Соціальна політика - складова державного регулювання економіки

Нині обов’язковою вимогою до державного регулювання  є забезпечення залежності рівня  оплати праці від її результатів  з тим, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах  усіх форм власності високопродуктивно  працювати, стримати зростання невиправданих  витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності.

Метою державного регулювання є також розбудова  національної системи соціального  захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою  створення правової і нормативної  бази, опрацювання механізмів захисту  і державних гарантій виходячи з  реальних можливостей економіки. Засадними  в системі соціального захисту  мають стати такі принципи: поширення  захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між  державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповід­ність форм соціального захисту  рівню розвитку ринкових відносин в  економіці.

У процесі  формування ринкової економіки на державу  покладається обов’язок розбудови  соціальної інфраструктури, яка створює  можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім’ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього  середовища.

Зусилля та кошти  держави обов’язково повинні  спрямовуватись на створення умов для  розвитку галузей освіти, охорони  здоров’я, науки, культури, що є вкрай  необхідним для зміцнення фізичного  і духовного стану громадян нашого суспільства. З допомогою всіх цивілізованих  засобів впливу та налагодженої соціальної інфраструктури держава має зосередити зусилля народу, його інтелігенції на збереженні й відновленні культурно-історичної та мистецької спадщини, на розвиток у  людей естетичного бачення світу, культурного самовиховання.

Висновки. Кризовий стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів із соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених, непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також  удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати ринкових реформ і стабілізації виробництва  будуть зведені нанівець постійним  зростанням соціального напруження в суспільстві.

Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення; розробка соціальних прогнозів; розробка показників соціального захисту  і рівня життя в державних  індикативних планах та способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги  населенню; коригування рівня процентних ставок на вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання  рівня життя та соціального захисту  населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці і  соціальної політики.

Література

1. Горілий  А. Г. Економіка ринків праці  / Горілий А. Г. – Тернопіль  : Карп`юка, 1999. – 156 с.

2. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка / Горобчук Т. Т. – Київ : ЦУЛ, 2002. – 236 с.

3. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки / Дідківська Л. І., Головко Л. С. – Київ : "Знання-Прес", 2000. – 209 с.

4. Державне  регулювання економіки : навч. посібник / [С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін]. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

5. Економічна  енциклопедія : у 3 т. / Редкол. : С. В. Мочерний та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002.

6. Конституція  України // Відомості Верховної  Ради України. – 1996. – №30. –  23.07.96.

7. Закон України  „Про зайнятість населення” від 01.03.91.