Рынок и роль государства в рыночной системе

- консультативні (консалтингові) компанії;

- аудиторські компанії;

- громадські і державно – громадські фонди,  призначенні для

стимулювання  ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Інфраструктура  виступає як механізм функціонування підприємництва.

Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не  можуть бути нав’язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами.

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалась у  результаті  тривалої еволюції товарного виробництва. Разом з цим формувалися й її функції:

- організаційне оформлення ринкових відносин;

- полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;

- спеціалізація різних суб’єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їхньої роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

- полегшення форм юридичного й економічного контролю, державного й громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи  з цього, можна говорити про два  види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки; загальну, тобто таку, яка  обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір  від виробника до споживача.

      Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному  оформленню ринкових відносин, є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні  доми і таке інше. 

      Загальна  інфраструктура обслуговує ринкову  економіку  в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову систему. 
 
 
 
 
 

2.ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКРНОМІКИ 

2.1 Основні функції державного регулювання 

Ефективність  і раціональність функціонування національних економічних 

систем визначальною мірою залежать від поділу функцій  між суб’єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково – технічного прогресу. Вона реалізується через рад конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної суспільства і управління нею, фінансування і організація науково -  дослідних і дослідно – конструкторських робіт, стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують найближчим часом значних прибутків, допомога проектам високого ризику.

      Не  менш важливим є функції перерозподілу  національного доходу між сферами  суспільного життя і галузями економіки, а також створення  та розвитку соціально – економічної інфраструктури.

      Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій  податково – бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава  акумулює величезні кошти, що створюють  можливість державного впливу на економіку.Функція створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регулювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність.Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдяки йому держава бере безпосередню участь в економічних процесах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єктів господарювання та охорони навколишнього середовища.Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяльності всі економічні одиниці. Законодавчо закріплюються передусім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпечення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалізованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єктів, так і через опосередковане регулювання.

        У першому випадку йдеться про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандарти на послуги, що надаються. До цієї природної монополії належать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них державна економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і виробничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.

У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє в двох напрямках.

Перший - часткове втручання у функціонування ринкового  механізму через законодавчі  акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції  та доходів, встановлення розміру зростання  цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у кредитно – грошовій системі.

Другий напрям – зменшення впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання – через  фінансові та кредитно – грошові  важелі, податки, субсидії, зовнішньоекономічні  та валютні заходи, за допомогою  яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки. 

2.2 Методи державного регулювання 

Державне  регулювання економіки передбачає використання ряд методів. Під методами  державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики .За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До методів  прямого державного впливу належать такі:

-   визначення  стратегічних цілей розвитку  економіки та їх відобра¬ження  в індикативних та інших планах, цільових програмах;

-   державні  замовлення і контракти на  поставки певних видів про¬дукції, виконання робіт, надання послуг;

-   державна  підтримка програм, замовлень і контрактів;

-  нормативні  вимоги до якості та сертифікації  технології та продукції;

-  правові  й адміністративні обмеження та заборони щодо виробниц¬тва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зов-нішньоторговельних операцій.

Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання  економічних процесів ґрунтуються  переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

-   оподаткування,  рівень оподаткування та система податкових пільг;   

-   регулювання  цін, їх рівні та співвідношення;

-   плата  за ресурси, відсоткові ставки  за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умовиобміну валют.

Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвитку ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного відтворення.Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адмініст-ративні,економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого й опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інструментів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Розмежування  адміністративних та економічних методів  державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб задіяти будь-який опосередкований регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийняти адміністративне рішення, наприклад, щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки адміністрування.

Правові методи регулювання розвитку економіки  передбачають прийняття законів  і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів  президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі  та нормативні акти визначають об'єкт  та зміст ре-гулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх неви-конання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулю-вання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Пакет законів, що регулюють економічні відносини  в Україні, напра-цьовується. Основними  чинними законами є "Закон про  власність", "Про банки і  банківську діяльність", "Про обмеження  монополізму та недопу-щення недобросовісної  конкуренції"", "Про оподаткування  доходів під-приємств та організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф".[1]

Зміни і  доповнення законів передбачаються відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та декретами Кабінету Міністрів України.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні дії потрібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправданою повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економічного стимулювання, переконання і виховання.Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах; попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, розв'язуються адміністративними методами. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера ад-міністративних заходів обмежується переважно захистом навколишнього середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності мало-забезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньового бізнесу.

Економічні  методи регулювання — це система  прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський  розвиток з дотриманням вимог  економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших  економічних важелів задля створення  умов, що забезпечують досягнення високих  економічних результатів.За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та інше.