Роль вартості у розвитку економічної теорії

    Вступ

    В умовах товарного виробництва вироблений продукт набуває форми товару.

    Товар – це продукт праці, що призначений  не для безпосереднього споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу. Однак однозначного визначення товару не існує. Товар має дві властивості: споживну вартість і вартість(цінність). Здатність речей задовольняти певну потребу людини називається споживною вартістю. Різні речі здатні задовольняти різні потреби людини.

    Визначення  цінності товару у матеріально-речовій  формі, у формі послуги чи інформації - одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв'язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва.

    Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Теорія вартості.

    Вартість  трактується по-різному і є  величиною абстрактною. В реальному  житті на ринку виступає ціна, якій відводиться виключно важлива роль. Ціна оточує нас з усіх сторін і  виступає в різних іпостасях. Вартість і ціна – одні з найбільш складних економічних категорій, вивченню яких були присвячені наукові праці і дослідження цілих шкіл і течій в економічній науці. Їх різний підхід у трактуванні суті вартості та ціни знайшов своє відображення в теоріях вартості, що сформувались у ході розвитку економічної науки.

    Однією  з таких теорій є трудова теорія вартості. Вона була розроблена основоположниками  класичної політичної економії, англійськими економістами Вільямом Петі, Адамом Смітом і Давидом Рікардо. Завершена у найбільш послідовному вигляді – у працях К. Маркса. Ця теорія виходить з того, що субстанція і величина вартості, як основа ціни, визначається затратами праці на виробництво товарів.

    Як  писав Адам Сміт, праця є єдиним загальним, так само як і єдиним точним мірилом вартості або єдиною мірою, за допомогою якої ми можемо порівнювати між собою вартості різних товарів. Якщо на перших етапах розвитку економічної теорії джерелом вартості визначався будь-який вид конкретної праці в сфері обігу (меркантелісти), у виробництві благородних металів (Вільям Петті), у сільському господарстві (фізіократи), то у Адама Сміта і Давида Рікардо обґрунтовано положення про те, що вартість товару створюється працею у будь-якій галузі матеріального виробництва.

    К. Маркс, виходячи з розробленої ним теорії двоїстого характеру праці, визначав, що конкретна праця створює споживну вартість, а абстрактна праця – вартість товару. Сама форма ціни, згідно з марксисткою теорією вартості, передбачає можливість її кількісного не збігання з величиною вартості. Відхилення ціни від вартості залежить від різних факторів, серед яких найбільше значення має вплив попиту і пропозиції товарів, що викликають поточні коливання ринкових цін. Зростання попиту веде до підвищення цін відносно вартості при незмінній пропозиції, а збільшення пропозиції при стабільному попиті, у свою чергу, може привести до зниження цін до рівня, нижчого від вартості.

    Серед перших теорій вартості дістала поширення  так звана теорія трьох факторів виробництва, яка трактувала формування вартості в процесі виробництва як суму затрат його трьох основних факторів: праці, капіталу (як засоби виробництва) і землі (як головного природного фактора).

    Ця  теорія вперше була обґрунтована в  працях французьких економістів першої половини ХІХ ст. Жан-Батіста Сея і Фредерік Бастіа. Вважаючи, що у створенні вартості бере участь не тільки праця, а також інші фактори виробництва, Сей вважав, що капітал надає продуктивну послугу виробництву. Фактори виробництва, відповідно до цієї теорії, беруть рівноправну участь у процесі створення вартості, а доходи від використання факторів виробництва у вигляді заробітної плати, процента і земельної ренти – це ціна виробничих факторів. Теорія трьох факторів виробництва стала предтечею багатьох наступних теорій вартості, зокрема, граничної корисності, граничної продуктивності тощо.

    К. Маркс, припускаючи участь усіх факторів виробництва у створенні лише споживної вартості, все ж –  через суперечності між постулатами  теорії трудової вартості і реальними процесами ціноутворення – змушений був визнати вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну в теорії ціни виробництва, а також у теорії ренти. Згідно з його поглядами, величина капіталу впливає на ціни за допомогою перерозподілу прибутку і зміни вартості на таку, за його термінологією, перетворену форму вартості, як ціна виробництва, що утворюється з допомогою вирівнювання норм прибутку в процесі переливання капіталу на основі міжгалузевої конкуренції.

    На  думку К. Маркса, перерозподіл додаткової вартості відбувався на користь галузі з високою органічною будовою капіталу, тобто фондомістких галузей, де питома вага змінного капіталу і відповідно – живої праці відносно менша.

    У 70-х роках ХІХ ст. дістала широкий  розвиток теорія вартості, яка при  визначенні її величини робила наголос на потребі. Це так звана теорія граничної корисності, яка була обґрунтована представниками австрійської школи Карлом Менгером (1840—1921, Австрія), Фрідріхом Візером (1851—1926, Австрія), Євгеном Бем-Баверком (1851—1914, Австрія), а також економістами-математиками Вільям Джевонсом (1835—1882, Англія), Леоном Вальрасом (1834—1910, Шейцарія). При деякій відмінності у підходах цих економістів в її трактуванні мав місце ряд загальних рис. У процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначала рівень ринкових цін, вирішальне значення надавалось попиту. Вартість розглядалася як суб’єктивна категорія результату оцінки індивідом споживних благ, залежно від інтенсивності потреб і рідкісності блага.

    Вартість  факторів виробництва, у тому числі засобів виробництва і праці, а отже, і витрати виробництва трактувалися як такі, що мають похідний від граничної корисності предметів споживання характер. Вартість засобів виробництва визначається їх граничною продуктивністю, тобто величиною створюваного ними граничного продукту, під яким розуміється зменшуваний приріст продукції, одержаний на одиницю засобу виробництва в результаті його збільшення при незмінній величині решти факторів виробництва.

    При всій однобічності теорії граничної  корисності у трактуванні утворення вартості лише у сфері обігу ця теорія відіграла свою роль у розвитку світової економічної думки в розкритті закономірностей прояву корисності і формуванні ринкового попиту. Крім того, впровадження авторами цих теорій граничних величин дозволило використати їх для теорій граничних величин дозволило використати їх для аналізу динаміки і оптимізації економічних процесів ринкової економіки, для математичного моделювання при прийнятті економічних рішень, пов’язаних з альтернативним вибором між можливими варіантами.

    Близькі до теорії граничної корисності  теорії вартості, які визначають останню  виключно коливання попиту і пропозиції. Вони були розповсюджені ще за часів  Ж.Б. Сея і дістали своє обґрунтування  з точки зору граничної корисності у теоретика загальної рівноваги, італійського економіста кінця ХІХ-початку ХХ ст.. В. Паретто. Згідно з його теорією, на ринку з повною свободою конкуренції залежать ціни від інтенсивності останньої потреби, яка повинна бути задоволена, робить можливою рівновагу попиту і пропозиції. Співвідношення попиту і пропозиції, відповідно до його переконань, визначає мінову вартість без участі вартості і зроблених витрат, що виключає мінову вартість в процесі формування цін (тобто теорія цін без вартості).

    В сучасних умовах панівне становище займає висловлений А. Маршаллом (1842—1924) підхід, згідно з яким теорія вартості вже не займає центрального місця в економічних теоріях, як це було до ХХ ст. На передній план висувалася теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різних факторів на ринкові ціни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Закон вартості.

    У загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто  обмін товарів та послуг між виробниками  та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення з урахуванням корисності.

    Закон вартості характеризують такі особливості:

1. Вираження внутрішньо необхідних, суттєвих і сталих звя’зків між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва, а його внутрішні суперечності є рушійною силою розвитку продуктивних сил у цій сфері.
2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідні праці та ступеня корисності. У такому аспекті він діє у сфері обміну.
3. Забезпечення сталих зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої відбувається взаємний тиск одного підприємця на іншого. У такому аспекті закон діє як рушійна сила розвитку виробництва за єдності безпосереднього виробництва й обміну.
4. Забезпечення сталого зв’язку між попитом і пропозицією. Конкретизацією цієї властивості закону вартості є взаємозв’язок між кількістю та якістю витраченої на виробництво певного товару суспільної праці і суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної потреби, товар продається за його вартістю. У такий спосіб закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.
5. Вираження внутрішньо необхідних зв’язків між працею виробника товарів у минулому і теперішніми умовами виробництва. Вартість товарів зумовлюється не витраченим на їх виробництво робочим часом, а часом, витраченим на їх відтворення.
6. Вираження внутрішньо необхідних і сталих зв’язків між вартістю і цінами товарів, внаслідок чого він виступає законом зміни цін. У класичному варіанті, коли ціни товарів коливаються навколо вартості, закон вартості діє лише за простого товарного виробництва. В епоху домонополістичного капіталізму (з перетворенням вартості товарів на ціни виробництва) закон вартості діє у формі коливання цін навколо цін виробництва, а на вищій стадії капіталізму – у формі коливання цін навколо монопольних цін виробництва. У коливанні цін навколо якісно нових трансформованих форм вартості виявляється історичний характер дії закону вартості. Історизм закону засвідчує також зростаюча планомірність та організованість коливання цін (на відміну від стихійного на нижчій стадії), виникнення інтернаціональних форм дії закону вартості з поглибленням міжнародного суспільного поділу праці та ін.

     Функції закону вартості. Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил, зростання продуктивності суспільної праці. Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці зумовлює прагнення усіх товаровиробників знижувати індивідуальні витрати праці до рівня суспільно необхідних і нижче, вдосконалювати техніку і організацію виробництва, щоб домогтися підвищення продуктивності праці. Товаровиробники, які успішно здійснюють ці заходи, домагаються зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, одержують більші доходи, що, в свою чергу, дає змогу ще більше розширювати та вдосконалювати виробництво. І навпаки, ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, обмежені у відтворенні виробництва, неконкурентоспроможні на ринку і, як правило, розорюються. Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці нерозривно пов'язаний з формою вияву їх — ціною. Адже ціна — це форма вартості, а закон вартості — це, зрештою, закон цін. Саме через механізм цін закон вартості виконує функцію регулятора розподілу праці та інших ресурсів між галузями суспільного виробництва. Механізм дії цього закону пов'язаний з коливаннями цін навколо вартості. Якщо певна галузь виробництва недостатньо розвинена і попит на її товари не задовольняється, ціни на них будуть вищими, ніж вартість, а отже, доходи більшими. У цю галузь переливаються суспільна праця, інші ресурси з тих галузей, де прикладається занадто багато суспільного капіталу та суспільної праці. Це неминуче викликає велику пропозицію товарів, що перевищує попит і зумовлює зниження цін нижче від вартості. Через коливання цін розподіляються і перерозподіляються праця та інші ресурси відповідно до суспільних потреб, регулюються пропорції між галузями і сферами виробництва.

     Закон вартості активно впливає на розвиток виробничих відносин, що знаходить  вираження у диференціації товаровиробників. Конкурентна боротьба між товаровиробниками призводить до того, що ті з них, у яких індивідуальні витрати нижчі від суспільно необхідних, у яких продуктивність праці вища від середньої, одержують додатковий доход, вони збагачуються та мають більші можливості і для розширення виробництва, і для особистого споживання, їхня висока конкурентоспроможність полягає в тому, що вони можуть продавати свої товари за цінами, які нижчі від суспільно необхідних витрат, але набагато вищі від їхніх індивідуальних. Це значно прискорює процес реалізації їхніх товарів і збільшує доходи. Товаровиробники, у яких індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, при продажу товарів зазнають збитків, що неминуче погіршує їхнє становище, призводить до розорення, втрати самостійності як господаря, товаровиробника. Отже, конкурентна боротьба між товаровиробниками, суперечність між індивідуальною та суспільно необхідною працею неминуче ведуть до диференціації товаровиробників. Одні з них збагачуються, збільшують масштаби виробництва, інші розорюються, перетворюються на найманих працівників.