Системні проблеми в діяльності фондового ринку України та їх вплив на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері

Системні проблеми в  діяльності фондового ринку України  та їх вплив на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері

 
 
В Україні не розроблено стратегії  дій стосовно реалізації національних інтересів у фінансовій сфері, а  відтак і конкурентоспроможної моделі розвитку вітчизняного фондового ринку.  
Украй неефективне вирішення проблем становлення ринку цінних паперів (ЦП) у нашій країні впродовж майже 15 років не дозволяло суттєво зрушити наукові дослідження впливу функціонування фондового ринку України на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері та забезпечення належної конкурентоспроможності фінансового сектора.Як наслідок, у нас бракує дієвих механізмів залучення інвестиційних ресурсів, стримується створення потужних українських транснаціональних компаній на пріоритетних напрямах.  
Для прийняття державних рішень із вдосконалення функціонування фондового ринку необхідно провести розгорнутий аналіз системних проблем його розвитку і ролі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України у їх вирішенні. Важливо також виробити пропозиції для належного правового та інституційного забезпечення діяльності ринку ЦП.  
Національні інтереси і цілі України у фінансовій сфері  
Україна як один із геополітичних центрів країн Балто-Чорноморської смуги, Східної Європи та Кавказу, потребує розбудови лідируючого в зазначеному регіоні конкурентоспроможного фінансового ринку.  
На думку автора, до національних інтересів України у фінансовій сфері слід віднести створення і розвиток конкурентоспроможних фінансових та економічних інститутів з метою накопичення й використання фінансових ресурсів, достатніх для вирішення національних завдань усередині країни та поза її межами, підтримки здорової, зростаючої економіки заради забезпечення високого рівня добробуту громадян.  
Національні інтереси у фінансовій сфері – це життєво важливі економічні та фінансові цілі виживання України як вільної і незалежної нації в умовах глобалізації.  
Серед національних цілей у фінансовій сфері, що спрямовані на досягнення, підтримку та захист відповідних національних інтересів, можна назвати:

·  підвищення міжнародного авторитету України завдяки здійсненню якісного вітчизняного урядового, підприємницького і фінансового менеджменту;

·  досягнення реальної стабільності та збалансованого розвитку фінансової системи країни шляхом налагодження механізмів захищеності та забезпечення фінансових суб’єктів господарювання, домогосподарств, підприємств, держави фінансовими ресурсами, необхідними для задоволення їх потреб і виконання функціональних обов’язків, здійснення реальної детінізації економічної та фінансової системи України;

·  розроблення і вдала реалізація конкурентоспроможної моделі та стратегії розвитку (на 15–20 років) фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, митної, розрахункової, інвестиційної та фондової систем на регіональному і глобальному фінансовому ринках, а також ціноутворення, які мають достатній потенціал стійкості від впливу внутрішніх та зовнішніх негативних чинників;

·  якнайшвидше завершення правової, організаційної, інституційної розбудови конкурентоспроможного фондового ринку, національних та приватних фінансових інституцій; нейтралізація тенденцій загрози цілісності фінансової системи, зокрема пов’язаних із сепаратистськими проявами;

·  налагодження ефективної взаємодії між фінансовими системами України, країн ЄС та інших регіональних утворень із подальшою інтеграцією до них на базі національних інтересів України;

·  залучення на керівні посади в Уряді фахівців із підприємницького та фінансового середовища, високоморальних і професійних людей, здатних ефективно реалізувати національні інтереси України у фінансовій сфері.  
Стратегічна мета України – в умовах функціонування наднаціональних платіжних систем максимально врахувати фінансові інтереси української держави, набути статусу фінансового центру в регіоні Балто-Чорноморської дуги, Східної Європи та Кавказу, досягнути європейського рівня життя громадян.  
Етапи розвитку фондового ринку  
Особливість фондового ринку в Україні полягає в тому, що він утворився завдяки проведенню масової приватизації та появі близько 30 мільйонів власників акцій. Вартість пакета, яким володіє такий інвестор, становить 10 грн. Сертифікатна приватизація не принесла приватизованому підприємству додаткових капіталів, а натомість призвела до відчудження емітентів від своїх акціонерів. Після прийняття ряду нормативних вимог ця тенденція посилилась.  
Фондовий ринок – найслабший сегмент української економіки. Його стан є показником низького рівня інвестиційного клімату в державі, суперечностей ринкових перетворень, недостатньо ефективної роботи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, самоусунення від цього напряму діяльності фінансово-економічного блоку Кабінету Міністрів України [1].  
Біржовий ринок цінних паперів в Україні пройшов у своєму розвитку ряд етапів.  
На першому етапі (1991–1994 рр.) були ухвалені закони «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», що дало старт розвитку в Україні фондових бірж. Однак відсутність необхідної інфраструктури, недостатня правова врегульованість питань, пов’язаних з її функціонуванням, повільні темпи приватизації зумовили вкрай низькі темпи розвитку біржового ринку. Вторинний ринок цінних паперів був практично відсутній. Бракувало системи обліку прав власності на цінні папери. Гармонійний розвиток виявився неможливим через наявність багатьох державних регуляторів, дії яких слабо узгоджувались між собою.  
Для другого етапу (1995–1999 рр.) характерно кількісне та якісне зростання біржової торгівлі цінними паперами в Україні. Цьому сприяло створення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, визначення та розподіл повноважень щодо його регулювання серед інших державних органів. Законодавчо було визначено принципи й шляхи розвитку ринку цінних паперів – прийнято Концепцію функціонування та розвитку ринку цінних паперів (1995 p.), а також закони «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 p.), «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997 р.). До основних результатів другого етапу розвитку українського фондового ринку слід віднести створення системи реєстрації прав власності на цінні папери, розкриття інформації про емітентів і професійних учасників ринку ЦП, нагляду за дотриманням законодавства на ньому.  
Третій етап (2000–2005 рр.) позначився завершенням масової приватизації, необхідністю обслуговування інвестиційних процесів і захисту прав інвесторів. Деякою мірою цьому сприяли укази Президента України «Про основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році», «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» та ряд прийнятих законів України.  
На ринку державних цінних паперів важливу роль відіграє Національний банк України. Спільно з Міністерством фінансів (Казначейством) він розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних ЦП, вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу. Національний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків, умови кредитування та грошового обігу.  
Модель, відповідно до якої сьогодні розбудовується фондовий ринок в Україні, має як універсальні, так і особливі риси. Універсальність полягає в тому, що вона складається з елементів, характерних для ринку цінних паперів інших країн (державний контроль за РЦП, наявність біржового та позабіржового сегментів, створення інфраструктурних інструментів, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, обіг дематеріалізованих цінних паперів, законодавче регулювання фондового ринку, випуску цінних паперів та закріплення переліку ЦП, публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності). Серед особливостей, які притаманні українському фондовому ринку, слід назвати такі: перевага первинного ринку, випуск емітентами своїх акцій, невелика питома вага акціонерного ринку, самокоригування цінних паперів, недостатня поінформованість інвесторів про державні та місцеві боргові ЦП, низький рівень забезпечення майбутніх доходів.  
Для визначення основних завдань четвертого етапу розвитку фондового ринку України, який почався у 2006 р., необхідно розглянути основні проблеми його функціонування, виходячи з вимог національних інтересів у фінансовій сфері.  
Основні проблеми та перешкоди розвитку фондового ринку в Україні  
В Україні всі складові інфраструктури фінансового ринку – інституційні, правові, інформаційні, соціальні – є перехідними, незрілими. Відзначається низький рівень використання сучасних інформаційний систем (особливо в галузі українізації діловодства і технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку), здійснення професійного аналізу, прогнозування ситуації та надання рекомендацій ДКЦПФ. Залишається незадовільною діяльність фінансових посередників щодо забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією, чим обумовлюється фактична відсутність на фондовому ринку фізичних осіб як ключових інвесторів економіки країни. Економічне і «біржове» мислення громадян знаходиться на початковому рівні, що не дозволяє їм активно включитися у функціональну систему фінансового ринку.  
Через украй недосконалу законодавчу базу розвитку ринку цінних паперів, поточність і мобільність грошового капіталу найбільш універсальним інституційним елементом інфраструктури фінансового ринку України стали банки. Відтак виникають реальні ризики, пов’язані з монополізацією послуг та зменшенням захисту прав міноритарних акціонерів.  
Зберігається деформація структури фондового ринку. Значна частина операцій з цінними паперами здійснюється поза межами організованого ринку [2].  
«Кабінет Міністрів має у невідкладному порядку всебічно вивчити стан розвитку фондового ринку в Україні, ужити заходів, які б дозволили виправити існуючу критичну ситуацію. Уряд має сприяти прийняттю Законів «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про акціонерні товариства», впорядкувати діяльність Національної депозитарної системи відповідно до міжнародних стандартів та вдосконалити державне регулювання і контроль за її функціонуванням» [3].  
Фондовий ринок України за ступенем своєї зрілості та ризиків належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях свого розвитку. Він не здатний витримати жорсткої конкуренції з фондовими ринками розвинутих країн за обмежений обсяг інвестиційних ресурсів.  
У сучасних міжнародних умовах існує загроза зосередження торгівлі привабливими українськими цінними паперами за межами нашої країни, у столицях іноземних держав. Наслідки подібних процесів будуть невтішними:

·  другорядний статус фондового ринку України з подальшим зменшенням обсягів операцій з цінними паперами на ньому;

·  відсутність достатнього входження на вітчизняний фондовий ринок іноземних інвесторів і фінансових інститутів після закінчення грошової приватизації;

·  постприватизаційний перерозподіл української власності на іноземних ринках.  
Найбільшою проблемою в найближчі роки стане регуляторний арбітраж (різниця між витратами учасників ринку на дотримання комплексу регулятивних вимог у тій чи іншій країні), пов’язаний із масштабним переміщенням капіталів в офшорні зони для створення ринку, паралельного внутрішньому [4].  
Провідна роль у цих процесах належить окремим українським фінансово-промисловим групам (ФПГ). Для визнання Європою ФПГ як форми самореалізації приватного та корпоративного капіталу останнім потрібно здійснити внутрішню модернізацію‚ налагодити принципово нові форми взаємовідносин із державою‚ оптимізувати власну присутність у політиці‚ опрацювати ефективну систему вирішення корпоративних конфліктів і‚ зрештою‚ продемонструвати західним партнерам амбіції та потенціал‚ достатній для сприяння модернізації української економіки на базі національних інтересів України.  
Сьогодні саме з діяльністю лобістських угруповань із числа ФПГ пов’язують такі явища:

·  збереження в політиці‚ державному управлінні‚ економіці непрозорих моделей прийняття рішень;

·  масштабна корупція серед правлячого класу;

·  систематичне порушення принципів ринкової конкуренції;

·  втягування представників вищих ешелонів влади у великий бізнес;

·  маніпулювання громадською думкою та масовою свідомістю.  
Економічне зростання України багато в чому залежить від зусиль держави, професійності крупних учасників національного ринку капіталів та здатності мобілізувати фінансові ресурси з метою їх інвестування в реальний сектор економіки.  
 
Враховуючи низький рівень внутрішніх заощаджень, ефективним способом підтримання стабільного зростання в Україні є збільшення надходжень міжнародного приватного капіталу. Однак реалізація цього напряму стане можливою лише в разі забезпечення певних умов, як-от:

·  прозорість фондового ринку, що передбачає вільний доступ інвесторів до інформації про випуск та обіг цінних паперів, унеможливлює «закулісні» схеми, усуває прояви дискримінації суб’єктів ринку. Якщо правила гри будуть простими, чіткими і зрозумілими, тоді відпаде необхідність вивчати безліч інструкцій для здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку;

·  передбачуваність результату, що дає змогу іноземному інвестору заздалегідь обраховувати всі ризики вкладання свого капіталу в Україні, а відтак бути впевненим у виконанні державою її зобов’язань.  
Необхідно надати реальні повноваження саморегулятивним організаціям фондового ринку, щоб вони стали впливовими центрами професійної регуляції для об’єднуваних ними учасників ринку.  
Суттєвою перешкодою для притоку вітчизняного та іноземного капіталу є випадки порушення прав інвесторів, непрозорість і низька ліквідність фондового ринку України.  
До найбільш поширених порушень слід віднести:

·  недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій; порушення інтересів інвесторів під час проведення емісій;

·  несвоєчасне та неповне висвітлення інформації про діяльність емітентів;

·  ущемлення прав інвесторів під час процедури банкрутства, санації, реорганізації або ліквідації об’єкта інвестування;

·  недотримання емітентами порядку проведення загальних зборів акціонерів;

·  прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;

·  зміни порядку та термінів виплати дивідендів;

·  ігнорування інститутами інфраструктури вимог законодавства про фондовий ринок.  
Створення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів можливе тільки за умови об’єднання зусиль законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів та інвесторів [4].  
Через високу собівартість послуг реєстраторів часто платіж за перереєстрацію невеликого пакета акцій перевищує його вартість. Необхідно вирішити питання щодо тарифікації послуг професійних учасників фондового ринку (реєстраторів, зберігачів). У Законі України «Про механізми кредитування» слід врахувати стандарти обігу та обслуговування цінних паперів.  
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом на реєстраторів покладені невластиві їм функції контролю за підставами для здійснення угод, правоздатністю інвесторів, додержанням ними вимог антимонопольних застережень тощо. Внаслідок невисоких вимог до ліцензування реєстраторської діяльності нерідко утворюються «свої» реєстратори. Вони засновуються емітентами для зменшення витрат і контролю за процесом перерозподілу власності. Відсутність інституту трансфер-агентів, уповноважених реєстратором цінних паперів, збільшує витрати інвесторів під час їх перереєстрації. Реорганізація реєстраторської діяльності потребує введення чітких правил передачі реєстрів, ліцензування, припинення діяльності з ведення реєстрів банками, переведення трансакцій за найбільш ліквідними цінними паперами в ланку «депозитарій – зберігач», підвищення професіоналізму відповідальних осіб. Здійснення зазначених заходів дозволить подолати проблеми розвитку реєстраторського сегменту Національної депозитарної системи.  
Вдосконалення відносин «реєстратори – депозитарії – зберігачі» може відбутися в ході реалізації програми електронної перереєстрації та відпрацювання процедур обліку в системі реєстру номінальних утримувачів депозитарних установ [4].  
З метою недопущення порушень законодавства ДКЦПФР необхідно розробити методичні рекомендації з реорганізації реєстраторського сегменту, забезпечити достатню інформованість компаній, що бажають злитися, бути поглинутими або здійснити поглинання.  
Нині працює незначна кількість взаємних та інвестиційних фондів відкритого типу. Функціонування останніх ускладнюється їх низькою ліквідністю на ринку.  
Потребує певних змін і правова база щодо процедури ліквідації, подовження терміну дії або трансформації фондів закритого типу. У більшості з них наразі закінчується термін дії. За законом, у разі ліквідації вони мають повернути кошти утримувачам інвестиційних сертифікатів. Однак отримати гроші дуже важко, оскільки переважна більшість активів взаємних та інвестиційних фондів закритого типу є неліквідною. Якщо ж інвестиційна компанія або інвестиційний фонд збанкрутували, захистити права інвесторів практично неможливо. Водночас, адміністративна процедура трансформації таких структур (обмін сертифікатів та ін.) є досить складною і витратною. Вони повинні бути готовими будь-коли викупити сертифікати, навіть якщо ліквідність на ринку є мінімальною.  
На основних діючих осіб фондового ринку – емітентів та інвесторів – чиниться значний податковий тиск, що робить їх неспроможними і незацікавленими в активізації своєї діяльності. Угоди, які укладаються на досконалих світових ринках, є прибутковими, оскільки з них не стягується державне мито. Така сама норма має бути введена і в українську практику. Сьогодні клієнтам невигідно працювати на біржовому ринку України, хоч він, як відомо, є найорганізованішим відносно повноти відображення доходів та сплати відповідних податків і гарантує учасникам цілковиту безпеку в розрахунках.  
Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку, призводить до втрат бюджету. Тому необхідно внести зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».  
Важливою передумовою збільшення привабливості фондового ринку для стратегічних інвесторів є підвищення рейтингу українських цінних паперів від спекулятивного до інвестиційного, що, своєю чергою, вимагає наявності на ринку достатньої кількості високоліквідних ЦП з відносно передбачуваною курсовою вартістю. А для цього необхідно, щоб запрацював механізм, який би пов’язував доходність та котирування цінних паперів із прибутковістю і вартістю підприємств-емітентів. До того ж на фондовому ринку мусять обертатися переважно надійні ЦП, а інвестори повинні мати можливість розрізняти цінні папери за ступенем їх надійності.  
Умовою ефективного розвитку ринку державних боргових зобов’язань є розширення кола прямих учасників, насамперед небанківських фінансових установ.  
З метою вдосконалення функціонування недержавних пенсійних фондів та страхових компаній необхідно прискорити формування законодавчої бази для впровадження ефективних інструментів вкладання активів, вдосконалити інфраструктуру функціонування фондового ринку України.  
У сучасних умовах критерієм для визначення рівня добробуту громадян є не тільки частка національного багатства, що припадає на душу населення, а й можливість залучати отримані доходи в ринковий обіг. Іншими словами, індикатором ефективності економіки країни та основним інструментом упровадження інноваційної моделі є рівень капіталізації господарства в цілому, а також його галузей і підприємств. Сьогодні український фондовий ринок характеризується низьким рівнем ринкової капіталізації, прозорості й ліквідності. Такий стан не заохочує вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладання коштів у цінні папери українських емітентів. В Україні мінімальне значення капіталізації економіки має становити близько $1 трлн., а реально воно не перевищує навіть кілька десятків мільярдів доларів.  
Через відсутність у державі чітких правил відтворення капіталу капіталізація найбільших українських компаній залишається досить низькою. Власниками понад 70% акцій підприємств зазвичай є один чи два акціонери. Вони намагаються за будь-яку ціну отримати кілька відсотків акцій, що виставляються на біржові торги та реально визначають капіталізацію. Для повного придбання акцій використовується механізм фіктивного банкрутства підприємств, а також проведення «формальних торгів» на організованих ринках.  
Занижений рівень капіталізації вітчизняних компаній, брак інформації про їх власників та фінансовий стан найкрупніших українських бізнесменів зменшують конкурентний потенціал підприємств, вимагають додаткової плати за ризик. Як наслідок – гальмується приток інвестицій у країну.  
Про тінізацію процесів у фінансовій сфері свідчить наявність величезного розриву – в кілька тисяч разів – між обсягами капіталізації найбільшої і найменшої компаній у певних галузях. Застосування такого механізму набуло відчутних масштабів у чорній металургії, будівництві, енергетиці.  
Звичайною практикою є утискання прав дрібних акціонерів – виведення активів із компаній у «структури» топ-менеджерів, відсутність дивідендної політики [6].  
З огляду на те, що планується приватизувати значну частку державної власності, вірогідним є загострення проблем тінізації у царині капіталізації економіки.  
До факторів, які гальмують розбудову конкурентоспроможного фондового ринку України, слід також віднести:

·  відсутність амбіційної та визнаної не тільки в Україні, а й на теренах ЄС професійної команди (насамперед серед фахівців ДКЦПФР), які б мали авторитет і визнання у фінансових колах. Обрання членів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не повинно здійснюватися за принципом партійних квот, який у нинішньому вигляді породжує протистояння у зв’язку з лобіюванням тих чи інших корпоративних інтересів і, можливо, тіньових схем. Умовами призначення голови та членів ДКЦПФР повинні бути їх професіоналізм і наявність фінансової освіти. Особливу стурбованість викликає невідповідність потенціалу Державної комісії її реальному впливу на ефективне функціонування інфраструктури фондового ринку. Якби у своїх ключових рішеннях ДКЦПФР виходила з національних інтересів України, у цій структурі не розгорнулися б справжні корпоративні війни, які завдали відчутної шкоди іміджу України і позбавили її багатомільярдних інвестицій.  
Наслідками такої позиції керівництва ДКЦПФР, особливо у 2004–2005 рр., стали:

·  повний провал у прийнятті понад 10 законодавчих актів, про невідкладність яких неодноразово наголошували учасники ринку й авторитетні міжнародні фінансові інституції;

·  відсутність розробленої концепції та стратегії розвитку фінансового і фондового ринків на найближчі 15–20 років, які б дали змогу захистити міноритарного акціонера та фондовий ринок від монополізму банків, інших реальних власників;

·  зменшення координуючої ролі Уряду у створенні умов для розвитку дворівневої структури фондового ринку України.  
Удосконалення діяльності фондового ринку  
Для динамічного нарощування до кінця 2006 р. номінальної капіталізації економіки і ринку акцій Кабінет Міністрів України має забезпечити дієву координацію діяльності Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Мінпромполітики, МінАПК, ДКЦПФР, Держфінпослуг, ФДМУ, НБУ, інших міністерств і відомств, Пенсійного фонду, облдержадміністрацій, саморегулятивних організацій, УСПП, наукових установ, відповідних комітетів ВРУ для розробки, розгляду та затвердження комплексної державної стратегії капіталізації економіки, галузей, підприємств і на цій основі – стратегії розвитку фінансового та фондового ринків на 15–20 років. В її основу слід покласти інноваційну модель розвитку пріоритетних сфер економіки країни з урахуванням вимог СОТ та стандартів ЄС.  
Необхідно внести деякі законодавчі зміни та прискорити прийняття Верховною Радою України пакету законодавчих проектів, зокрема: «Про акціонерні товариства», про вдосконалення інститутів власності та регулювання, усунення суперечливості податкової політики, суттєве збільшення обертання цінних паперів на організованому фондовому ринку, повну капіталізацію землі та нерухомості, здійснення реальної захищеності прав інвесторів і дрібних акціонерів, переведення ФПГ у статус ТНК. Їх діяльність повинна максимально відповідати національним інтересам України. За основу тут можна взяти досвід Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу, Тайваню, Індії, Китаю, де фінансово-промислові групи, які працюють у пріоритетних галузях, задовольняють сукупний попит і забезпечують оптимальну норму прибутку.  
Для створення об’єктивних та прозорих умов стратегічного планування доцільно здійснити дооцінення всього майна приватизованих компаній для визначення його реальної ринкової вартості.  
Для активізації управління корпоративними фінансами на мікрорівні варто стимулювати діяльність менеджерів компаній, наприклад передавати їм частину акцій від додаткової капіталізації. В Україні слід створити умови для повноцінної, комфортної, тривалої роботи власників і менеджерів усіх рівнів.  
Щоб підвищити конкурентоспроможність фондового ринку та інтегрувати його в міжнародні ринки капіталу, необхідно вдосконалити систему виконання угод і обліку прав власності на цінні папери.  
На часі налагодження адекватного економічній ситуації ефективного державного регулювання і високого рівня управління виробничими об’єктами, прозорих прав власності та сучасної моделі функціонування фондового ринку, приведення рівня його капіталізації, а також банківської системи і небанківських фінансових установ до європейських стандартів.  
Таким чином, одним із основних завдань четвертого етапу функціонування фондового ринку (2006–2021 рр.) є перетворення ДКЦПФР на ефективного регулятора, здатного створити умови для формування в Україні центру фінансової торгівлі.