Скандинавська модель господарювання

Темпи економічного зростання Швеції у 80-і – першу  половину 90-х років були значно нижчими, ніж в інших розвинених країнах. За ВВП на душу населення серед 24 розвинених держав Швеція за 1970-1991 роки перемістилася з 3-го місця на 12-е; за рівнем життя з початку 70-х по кінець 90-х років – з 4-го до 17-го місця. За період 1970-1996 років держбюджет був бездефіцитним лише три роки. Державний борг досягнув у середині 90-х років 70% ВВП.

Все це викликає необхідність вдосконалення скандинавської моделі – лібералізації економіки, перегляду стратегії розвитку, дерегулювання, приватизації і посилення ролі ринку.

Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони  навколишнього середовища[3, c. 97-99].

За твердженнями дослідників, "скандинавська модель" являє собою систему взаємопов'язаних факторів, жоден з яких не можна вилучити, не порушуючи всю соціально-економічну конструкцію. Основа цієї моделі полягає у "соціальній домовленості" між організованим робітничим рухом і великим капіталом. Корені цієї моделі пов'язують з приходом до влади соціал-демократичних урядів (Данія -1929 p., Швеція і Норвегія - 1932 p.). Але як специфічна "скандинавська модель" вона оформилася лише наприкінці 70-х років. Окрім іншого, вона передбачала розв'язання проблеми використання національних ресурсів, який відповідав би потребам кожного громадянина країни з урахуванням його соціально-економічного становища і соціального статусу в суспільстві.

В межах означеної "скандинавської моделі" особливої  уваги заслуговує модель т. зв. "шведського соціалізму".

Слова т. зв. "шведський  соціалізм" вжиті в лапках саме тому, що, як відомо, Швеція є типовою капіталістичною країною, з усталеними ринковими традиціями і ніколи не перебувала в полоні ортодоксальних "соціалістичних ідей". Але ще на початку 30-х років в Швеції почала на практиці стверджуватися соціал-демократична ідеологія. Ще у 1928 р. тодішній прем'єр-міністр П. Ханссон проголосив про створення в Швеції "народного дому", який мав ліквідувати соціально-економічні бар'єри між працею і капіталом, між багатими і бідними. Тоді ж реформістський за своїм духом робітничий рух проголосив "середній шлях" між капіталізмом і соціалізмом, що означало на практиці поєднання двох начал - ринкової економіки (капіталізм) і соціально орієнтованої системи перерозподілу суспільного продукту (соціалізм). На задум "функціональних соціалістів", демократична держава має здійснювати функції перерозподілу національного доходу з метою досягнення більшої соціальної справедливості. До числа фундаментальних елементів "шведської моделі" соціальної (а не соціалістичної!) економіки слід віднести такі: збереження приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва з відповідною формою господарювання, розвинені ринкові системи й механізми, значне державне регулювання економіки, безумовне визнання демократичних цінностей, досягнення соціального миру на основі партнерства праці і капіталу, перерозподіл суспільного продукту за допомогою активної соціальної політики держави, виходячи з цілей повної зайнятості і підвищення добробуту трудящих.

"Шведська  модель", безперечно, заслуговує  на саму прискіпливу увагу,  оскільки цій країні вдалося  здійснити "структурну перебудову" без відчутних соціальних потрясінь і негараздів, які переживають практично всі постсоціалістичні країни.

Абстрагуючись від конкретики і національної специфіки "соціальних економік" європейських країн з метою типологізації якоїсь усередненої "Європейської моделі" можна відзначити, що вона почала формуватися лише після II світової війни у зв'язку з утворенням "спільного ринку" на засадах Європейського економічного співтовариства. І тепер, коли до ЄЕС входять усі провідні країни Західної Європи, можна твердити і про "соціальну ринкову модель", характерну для більшості європейських країн[4, c. 94-97].

Отже, скандинавська  модель добробуту часто використовується як загальний термін для опису  того, як Данія, Швеція й Норвегія організують  і фінансують свої системи соціальної підтримки, програми здоров'я й утворення.

Принцип, що лежить в основі моделі добробуту, полягає  в тім, що допомога повинна надаватися всім громадянам, на яких вона поширюється, незалежно від їх соціального або сімейного статусу. Ця система універсальна, і допомога надається окремій особистості, так, наприклад, замужня жінка має права незалежно від свого чоловіка. В області охорони здоров'я й зайнятості, однак, право на одержання посібника залежить від попереднього місця роботи й іноді від членства в профспілці й членських внесках. Проте , найбільша частка фінансової відповідальності лежить на державі й здійснюється за допомогою системи оподатковування, що характеризується широким охопленням і високим рівнем, а не за допомогою особливих дотацій.

В області політичного  пристрою всі скандинавські країни є парламентськими республіками, і між політичною системою й організаціями, що представляють інтереси працівників  і роботодавців, існує тісне співробітництво. Крім того, лояльне відношення населення до центральних органів керування й іншій суспільній владі є основною характеристикою політичного пристрою країни й відіграє немаловажну роль у скандинавській моделі добробуту.

Останнім часом  з’явилось багато дебатів про  підтримку такої моделі добробуту, що була розроблена сорок років тому в часи низького рівня безробіття й сильного економічного росту. Зростаюча необхідність державного фінансування такої щедрої системи соціальної підтримки привела до деяких змін даної моделі, щоб відповідати змінам в економіці й суспільстві[7, c. 159-162].

Висновки

У практиці державного регулювання країн Північної Європи заслуговує уваги механізм регулювання природоохоронної діяльності, який найбільш відпрацьований у Данії. Інвестиції на охорону навколишнього середовища в цій країні складають близько 7,5% сукупних державних інвестицій, що дозволило країні здійснити за останнє десятиріччя наближення до еталона екологічної цивілізованої держави'. Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища.

Отже, скандинавська  модель соціального захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії. Соціальний захист у ній розуміється як законне право громадянина. Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків.

В цілому рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної політики, спрямованої на вирівнювання прибутків.

Необхідною попередньою  умовою функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, побудоване на основі відданості принципам інституційного суспільства добробуту. Фінансування систем соціального захисту в цій моделі здійснюється переважно за рахунок оподаткування, хоча певну роль відіграють страхові внески підприємців і найманих робітників.

Єдиною частиною соціального захисту, виділеною з загальної системи, є страхування від безробіття, яке є добровільним і управляється профспілками. Донедавна наймані працівники були практично звільнені від сплати страхових внесків і брали участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. Однак в останнє десятиліття ХХ ст. намітилась тенденція поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної платні. Ця ж тенденція простежується і щодо підприємців, тоді як соціальні видатки держави протягом останніх років помітно скоротились.