Роздержавлення і приватизація

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..3

1. Загальне поняття  роздержавлення та приватизації……………......4

2. Критерії, шляхи і  форми роздержавлення і приватизації………….7

Висновок………………………………………………………………..10

Список використаної літератури……………………………………...11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Приватизація - це процес, який не можна однозначно трактувати. В широкому значенні приватизація як один з аспектів загальної політики дерегулювання економіки означає  уповільнення темпів розширення або  навіть скорочення державного сектора, що зумовить збільшення вкладу приватного сектора в господарський розвиток. Це комплексне явище обумовлене зміною політико-економічних умов, посиленням впливу ринкових сил.

Актуальність  теми. Хід економічних реформ в Україні демонструє тісний взаємозв'язок між зміною господарського механізму та зміною форм власності. Трансформація централізованого управління економікою в напрямку формування ринкових відносин передбачає проведення істотних соціально-економічних перетворень. До найважливіших серед них безперечно належить зміна відносин власності через розвиток процесів роздержавлення та приватизації. Ці поняття сьогодні є ключовими в колишніх соціалістичних країнах.

Політика приватизації базується на ідеї, згідно з якою організація господарського життя відповідно до законів ринку, рівноправної конкуренції та комерціалізації виробництва більш ефективна, ніж на засадах адміністративних обмежень та регламентацій. Ринок у даному випадку розглядається як джерело соціально-економічного прогресу в тій мірі, в якій він сприяє конкуренції, виробництву якісних матеріальних благ та послуг для широких верств населення.

Теоретичним обґрунтуванням необхідності курсу на приватизацію стала функціонально-господарська концепція розвитку державного підприємництва, яка потіснила соціально-політичну концепцію, що панувала раніше.

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальні  поняття роздержавлення та приватизації

Під роздержавленням розуміють передачу функції прямого господарського управління на рівень підприємства (організації) без зміни характеру власності. Йдеться про зниження ролі держави в управлінні господарськими об'єктами, надання їм широкої самостійності, заміну переважно вертикальних зв'язків горизонтальними.

Приватизація — це процес відчуження майна державної власності на користь громадян та юридичних осіб у вигляді передачі їм у приватну, колективну чи змішаної форми власності.[3 c.126]

Приватизація — це загальносвітове явище. Головна її мета — домогтися підвищення ефективності підприємств, які у межах державно-бюрократичної власності втрачають можливість ефективного функціонування. Саме така мета диктувала необхідність здійснення приватизації в 70-ті pp. у Великій Британії, яка проводилася під керівництвом уряду Маргарет Тетчер. Подібні ж процеси і за тих самих причин здійснювалися в інших країнах Західної Європи — Франції, Австрії, де існував помітний державний сектор. Приватизація в країнах пострадянського простору проводиться за зовсім інших умов.

Західна Європа — це, по-перше, країни з традиційною ринковою економікою, де конкуренція і вільне ціноутворення існували століттями, по-друге, основою економіки тут виступає приватна власність, по-третє, еволюція економічних форм здійснюється в чіткому правовому полі.

У країнах перехідної економіки всі ці умови відсутні. Основне протиріччя приватизації у постсоціалістичних країнах пов'язане з тим, що вона розглядається як продаж підприємств, якими ніхто не володіє, та вартості яких ніхто не знає, покупцям, у яких немає грошей. [6, c. 18-20].

 Для переходу до  ринку при будь-якому варіанті  перебудови виникла необхідність створити ринкову структуру, спроможну наблизити виробника до власності, оживити потенціал безпосереднього інтересу до результатів господарювання. Проте це тільки початок шляху, ринкові відносини, конкурентне середовище ще мають бути створеними. За таких умов основою першого етапу стала так звана сертифікаційна приватизація. За задумом сертифікаційна приватизація має вирішити проблему приватизації не тільки дрібних, а й великих підприємств. Приватизація великих підприємств здійснюється в два етапи:

• розподіл приватизаційних сертифікатів серед населення;
• обмін сертифікатів на акції приватизованих підприємств.

Проте такий механізм приватизації не розв'язав поставлених  завдань. Стратегія роздержавлення і приватизації передбачали:

 по-перше, створити нового власника, здатного конкурувати на ринку товарів і послуг;

по-друге, підвищити ефективність виробництва на макро- і мікрорівні;

по-третє, забезпечити  передумови для залучення закордонних  та вітчизняних інвесторів, щоб за їхньою допомогою здійснити структурну перебудову виробництва, збільшити експортний потенціал країни. Передбачалося поповнити державний і місцевий бюджети коштами від проданих об'єктів державної власності, що давало можливість пом'якшити гострі соціально-економічні проблеми, пов'язані з боргами по заробітній платі та пенсіях. Жодної із цих цілей нині не досягнуто.

Сертифікаційна приватизація висвітлила всю неефективність приватизаційної політики України. І все-таки, незважаючи на недоліки проведеної політики, у ході приватизації створюються передумови системної трансформації суспільства. Уже можна твердити — ліквідована монополія державної власності, створюється багатоукладна економіка. Поступово формується ринкова інфраструктура, фондовий ринок. Триває розробка правової бази, покликаної регламентувати реформування власності. Можна впевнитися: у країні встановилася нова соціально-економічна структура.

Однак значна частина  державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів  державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції.[2  c.10-13]

Роздержавлення - досить складний процес як у плані шляхів та способів, так і в плані соціально-економічного змісту. Основним результатом роздержавлення має стати зміна економічних функцій та ролі держави в напрямку їхньої націоналізації. Роздержавлення усуває монополію та економічний диктат держави, тому що остання перестає бути єдиним власником. Проте економічна роль держави залишається значною.

Узагальнення світового досвіду роздержавлення та приватизації свідчить, по-перше, що державні підприємства можуть бути високо конкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують на бюджетне фінансування та різного роду пільги. По-друге, роздержавлення і приватизація в усіх країнах через певний час змінюються націоналізацією та реприватизацією. По-третє, приватизація і роздержавлення здійснюються не лише з метою підвищення ефективності виробництва, а як засіб зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Аналіз процесів, що відбуваються в економічній та соціальній сферах суспільства, дозволив сформувати низку  проблем, які необхідно вирішити для більш ефективного реформування власності в Україні. Це перш за все:

• удосконалення правової, нормативної та методичної бази приватизації;
• розробка і реалізація комплексу заходів щодо усунення монополізму в процесі перетворення державної власності;
• посилення інформаційного забезпечення приватизаційних процесів;
• активізація участі громадян України в приватизаційних процесах.

На мою думку, головне  призначення приватизації в Україні  полягає в адаптації відносин власності до потреб нового типу зростання, головна сила якого - підприємницька активність. Хоча у ході приватизації зустрічаються сугубо політичні ситуації, загальна її спрямованість - забезпечення умов для більш ефективного господарювання, демонополізації та формування засад конкуренції[4, c. 119-123].

 

2. Критерії, шляхи і форми роздержавлення і приватизації.

 

Однак, незважаючи на позитивні  особливості, що притаманні нинішньому процесу приватизації, існує ряд факторів, що призводять до сповільнення процесу реформування відносин власності, серед яких найнегативнішими є:

— існування певного лобі серед груп суспільства, які стали власниками в процесі безконтрольного привласнення державного майна і хочуть зберегти цю власність;

— переділ власності з кожним приходом нових людей до влади і, як наслідок, ставлення до влади як до способу збагачення за рахунок перерозподілу і привласнення державного майна;

— зниження інтересу інвесторів, особливо іноземних, до української приватизації внаслідок непоодиноких випадків затягування державою термінів виконання взятих на себе зобов'язань під час попереднього продажу об'єктів, що приватизуються;

— не визначений до цього часу статус державних підприємств, що не дає змоги активно проводити процеси роздержавлення;

— існування значних перепон для міжнародного визнання української економіки ринковою і здобуття гідного місця у глобальному процесі спеціалізації національної економіки й міжнародного поділу праці.

В Україні головними формами приватизації є: викуп об'єктів товариством покупців; викуп за альтернативним планом; викуп держмайна, зданого в оренду; продаж на аукціоні; продаж на некомерційному конкурсі; передача об'єктів безкоштовно трудовим колективам; продаж акцій відкритих акціонерних товариств[14, c. 54-58].  Кожна з названих організаційно-економічних форм має як свої переваги, так і недоліки, свою сферу використання, які залежать від рівня розвитку підприємства, ефективності його функціонування; від стану основних засобів, матеріально-технічної бази й соціальної інфраструктури, психологічного клімату в колективі.

Економічною основою виконання державою своїх функцій є державний сектор, який звичайно ототожнюють із сукупністю форм безпосередньої участі держави у виробництві, розподілі, обміні. Наприклад, бюджет, як частина державного сектору в сфері розподілу, необхідний для перерозподілу доходів, фінансування випуску суспільних товарів, стимулювання науково-технічного прогресу, забезпечення збереження навколишнього середовища тощо. Беручи на себе надмірні функції, держава викликає штучне зростання державного сектору[10, c. 9].

Зазначимо, що підприємства державного сектору вступають у  ринкову конкуренцію серйозно ослабленими, тому що вони розраховують не стільки  на себе, скільки на особливе відношення держави - у вигляді дотацій, податкових пільг, списання або продовження  кредитної заборгованості, гарантованого збуту в межах державного замовлення і так далі. У державних підприємств немає зобов'язань перед акціонерами, їм не загрожує банкрутство. Все це негативно відбивається на витратах і цінах, освоєнні нових технологій, рівні організації виробництва, якості управління та інших параметрах господарської діяльності.

Найбільш  універсальною формою роздержавлення є акціонування. Акціонування формує підприємства, які за своїми масштабами альтернативні державним; воно спрямовано на демонополізацію і в той же час на збереження крупних підприємств, а не на їхнє руйнування. Акціонерна форма задовольняє інтереси будь-яких власників - як виробників, так і постачальників. Купуючи акції, робітники стають власниками акціонерних підприємств. [9, c. 6-9].

У зв'язку з переходом  до ринкової економіки радикально змінюються задачі і характер управлінської  діяльності підприємств. На перший план виходять такі цілі: максимізація прибутку та збільшення в інтересах власників ринкової вартості підприємства. Оцінка реальних вимог ринку й власних (наявних і потенційних) можливостей, орієнтація на ринковий попит - головне в розробці стратегії підприємства та створенні організаційних механізмів, які її створюють. [1, c. 28-31].

Рис. 2.1. Взаємозв'язок суб'єктів приватизації, її чинників та цілей

Уникнути негативних явищ, які супроводжують процес приватизації в Україні, дозволить створення  розвинутої інфраструктури, тобто взаємопов'язаного  комплексу державних і приватних  установ, які необхідні для вирішення  проблем, що виникають у ході перетворень відносин власності. При цьому, на мою думку, інфраструктура приватизації повинна дозволити узгодити інтереси всіх учасників процесу роздержавлення власності.

Якщо у процесі роздержавлення приватизовані підприємства підвищать основні показники діяльності, зросте продуктивність праці й загальний добробут населення, зменшиться соціальне напруження, то навряд чи противники приватизаційних реформ матимуть аргументи щодо критики цього історичного процесу зміни відносин власності[7, c. 18].

 

 

 

Висновок

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином  за допомогою приватизації. Під приватизацією  розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в  руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.