Розвиток інтелектуальної власності в глобальній економіці

— договори, які формують міжнародну систему  охорони інтелектуальної  власності. До цієї групи  на сьогодні належать 9 договорів та конвенцій, що врегульовують  визнані державами  — членами ВОІВ стандарти регулювання відносин інтелектуальної власності в кожній країні, зокрема Договір про патентне право (Patent Law Treaty, PLT), Угода СОІВ про авторське право (WIPO Copyright Treaty, WCT), Договір про закони щодо товарних знаків (Trademark Law Treaty, TLT), Паризька конвенція про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property) тощо;

— договори, які лежать в основі практичного  забезпечення міжнародної  охорони інтелектуальної  власності. В цю групу  входять 10 договорів, які забезпечують дію кожної міжнародної  реєстрації чи поданої  заявки у будь-якій державі — учасниці угоди, в тому числі  Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty, РСТ, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks), Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreements Concerning the International Deposit of Industrial Designs) тощо;

— договори, які створюють  класифікаційні системи  та процедури їх удосконалення  і оновлення. До цієї групи належать договори, які відіграють допоміжну  роль, пов'язану зі створенням та порядком використання класифікаційних  систем, покликаних полегшити пошук  необхідної інформації щодо об'єктів інтелектуальної  власності, в тому числі Локарнська угода щодо заснування Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks), Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Classification the international Patent Classification) тощо. Діяльність ВОІВ охоплює три основні напрями:

— реєстраційна діяльність (прямі  послуги заявникам  і власникам прав на промислову власність);

— забезпечення міжурядового співробітництва  щодо адміністративних питань інтелектуальної  власності (керівництво  роботою фондів патентних  документів, оновлення  міжнародних класифікаційних  систем, оброблення статистичних даних, підготовка оглядів  про стан правових норм у сфері промислової  власності і авторського  права);

— програмна діяльність (забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, розробка нових договорів, організація діяльності зі співробітництва  з метою розвитку тощо).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея до якої входять усі держави — члени ВОІВ, які одночасно є членами будь-якого з її союзів. До адміністративної системи ВОІВ входить також Конференція, до складу якої належать усі держави — члени ВОІВ незалежно від того, чи є вони членами того чи іншого союзу. Ще один адміністративний орган ВОІВ — Координаційний комітет, який одночасно є консультативним та виконавчим органом. Четвертий орган ВОІВ — Міжнародне бюро, або Секретаріат, який очолює генеральний директор і до складу якого входять більш ніж 600 співробітників з різних країн.

Всесвітня організація інтелектуальної  власності: сприяє підвищенню ефективності охорони  прав інтелектуальної  власності шляхом розвитку міжнародного співробітництва  у цій сфері; розробляє  правові норми  та надає відповідні рекомендації щодо регламентації  правових і адміністративних аспектів інтелектуальної  власності; надає  консультації та здійснює розробки типових  законів щодо врегулювання відносин інтелектуальної  власності на національному  та міжнародному рівнях, є міжнародним  центром обміну інформацією  у сфері інтелектуальної  власності, надає  навчальну та техніко-юридичну допомогу країнам; визначає міжнародні стандарти  в галузі інтелектуальної  власності, знання яких є обов'язковим  для спеціалістів, що працюють у цій  сфері; здійснює реєстрацію об'єктів права  промислової власності  та їх подальшу охорону; організовує дослідження  глобальних проблем  у сфері інтелектуальної  власності; сприяє врегулюванню суперечок в галузі інтелектуальної  власності між  суб'єктами приватного права; здійснює діяльність, спрямовану на гармонізацію національних законодавств та процедур у сфері  інтелектуальної  власності.

У 2004 р. у Брюсселі за сприяння ВОІВ спільно зі Світовим альянсом бізнес-лідерів у боротьбі з контрафактною продукцією (GBLAAC), Міжнародною асоціацією торгових марок (INTA), Міжнародною асоціацією управління безпекою (ISNA) та іншими впливовими міжнародними організаціями відбувався Перший Всесвітній конгрес із боротьби з підробками товарів і торговельних марок.

У Заяві конгресу зазначається, що інтелектуальна власність  є могутнім інструментом підвищення добробуту  та економічного розвитку країн світу. Водночас піратство та торгівля контрафактною продукцією перетворились на зростаючу загрозу  інтелектуальній  власності, економічному розвиткові, здоров'ю  та безпеці споживачів у багатьох країнах  у глобальному  масштабі. Це пов'язано  з тим, що: підробка товарів завдає істотної шкоди національним інтересам, бізнесу  через втрату бюджетних  доходів, розпорошення урядових засобів, негативний вплив на економічний  розвиток й іноземні інвестиції; у значній  кількості підроблених  товарів використовуються небезпечні, неперевірені або нестандартні інгредієнти, які  становлять загрозу  здоров'ю і безпеці  споживачів; виробництво, розповсюдження і  роздрібний продаж контрафактних  товарів усе більш  підпадають під контроль великих злочинних  організацій, а також  використовуються для  фінансування діяльності деяких терористичних  угруповань; торгівля контрафактними товарами сприяє підвищенню рівня  корупції в публічному та приватному секторах; продаж контрафактних  товарів завдає значних  фінансових збитків, призводить до втрати репутації виробників, торговців та власників торговельних марок, підриває довіру до них споживачів тощо.

У Заяві наголошується  на спільній зацікавленості та нагальній потребі  у вдосконаленні  співробітництва  та координації на національному, регіональному  та глобальному рівнях між різними органами влади та промисловими групами, які намагаються  протидіяти торгівлі контрафактними товарами, що швидко зростає. У  зв'язку з цим Конгрес  рекомендував: запровадити  тривале співробітництво  громадського та приватного секторів на світовому  рівні, в тому числі  між міжнародними установами, що відповідають за боротьбу з контрафактними товарами; запровадити  регіональні ініціативи громадського та приватного секторів щодо протидії підробкам товарів; провести зустрічі на вищому рівні для  власників торговельних марок приватного сектору і організацій, що працюють над проблемами підробок з метою  координації та підвищення ефективності дій  цій сфері; надати допомогу країнам  у модернізації їхніх  можливостей щодо боротьби з контрафактними товарами, сприянні отриманню матеріальних вигод від захисту  інтелектуальної  власності; завершити  розробку Всесвітньою  митною організацією "типового законодавства" щодо захисту прав інтелектуальної  власності на кордоні; забезпечити повну  імплементацію та активну підтримку  ініціативи Інтерполу  щодо захисту прав інтелектуальної  власності та боротьби з контрафактними товарами; підтримати ВОІВ у її зусиллях надати країнам допомогу з підвищення рівня знань суддів та прокурорів, які займаються питаннями захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі запровадження, у разі доцільності, спеціальних судів для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності; забезпечити подальшу розробку відповідних стандартів, стратегій та інструментів протидії підробкам з боку Всесвітньої митної організації; заохочувати уряди до підвищення пріоритетності та виділення додаткових ресурсів для посилення боротьби з протизаконною торгівлею тощо4.

Важливу роль у регулюванні  міжнародних відносин у сфері інтелектуальної  власності відіграє Світова організація  торгівлі (COT, World Trade Organization, WTO), яка надає цим питанням першочергового значення.

Процес  створення системи  міжнародних економічних  відносин, побудованих  на узгоджених правилах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і світової торгівлі зокрема, пройшов  складний шлях розвитку.

З 1948 до 1994 р. провідну роль у регулюванні  міжнародної торгівлі відігравала Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) — багатостороння міжнародна угода, яка визначала принципи і правові норми торговельних відносин країн-учасниць на основі пристосування національного зовнішньоторговельного законодавства до єдиних вимог.

За  майже півстолітню  історію ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів. Протягом перших трьох десятиріч діяльність ГАТТ була зосереджена на лібералізації міжнародної торгівлі шляхом взаємного знижен­ня митно-тарифного захисту. Але одночасно зі зниженням митних бар'єрів у світовій торгівлі з'явилися проблеми, пов'язані з нетарифними обмеженнями, що потребували спільного розв'язання. З цієї причини в ході VII Токійського раунду багатосторонніх переговорів (1973—1979 pp.) сфера регулювання ГАТТ була значно розширена. Було укладено пакет угод щодо врегулювання правил митної оцінки, технічних бар'єрів у торгівлі, імпортного ліцензування, введення анти­демпінгових компенсаційних мит тощо.

Однак, незважаючи на досягнуті  успіхи, в регулюванні  міжнародної торгівлі залишилось багато невирішених  питань, більше того, поступово почали накопичуватися нові проблеми. Розвиток світогосподарських зв'язків, НТР І поглиблення валютно-фінансового співробітництва сприяли зростанню самостійної ролі й експортного потенціалу сфери послуг (телекомунікаційних, банківських, страхових, туристичних, транспортних) у міжнародній економіці. На початку 80-хроків загострилися питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності внаслідок зростання масштабів торгівлі товарами з підробленими товарними знаками, відео-, комп'ютерного піратства, використання чужих наукових і конструкторських розробок.

За  цих обставин відсутність  загальновизнаних правил у світовій торгівлі послугами та міждержавних домовленостей щодо охорони прав інтелектуальної  власності гальмує  подальший розвиток міжнародних економічних  відносин. Виникла  також потреба  у створенні ефективного  міжнародного інституту, який був би в змозі  охопити багатосторонніми уго­дами широкий  спектр міждержавних торговельно-економічних  зв'язків і мати широке коло повноважень  у врегулюванні світової торгівлі.

Обговоренню цих складних старих і нових проблем  була присвячена робота VIII Уругвайського раунду багатосторонніх  торговельних переговорів, який тривав найдовше, — з 1986 до 1993 р. У  результаті семирічних переговорів було розроблено та узгоджено  пакет із 28 домовленостей  та юридичних норм. Ці угоди охопили  широке коло різноманітних  видів діяльності й уперше набули комплексного характеру, включивши  до сфери міжнародного регулювання торгівлю послугами, а також  питання захисту  прав інтелектуальної  власності, інвестицій, пов'язаних із торгівлею  тощо.

Важливим  результатом Уругвайського  раунду стало створення  Світової організації  торгівлі, до компетенції  якої увійшли нові (раніше не регульовані в  рамках ГАТТ) питання. На сьогодні СОТ припадає роль міжнародного форуму для проведення торговельних переговорів, арбітра міждержавних торговельних суперечок і здійснює нагляд за широким спектром торговельно-політичних угод, маючи набагато ширші повноваження завдяки вдосконаленню низки процедур щодо прийняття рішень. Водночас СОТ є інституційним механізмом реалізації домовленостей Уругвайського раунду.

До  складу Генеральної  ради СОТ входять  три організації: Рада з торгівлі послугами, Рада з торгівлі товарами та Рада з інтелектуальної  власності, яка здійснює нагляд за виконанням Угоди про торговельні  аспекти прав інтелектуальної  власності (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, TRIPS), підписаної 15 квітня 1994 p. З метою впровадження нових стандартів у галузі охорони та забезпечення прав інтелектуальної власності між COT і ВОІВ була укладена угода про співробітництво, за якою Світова організація інтелектуальної власності зобов'язалася надавати технічну допомогу державам щодо приведення національного законодавства у відповідність до вимог угоди TRIPS.

Угода про торговельні  аспекти прав інтелектуальної  власності регулює  широкий спектр прав у сфері інтелектуальної  власності, в тому числі авторське  право і суміжні  права, право на товарні  знаки та знаки  обслуговування, географічні  зазначення, промислові зразки, патенти, топології  інтегральних мікросхем, закриту інформацію тощо.

Угода TRIPS є торговельною угодою, а не договором прямої дії, відтак передбачає прийняття відповідного національного законодавства; вперше включає інтелектуальну власність у контекст світової торгівлі та пов'язаних з нею глобальних проблем; детально регламентує процес забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності; уніфікує судові процедури захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності у країнах — членах COT; передбачає заходи, спрямовані на попередження порушень прав інтелектуальної власності без створення перешкод на шляху торгівлі продуктами інтелектуальної діяльності; регламентує відповідальність за зловживання правами інтелектуальної власності, жорсткі заходи боротьби з піратством і контрафактною продукцією тощо.

Основне призначення Угоди  про торговельні  аспекти прав інтелектуальної  власності — сприяння заохоченню технічних  нововведень, передачі та поширення інновацій  на основі взаємовигідного  співробітництва  виробників та споживачів інтелектуальних  продуктів, гармонійного поєднання їх прав та обов'язків, підвищення соціально-економічного добробуту населення. Згідно зі ст. 7 Угоди  TRIPS захист та контроль за дотриманням прав інтелектуальної власності мають сприяти запровадженню технологічних нововведень, передачі та поширенню технологій для обопільної вигоди виробників та споживачів у такий спосіб, що сприяє підвищенню соціального та економічного добробуту, а також балансу прав і обов'язків сторін. Угода також передбачає, що права інтелектуальної власності повинні відповідати критеріям права на захист, передбаченим Паризькою конвенцією (1967), Бернською конвенцією (1971), Римською конвенцією та Договором з інтелектуальної власності стосовно інтегральних мікросхем.