Складові ринкової інфраструктури

Форвардні угоди — це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості у зазначений час Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту. Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому беї будь-якого офіційного гаранта. Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвардна угода біржового обороту. Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою страхують від зміни цін. Це набуває особливо важливого значення в умовах інфляції.

 

Угоди «з умовою» поширені в країнах, що перебувають у стані переходу до ринкової економіки. їхня сутність полягає в тому, що продаж одного товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участю маклера, а обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

 

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. При строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав па товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо знизилась, — покупець. Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А той, хто купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають страховими гарантами, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на таку саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець товару застосовує хеджування продажем, а продавець товару — купівлею. Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що є торгівлею попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни, на відміну від ціни під час укладення опціонної угоди, є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може втратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

 

Формування товарних бірж в Україні  сприятиме концентрації у певних місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, створити ринок засобів виробництва.

 

Фондова біржа — це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей. В сучасному світі функціонує: більше ніж 200 фондових бірж. Всі вони мають свої особливості часто досить суттєві. Беручи за критерій визначення правового статусу бірж їх поділяють на три типи: публічно-правові; приватні, змішані.

 

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів. Публічно-правовий тип фондової біржі характерний для Франції та Німеччини.

 

Приватні фондові біржі - це акціонерні товариства, що абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності до чинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової і торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип характерний для США та Англії.

 

При змішаному типі — фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швейцарії та Швеції. Окрім цієї класифікації фондові біржі умовно поділяють також на „брокерські" та „банківські".

 

Діяльність фондової біржі в  Україні регламентується Законом України від 18.06.91 р. „Про цінні папери і фондову біржу", іншими законодавчими актами України, статутом та правилами фондової біржі.

 

Функції, які виконує фондова  біржа впливають на різні сфери  життя країни, основними з них  є такі: в економічній сфері:

• прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляцію для інвестицій у  виробничу та соціальну сфери;

• переміщення капіталу з однієї галузі в інші — найефективніші чи соціально значущі;

• акумуляція вільних коштів населення, тимчасове вилучення їх з обігу, що стримує інфляційні процеси, сприяє стабілізації державного бюджету, уможливлює залучення копнім приватних осіб для інвестицій;

• регулювання обігу цінних паперів  котируванням, зміною курсу, ринкової вартості;

• відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства;

у фінансовій сфері:

• організація біржових зборів для  проведення гласних публічних торгів;

• визначення ринкової ціни цінних паперів, що котируються на біржі;

• гарантування виконання умов біржових угод, розробка системи розрахунків  за укладеними на біржі угодами;

• здійснення біржового арбітражу, розв'язання спірних питань, що виникають по біржових угодах у процесі біржових торгів;

• забезпечення учасників ринку  оперативною та аналітичною інформацією про стан та тенденції розвитку фондового ринку;

у політичній сфері:

• сприяння укріпленню економічної  самостійності, яка є головною опорою незалежності держави.

• сприяння розвитку ринкової економічної  системи, як основи демократичного суспільства.

• прискорення інтеграційних процесів входження України до світового  співтовариства;

• вихід через фондову біржу  національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств, а відтак - інвестування іноземного капіталу (через цінні папери) в економіку України;

у соціальній сфері:

• акумуляція капіталу, у тому числі  й вільних коштів населення, для інвестування як у виробничу, так і в соціальну сферу та підвищення добробуту населення;

• створення нових робочих місць  завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню.

 

Усі фондові біржі можна поділити на кілька груп. Умовно вони класифікуються так: найбільш розвинуті, розвинуті, перспективні й щойно створені. До першої групи  належать  Нью-Йоркська,   Токійська,  Лондонська,   Паризька, Франкфуртська та Копенгагенська фондові біржі. Ця група фондових бірж посідає провідне місце серед усіх бірж за торговим оборотом цінних паперів, застосуванням майже на 100 відсотків комп'ютерних засобів тощо. До другої групи фондових бірж слід віднести, наприклад, Американську (США), Цюрихську (Швейцарія), Амстердамську (Голландія),  Міланську   (Італія),    Торонтську   (Онтаріо, Канада), Австралійську та  ряд інших.   Ця  група фондових бірж характеризується досить високими оборотами цінних  паперів,   розвинутою  структурою  процедур допущення до участі в біржових торгах та котируванні, широким застосуванням комп'ютерних засобів,  інформуванням  про зміну курсів та укладені угоди, а також проведенням клірингових та розрахункових операцій.  Фондові біржі,  що складають цю групу, були створені, як правило, кілька століть тому і за цей  період досягли високого рівня  розвитку.

 

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.  Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.  Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація.  Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.  У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

 

Банки як складова частина ринкової інфраструктури.

 

Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

 

Пасивні банківські операції — операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

 

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

 

Кредити надаються у вигляді  грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

 

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

 

Діяльність банків має засновуватися  на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі  своєї діяльності вони одержують  прибуток. Банківський прибуток –  це залишок між сумою одержаних  відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

 

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і  банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

 

Перший рівень банківської системи  України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

 

Національний банк України є  юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності та перебуває у його повному господарському віданні  і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю  і служить для забезпечення зобов'язань  Національного банку України.

 

Згідно зі статтею 99 Конституції  України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є  забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності.

 

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8. здійснює банківське регулювання та нагляд;
9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
20. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.