Розвиток банківського сектору України

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 

     кафедра: фінансів 
 
 
 
 
 

     САМОСТІЙНА  РОБОТА

     з дисципліни «Інфраструктура аграрного ринку»

     на  тему: «Розвиток банківського сектору  України» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала: студентка

     5 курсу 4 групи 
 

     Перевірила: 
 
 
 

     Херсон -2010- 
 

ЗМІСТ 

     Вступ…………………………………………………………………………...3

     1. Розвиток банківського сектору……………………………………………4

     2. Проблеми розвитку банківського сектору України……………………...7

     3. Пропозиції щодо розв’язання проблем та їх обґрунтування…………..14

     Висновки……………………………………………………………………..20

     Список  використаних джерел………………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

          В умовах перехідної економіки, на етапі формування та розвитку ринкових інститутів банківська система  України ще сповна не мобілізувала й не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв’язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком, спрямувати цей розвиток у необхідне для економіки та суспільства русло.

          Не зменшуючи  значимості наукових напрацювань в  рамках загальної теорії банківської  системи, досліджень стосовно зарубіжних банків, окремих проблем функціонування вітчизняної банківської системи, зокрема її платоспроможності та ліквідності, слід все ж констатувати, що залишаються недостатньо вивченими особливості, тенденції і перспективні напрями розвитку банківської системи України. В умовах трансформацій, які відбуваються в країні, вони потребують глибшого розроблення як у теоретичному, так і в методично-практичному аспектах.

          Актуальність зазначених проблем, недостатній рівень вивчення економічною наукою теоретичних  і дослідження практичних питань функціонування та розвитку банківської  системи України в умовах перехідної економіки обумовили вибір теми дослідження. 
 
 

1. Розвиток  банківського сектору

     На  сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.

     Серед суб'єктів фінансово-господарської  діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

     У порівнянні з іншими галузями економіки  банківському сектору надається  пріоритетне значення. Банківські установи акумулюють фінансові ресурси, які необхідні для економічного зростання, а також вони є посередниками по відношенню до економіки. Банківський сектор потрібно розглядати як підсистему національної економіки, оскільки остання є сукупністю елементів, які знаходяться у постійному зв’язку і взаємодії між собою. Головні ознаки, що притаманні банківському сектору, наступні:

- динамічність  поведінки банківських установ,  які постійно розвиваються, адаптуючись  до зміни економічної ситуації;

- здатність  до самонастроювання, саморегулювання  та саморозвитку;

- наявність  складних взаємозв’язків, включаючи зворотні, що дозволяє включити банківський сектор до складних систем;

- структурна  різноманітність, що проявляється  у великій кількості складових  елементів банківського сектору, ієрархічно організованих, що мають свої локальні цілі функціонування і розвитку та які підпорядковуються однаковій меті – максимізації прибутку та підвищення ліквідності;

- концентрація  уваги його суб’єктів на специфічній  діяльності, яка пов’язана з грошово-кредитною сферою, та дотримання вимог „банківської таємниці”.

     Якщо  розглядати банківський сектор в Україні, то можна зазначити, що він є одним з найрозвинутіших елементів господарського механізму. Реформування банківської системи було розпочато значно раніше за інші сектори економіки, теперішні показники у банківській діяльності значно краще показників минулих років. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

     Проаналізуємо стан банківської системи на 01 січня 2010 року. Станом на 1 січня 2010 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 182 банки, у тому числі: 176 банків (96,7% від загальної кількості банків, що мають дану ліцензію) – акціонерні товариства (з них 76 банків (41,8%)) – відкриті акціонерні товариства, 1 банк (0,5%) – закрите акціонерне товариство, 99 банків (54,4%) – публічні, 6 банків (3,3%) – товариства з обмеженою відповідальністю.

     У стані ліквідації перебуває 14 банків, з них 12 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 2 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Станом на 01.01.2010 власний капітал банків склав 126,2 млрд. грн, або 14,2% пасивів банків.

     Власний капітал банків має наступну структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал складає 94,5% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу – 0,3%; емісійні різниці – 5,0%; загальні резерви та фонди банків – 13,6%; результати минулих років – 0,5%; результати звітного року, що очікують затвердження – 0,03%; результати поточного року – (-22,2%); результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії – 8,3%. Зобов’язання банків за станом на 01.01.2010 становили 764,5 млрд. грн.

     Кошти фізичних осіб складають 210,1 млрд. грн., або 27,5% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання – 115,2 млрд. грн.,

Банки мають таку структуру коштів населення  з точки зору строковості. Строкові кошти складають 155,3 млрд. грн., або 73,9% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 54,8 млрд. грн., або 26,1%.,8

     Станом  на 01.01.2010 активи банків становили 890,7 млрд. грн., загальні активи – 1001,9 млрд. грн. Більшу частину загальних активів складають кредитні операції – 74,6%. Доходи банків склали 143,1 млрд. грн., з них процентні доходи становили 121,2 млрд. грн. (або 84,7% від загальних доходів), комісійні доходи – 16,2 млрд. грн. (11,3%). Витрати банків склали 171,1 млрд. грн., з них процентні витрати – 66,6 млрд. грн. (або 38,9% від загальних витрат), відрахування в резерви – 65,4 млрд. грн. (38,2%), комісійні витрати – 3,0 млрд. грн. (1,7%).

     Отже, незважаючи на усі позитивні моменти, ми бачимо, що банківський сектор економіки України загалом за результатами діяльності є збитковим, залишається недосконалим та не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. Він містить чисельні проблеми, значна частина яких викликана кризовими явищами економіки, а це призвело до втрати довіри до банків з боку населення, низького рівня кредитування, зниження рівня розрахунків між клієнтами тощо.

     Зрозуміло, що однією з причин, через яку  виникла фінансова криза в  Україні, є залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Важливим є те, що за останні роки переважно здійснювалося споживче кредитування населення: гроші направлялися не на реальний розвиток економіки, а на споживання побутової техніки, автомобілів і квартир. Таким чином, головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий строк – 5-7 років для авто й 20-30 років для нерухомості, а закордонні кредити вітчизняні фінустанови залучали на незначний строк – 3-5 років. При цьому наші банки розраховували перекредитовуватися за кордоном на таких же вигідних умовах і надалі. Але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам. 

2. Проблеми  розвитку банківського сектору України

      Аналіз  стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентоздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

1. Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2010 р. у ній було зосереджено близько половини чистих активів усієї системи: понад 20% статутного капіталу банків, 55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юридичних осіб, 56% вкладів населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.
2. Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах та навіть  відсутність у деяких з областей країни, деяку відсталість банківського сектора у них та відсутність у них конкуренції, а отже, і стимулів для підвищення конкурентоспроможності регіональних банківських установ.
3. Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.
4. Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 - 31%), що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.
5. Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.
6. Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.
7. Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України. Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів, яка паралізує банки.
8. З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.
9. Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.