Розвиток системи соціального захисту населення в сучасних умовах

Іншою, взаємопов’язаною проблемою, поряд з безробіттям, є бідність.  Бідність — проблема, яку успадкує і нове тисячоліття. В 2002 р., за даними Світового банку, 1,5 млрд. чоловік на нашій планеті існувало лише на один долар в день. Здається, що проблема бідності є вічною — вона завжди існувала і завжди існуватиме. Правда, були часи, які соціалісти-утопісти називали “золотим віком”, коли, як вони вважали, не було бідних і багатих. Але утопісти помилялись — бідність існувала і тоді, хоча вона і не була персоніфікована. У первісному суспільстві теж страждали від голоду. Тільки тоді не було розшарування на класи, поділу на заможних і незаможних, не існувало “соціальної” бідності, яка породжує почуття несправедливості.  Сучасні держави використовують різні засоби для вирішення проблеми бідності. Найбільших успіхів в боротьбі з бідністю досягла так звана соціальна держава, яка бере на себе турботу про матеріальне становище своїх громадян, проводить сучасну соціальну політику.     Така держава сприяє збереженню стабільності, суспільної злагоди, попереджає гострі соціальні конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІI. Соціальна політика та соціальний захист населення України в сучасних умовах.

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.            

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень  і одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори - це механізми соціального захисту.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

- системної, соціально-економічної  трансформації;

- структурної перебудови;

- виходу на новий  щабель економічного розвитку;

- переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики перехідного періоду.

Стратегічного характеру:

- наповнення реформ  соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

- активізація соціальної  ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

- забезпечення гідних  і безпечних умов життя та  праці, зростання добробуту громадян;

- створення кожній  людині можливостей реалізувати  її здібності, одержувати доход  відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації  до трудової та підприємницької  діяльності, становлення середнього  класу;

- забезпечення відтворення  населення, оптимізація ситуації  на ринку праці;

- гармонізація відносин  між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

- формування ефективної  системи соціального захисту  населення;

- реформування пенсійної  системи;

- розвиток соціальної  інфраструктури, створення умов  для виховання, освіти, духовного  розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві[3,87-88].

Поточного характеру:

- погашення заборгованості  з заробітної плати та соціальних  виплат;

- забезпечення прожиткового  мінімуму;

- боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

- захист громадян від  інфляції за допомогою своєчасної  індексації доходів;

- обмеження безробіття  та стимулювання зайнятості населення;

- створення екологічно  та соціальне безпечних умов  життя;

запобігання соціальній деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

- правове забезпечення  соціального захисту населення,  прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

- прямі державні витрати  із бюджетів різних рівнів  на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

- соціальні трансферти  у вигляді різного роду соціальних  субсидій;

- впровадження ефективної  прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних  і екологічних нормативів і  стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми  з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

- державний вплив на  ціни та цінотворення;

- обов'язкове соціальне  страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного  сектору економіки та виробництво  суспільних товарів і послуг;

-підготовка та перепідготовка кадрів;

-організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.

Державні соціальні  стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні  гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму  людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і  нормативи - показники необхідного  споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація  економіки України неможлива  без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового  реформування - соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності. У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Система соціального  захисту в Україні включає :

-пенсії (ПФ, ФСС);

-допомога по безробіттю (ФЗ);

-система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи:

-програма допомоги сім'ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

-державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

-допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

-державна система охорони здоров'я (МБ, ДБ, ЧФ);

-державна система  освіти(МБ, ДБ);

-соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.

Система соціальних допомог:

-цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

-соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через  недержавні організації:

-соціальна допомога з фондів підприємств.

Система соціального  захисту населення складається  з :

-соціального страхування;

-соціальної допомоги;

-соціальних гарантій .

Система соціального  страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у  себе :

-пенсійну систему;

-соціальне страхування на випадок безробіття;

-соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

-соціальне страхування від нещасних випадків.

За даними Міністерства праці і соціальної політики України  і пенсійного фонду, системою соціального  страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих  осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.

Державну соціальну  допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням  потреб, але без урахування майнового  стану або доходу.

- адресна соціальна  допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні  гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні  гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів  соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні :

-мінімальний розмір заробітної плати;

-мінімальний розмір пенсій за віком;

-мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

-стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

-індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

-забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил  Національної академії наук, право  на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

 

 

 

 

 

Висновки

1. З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки.

  2. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

3. Разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

4. Зараз перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

5. Також в роботі було проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення, боротьбі з безробіттям і бідністю. Узагальнивши викладене, можна виділити чотири типи політики соціального захисту у світі:        А) Скандинавська модель спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці.      Б) Європейська модель орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.         В) Японська модель. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.     Г) Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.