Роль держави в ринковій економіці

До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у Національному банку. За допомогою  цього інструменту держава впливає  на рівень інфляції, нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних  банків, підтримуючи оптимальний  обсяг активної грошової маси і стабільність грошового обігу. Змінюючи норми  обов'язкових резервів, центральний  банк може стимулювати операції комерційних  банків по наданню кредитів і позик  або, навпаки, стримувати ці операції.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при  купівлі комерційними банками державних  цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу - вони зменшуються. Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних ресурсів комерційних  банків, а й на розмір процентних ставок на ринку банківських резервів.

Не менш ефективним засобом грошово-кредитного впливу на економічну кон'юнктуру є  зміна дисконтної ставки при наданні  позички комерційним банкам. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, центральний банк обмежує або  розширює доступ комерційних банків до кредитів. За допомогою такої  політики він впливає на рівень процентних ставок по кредитах комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або  збільшення попиту на комерційний кредит з боку їх клієнтів.

Важливе місце у впливі держави  на економічні процеси займає індикативне  планування. Воно є адекватною ринковим відносинам формою макроекономічного  планування. Індикативне планування принципово відрізняється від директивного планування способами досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не мають для окремих господарських суб'єктів статусу обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер. Виражаючи цілі і пріоритети соціально-економічної політики держави на відповідний період, показники індикативного плану набувають життєвої сили для окремих суб'єктів ринку лише за допомогою цілеспрямованої системи правових та економічних регуляторів. Останні створюють правову основу і економічні стимули для здійснення виробничо-господарської діяльності у напрямах, які відповідають цілям і пріоритетам суспільства, виражених у державному плані.

Тепер звернемось до адміністративних методів регулювання економіки, а це означає прямий державний  контроль над монопольними ринками. Там, де державна монополія визнана  природною, виправдане повномасштабне адміністрування. Під ним розуміється  директивне планування виробництва, витрат і цін, прямий контроль за якістю і  властивостями товарів і послуг, гарантоване матеріально-технічне постачання (оборона, енергетика, залізні  дороги і т.д.).

Адміністративне регулювання необхідне  при розробці жорстких стандартів, які гарантують населенню життя  в умовах економічної безпеки, при  встановленні гарантованого мінімуму заробітної плати і допомог по безробіттю, при підготовці нормативних актів, спрямованих на захист національних інтересів у системі світогосподарських зв'язків.

Так, наприклад, ступінь і методи втручання держави у процеси  ціноутворення в різних країнах  є різноманітними залежно від  рівня зрілості ринку і прийнятої  моделі державного регулювання. При  розв'язанні цих питань враховується динаміка інфляції, рівень конкуренції  і монополізації виробництва, соціальна  політика. Держава може втручатися у ціноутворення у формі прямого  регулювання: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари, граничного їх рівня або граничного коефіцієнта  їх підвищення, заміна режиму вільного ціноутворення на деякі товари державним  регулюванням, заморожування цін  на певний строк. Пряме їх регулювання, звичайно, переважає на початковому  етапі створення ринку, коли його регулююча здатність ще недостатньо  розвинута: у кризовій ситуації; при  високих рівнях інфляції.

Державне регулювання економіки  за допомогою механізму заробітної плати тією чи іншою мірою практикується  у багатьох країнах. У його основі лежить закон про працю, який регламентує  певний рівень соціальних гарантій трудящих: мінімальний розмір заробітної плати, умови призначення допомоги по безробіттю, розмір пенсії і трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної  відпустки та ін.

Отже, застосування прямих методів  в певних умовах вважається економічно виправданим і в цілому не суперечить принципам, що лежать в основі ринкових відносин.

Як показав досвід, у сучасній світовій практиці відзначається посилення  ролі держави в економічному житті  суспільства. Це проявляється в розробці системи нормативних актів, спрямованих  на регулювання ринку, банківської  діяльності, митних правил, цін і  зарплати, соціального захисту населення, контролю за діями монополістичних  утворень тощо.

 

 

 

 

 

Висновки

 
            Ринок, який виник декілька тисячоліть тому, розвивався природним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись до нових умов і тим самим довів свою життєздатність. В цьому розумінні ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну із всіх відомих до цього часу форм організації суспільного виробництва.

Разом з тим було б помилкою розглядати ринок як ідеальний саморегулюючий механізм, який немає недоліків і  протиріч. Перш за все тенденція  до встановлення рівноваги, яка закладена  в ринковому механізмі, прокладає  собі шлях через постійне порушення  цієї рівноваги. Причому мова іде  не тільки про порушення рівноваги  на окремих ринках але й загальної  рівноваги між сукупним попитом  і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є  динамічною, але не достатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання  і циклічний характер розвитку, водовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція.

Як вже відмічалось, одним із головних елементів ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак в середині ринкової системи  відбуваються об’єктивні процеси, які  можуть суттєво послабити конкурентну  боротьбу між товаровиробниками. Процес концентрації створює сприятливі умови  для монополізації ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

• А. С. Пальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін  
  ”Основи економічних знань” – Київ 2002 р.
• К. Т. Кравенко  
  ”Політична економіка” – Київ 2001 р.
• В. Я. Бобров  
  ”Основи ринкової економіки і підприємства” – Київ 2003 р.