і в такий спосіб стимулювати його до змін технології, а відтак – до зменшення забруднення довкілля;

• закласти в основу розрахунку екологічного податку принцип залежності від середніх граничних витрат виробника на зменшення забруднення;
• запровадити  коефіцієнти  коригування  суми  екологічного 
  податку залежно від зростання   або зниження концентрації шкідливих речовин у продукції, тобто ввести прогресивне або регресивне екологічне оподаткування.

У країнах з розвинутою ринковою економікою, наприклад, широко використовують диференційоване оподаткування залежно від "екологічної сприятливості" продукції. У цьому випадку концепцію оподаткування розробляють з таким розрахунком, щоб окремі підприємства не опинилися у невигідному становищі порівняно з конкурентами.

Доцільно змінити адресність надходження  екологічного податку, тобто спрямовувати ці кошти не до бюджету, а на рахунки позабюджетних екологічних фондів, адже завдяки їм можна компенсувати недостатність бюджетного фінансування екологічних програм. Потребує зміни й адресність зворотного фінансування зібраних коштів – це повинно бути підтримання екологічних програм.

2. Податкові пільги і субсидії. Головне їхнє завдання – стимулювати активність щодо застосування сучасних науково-технічних досягнень. Втрати бюджетних коштів унаслідок впровадження податкових пільг можна компенсувати надходженнями від оподаткування    підприємств,    що    використовують    екологічно    небезпечну технологію або виготовляють екологічно шкідливу продукцію. Субсидії можна надавати у розмірі до 30% інвестиційних витрат на дослідницьку    діяльність     з     моніторингу, скорочення     викидів, недопущення забруднення. Усі субсидії надають підприємствам з державного бюджету чи спеціальних фондів.
3. Пільгові позики. Це важлива умова підтримання природоохоронних інвестицій у придбання капітальних благ виробниками. У переліку пільгових позик заслуговують на увагу такі методи, як безпроцентні чи з субсидованими процентами позики. До них зачисляють різні види пільгового кредиту для фінансової підтримки суб'єктів  господарювання,  які  запроваджують ресурсоощадні  та природоохоронні технології. В Україні уже зроблено перші кроки у цьому напрямі.
4. Платежі за забруднення довкілля. Доцільно зменшити перелік шкідливих речовин, викиди яких підлягають оплаті, з метою створення прийнятніших практичних умов для їхнього виконання. Водночас варто підвищити розміри нормативів плати за меншу кількість забруднювачів, однак лише тих, що є особливо шкідливими або для зниження викидів яких є необхідні технологічні передумови. В окремих випадках для дуже шкідливих речовин треба застосовувати адміністративні методи – накладати заборону на викиди. Нормативи плати за забруднення довкілля розроблені емпірично на підставі аналізу економічної шкоди та введені в дію з 1992 р. Еколого-економічні умови, що склалися сьогодні в Україні, потребують зміни розмірів плати за забруднення, тобто:

• необхідно відмовитися від прийнятого нині розрахункового методу лінійної залежності розміру плати від обсягу викидів і  прибутку  підприємства. Часто співвідношення розміру обов'язкової плати до розміру прибутку підприємства перевищує 100%. Отже, підприємствам не вигідно зменшувати викиди, бо це призводить до зменшення суми відрахувань. Натомість треба розробити і закласти в основу розрахунків залежність розміру плати від розміру загальних витрат підприємства на зменшення забруднення;

• потрібно відмовитися від сучасного методу розрахунку плати за забруднення, за яким ці кошти враховують у собівартості       продукції. Доцільно       запровадити       порядок відрахування плати з прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача.

5. Реформа ціноутворення. Як засвідчує світовий досвід, завдяки диференціації цін на екологічно забруднену та екологічно чисту продукцію можна досягти позитивних результатів у зменшенні забруднення довкілля. За допомогою запровадження надбавок, доплат або знижок до цін, через цінове регулювання стимулюють виробництво і споживання екологічно чистої продукції, а також забезпечують пільгові умови для неї на ринку.

6. Технологічні премії. Цей економічний інструмент екополітики варто запроваджувати в Україні лише тоді, коли його ефективність буде підтверджена серйозними емпіричними дослідженнями у країнах з різними рівнями економічного розвитку.

До ефективних перспективних стимулів природоохоронної діяльності можна зачислити і ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до безвідходних технологій та використання високоефективних очисних систем. Вона ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнем забруднення. Коли цей рівень нижчий від визначеної межі, фірма отримує право на забруднення довкілля у вигляді сертифіката, який можна продати іншим фірмам. Оскільки ж штрафи за забруднення у багато разів перевищують вартість сертифіката, то цю практику треба визнати доцільною для запровадження і у наших умовах.

Важливим економічним інструментом екополітики є екомаркування продукції та екосертифікація виробників. Екомаркування – це перш за все рекламний засіб, що забезпечує високу конкурентоспроможність товарів. Наприклад, у Нідерландах ціна квітів, що вирощені в органічному середовищі і мають спеціальний сертифікат, на 30 % вища. У Великобританії товари, виготовлені з деревини лісів, експлуатованих на сталій основі, у середньому на 13% дорожчі, ніж стандартні вироби. Крім того, екомаркування у більшості розвинутих країн впливає на розмір імпортного мита.

Логіка  перехідного періоду потребує змін макроекономічної політики у напрямі формування еколого-економічних цінностей, реалізувати які треба відповідно до чинного законодавства України, передусім, на підставі Конституції України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародних угод і конвенцій, парафованих Україною.